27.11.2024Справа №607/14432/24
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Братасюка В.М.
за участю секретаря судового засідання Тинкалюк Є.І.
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошей,
Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що 11.06.2021р. ОСОБА_3 написав розписку про те, що отримав кошти від ОСОБА_2 в сумі 5 000 доларів США (п?ять тисяч доларів США) готівкою і зобов'язався повернути їх в повному обсязі до 01 серпня 2021 року. Станом на день подання позовної заяви кошти так і не були повернені Позикодавцю, а тому Відповідач має заборгованість з поверненням позичених коштів в сумі 5 000 доларів США (п?ять тисяч доларів США) готівкою. Станом на день подання позовної заяви позичальник прострочив виконання грошового зобов?язання на 1053 календарних днів, тому, відповідно до вимог даної норми, зобов?язаний сплатити позикодавцеві борг в сумі 5 000 (п?ять тисяч доларів США), а також 3% річних за прострочення виконання основного зобов?язання в сумі 432,55 доларів США (чотириста тридцять два долари США, 55 центів).
У зв'язку із не досягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 11.06.2021 в розмірі 5 000 дол. США та 3% річних в сумі 432,55 доларів США.
У судовому засіданні представник позивача зміст позовних вимог підтримав, з підстав та обґрунтувань, викладених у позові та просив його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, не повідомивши про причини неявки. Відзиву на позов не надходило.
За вказаних обставин суд приходить до переконання, що згідно з ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України слід ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився у судове засідання без повідомлення причин, не подав відзиву, а представник позивача не заперечив проти такого вирішення справи.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Суд, встановив, що 11.06.2021 ОСОБА_3 написав розписку про те, що отримав кошти від ОСОБА_2 в сумі 5 000 доларів США (п?ять тисяч доларів США) готівкою і зобов'язався повернути їх в повному обсязі до 01 серпня 2021 року.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що відповідно до розписки від 11.06.2021, позикодавцем є ОСОБА_2 , а позичальником є ОСОБА_3 , який отримав грошові кошти в розмірі 5 000,00 дол. США.
Станом на день подання позовної заяви позичальник прострочив виконання грошового зобов?язання на 1053 календарних днів, тому, відповідно до вимог даної норми, зобов?язаний сплатити позикодавцеві борг в сумі 5 000 (п?ять тисяч доларів США), а також
3% річних за прострочення виконання основного зобов?язання в сумі 432,55 доларів США (чотириста тридцять два долари США, 55 центів).
Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 5 000,00 дол. США, у зв'язку із порушенням зобов'язання за договором позики від 11.06.2021.
Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Згідно із статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до частини першої та третьої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частина 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковий до виконання сторонами.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику грошові кошти у такій самій сумі у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання у визначений сторонами у договорі строк не виконав за договором позики, оформленого розпискою і коштів, отриманих від позивача у розмірі 5 000,00 доларів США, не повернув.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Із статей 610, 611 ЦК України вбачається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц.
Отже, суд встановив, що 11.06.2021 відповідач отримала грошові кошти належні позивачу в сумі 5 000,00 дол. США.
На час розгляду справи спір між сторонами не врегульований, відповідач заборгованість за договором позики у добровільному порядку не повернув.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу у валюті, визначеній договором.
Щодо стягнення 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення, на підставі ч. 2 статті 625 ЦК України, суд зазначає.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, врахувавши те, що сума боргу за договорами позики становить 5 000,00 доларів США, період прострочення з 11.06.2021 по 18.06.2024, а тому розмір трьох процентів річних за несвоєчасне повернення позики становить 432,55 доларів США.
За таких обставин, виходячи із правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц, з відповідача в користь позивача підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 432,55 доларів США.
У зв'язку з задоволенням позову відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача необхідно стягнути 2208,25 грн. понесеного судового збору.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 142, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 524, 525, 526, 530, 614, 629, 1046-1050 Цивільного кодексу України,
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 11 червня 2021 року в розмірі 5 000,00 дол. США (п'ять тисяч доларів США), 432,55 дол. США (чотириста тридцять два долари США 55 центів) трьох процентів річних та 2208,25 грн (дві тисячі двісті вісім гривень 25 копійок) сплаченого судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Головуючий суддяВ. М. Братасюк