Провадження № 11-кп/821/493/24 Справа № 702/319/24 Категорія: ч. 1 ст. 164 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
28 листопада 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретарки - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
законного представника потерпілої - ОСОБА_7 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 на вирок Монастирищенського райсуду Черкаської обл. від 10.04.2024 р. у кримінальному провадженні № 12024255360000246 від 22.03.2024 р., -
Зазначеним вироком ОСОБА_9 , який народився
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Монастирище Черкаської
обл., громадянин України, має загальну се-
редню освіту, розлучений, не працює,
раніше не судимий в силу ст. 89 КК України,
проживає
АДРЕСА_1 ,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України та йому призначено покарання у виді 100 годин громадських робіт.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_9 не обирався.
Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлений.
Процесуальні витрати та речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_9 умисно, злісно ухиляється від сплати встановлених судовим наказом Соснівського райсуду м. Черкаси від 4.06.2019 у справі № 712/6899/19, який набрав законної сили 4.06.2019 р., аліментів на користь ОСОБА_7 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини всіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 22.05.2019 р. і до досягнення дитиною повноліття, що виражається в тому, що ОСОБА_9 , будучи працездатною особою та не маючи об'єктивних причин не працювати, за послугами в центр зайнятості населення не звертався та на обліку як зареєстрований безробітній не перебував, на виклики до державного виконавця не реагує, маючи неофіційний дохід добровільно аліменти не виплачує, внаслідок чого, згідно розрахунку Монастирищенського відділу ДВС в Уманському р-ні Черкаської обл. Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за ОСОБА_9 в період з серпня 2023 по березень 2024 р. р. утворилась заборгованість у розмірі 24 018,00 грн., що сукупно перевищує суму виплат за три місяці відповідних платежів, а загальна сума заборгованості станом на 22.03.2024 р. склала 145 401,30 грн.
Своїми умисними діями ОСОБА_9 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 164 КК України, а саме злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).
Не погоджуючись з вироком суду в частині призначеного покарання, представник потерпілого - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок стосовно ОСОБА_9 в частині призначеного покарання скасувати через невідповідність призначеного судом покарання особі обвинуваченого внаслідок м'якості і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що при призначенні покарання суд порушив загальні засади призначення покарання, які передбачені ст. 65 КК України. Суд при призначенні покарання не врахував, що за попереднім вироком обвинуваченому ще зовсім недавно була призначена точно така ж міра покарання і обвинувачений не виправився і скоїв той же самий злочин.
При цьому місцевий суд зовсім не врахував, що після проголошення попереднього вироку ОСОБА_9 навіть частково не сплатив заборгованість по аліментах, яка встановлена попереднім вироком суду. Станом на 4.07.2023 р., як встановлено вироком суду від 15.09.2023 р. в період з травня 2019 р. по липень 2023 р. у обвинуваченого утворилась заборгованість у розмірі 118 768,44 грн. Навпаки, після проголошення попереднього вироку суду у нього утворилась нова, навіть ще більша заборгованість. Вироком встановлено, що станом на 22.03.2024 р. за ОСОБА_9 утворилась заборгованість у розмірі 145 401,30 грн., в тому числі, в період з серпня 2023 р. по березень 2024 р. у розмірі 24 018,00 грн..
При призначенні обвинуваченому покарання судом не враховано, що дії обвинуваченого по несплаті аліментів мають злісний характер. Як встановлено вироком суду обвинувачений неофіційно працює і він знову скоїв той же злочин.
Суд неправильно встановив в якості пом'якшуючої обставини щире каяття. Той факт, що обвинувачений, вже як встановлено обома вироками суду, зовсім не сплачує аліменти на утримання дитини, беззаперечно свідчить про те, що ніякого щирого каяття в його діях не має.
Суд також недостатньо врахував обставинами, що обтяжують призначення покарання обвинуваченому - вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини та вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах.
З тезою суду, що кримінальним проступком не завдано тяжких наслідків погодитися неможливо. Згідно вимог ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Без коштів обвинуваченого дитина на може бути забезпечена необхідним гармонійним розвитком. Тому потрібно врахувати, що у справі тяжкі наслідки наступили.
Суд також недостатньо врахував, що обвинувачений за місцем проживання характеризується негативно та що обвинувачений, взагалі, схильний до скоєння правопорушень. Так, всього рік тому - постановою Монастирищенського райсуду від 22.06.2023 р. він був притягнутий до адмінвідповідальності за ч. 3 ст. 130, ч. 5 ст. 126, ч. 3 ст. 126 КУпАП.
Судом також неправильно встановлено, що обвинувачений не судимий. Вироком Монастирищенського райсуду Черкаської області від 15.09.2023 р. він був судимий. На теперішній час судимість у нього погашена.
Відповідно, призначене обвинуваченому покарання є явно несправедливим через м'якість, що згідно вимог ст. 414 КПК України свідчить про невідповідність призначеного судом покарання особі обвинуваченого і є підставою для скасування вироку.
У запереченні прокурора Монастирищенського відділу Уманської окружної прокуратури Черкаської обл. ОСОБА_11 висловлюється його думка з приводу необхідності залишення без задоволення апеляційної скарги представника потерпілого адвоката ОСОБА_8 , як необґрунтованої, а вирок суду стосовно ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 164 КК України необхідно залишити без змін, як законний та обґрунтований.
Заслухавши доповідь судді, представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 , який уточнив вимоги своєї апеляційної скарги та просив призначити ОСОБА_9 покарання у виді 1 року обмеження волі, законного представника потерпілої ОСОБА_7 , яка підтримала позицію захисника ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_9 , який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника потерпілої, прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зазначених вимог Закону дотримався в повному обсязі.
Так, відповідно до змісту вироку суду, обвинувачений ОСОБА_9 під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції повністю визнав свою вину. З огляду на це, кримінальне провадження було розглянуте судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювалися.
З урахуванням того, що суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, окрім того представник потерпілої в апеляційній скарзі не оскаржує обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини, а інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, тому вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевірялися.
Що стосується вимог апеляційної скарги щодо необхідності призначення більш суворого покарання ніж призначив місцевий суд, а саме покарання у виді 1 року обмеження волі, то апеляційний суд вважає такі доводи безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів провадження, при призначенні покарання обвинуваченому суд належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого діяння, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії кримінальних проступків, відомості про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується негативно, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, заборгованість із сплати аліментів, що виникла, сукупно перевищує суму виплат за три місяці відповідних платежів, вину визнав, щиро розкаявся, врахував наявність обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого - щире каяття та врахував наявність обставин, які обтяжують покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини та вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах.
Також суд першої інстанції належним чином врахував відношення самого обвинуваченого до вчиненого кримінального проступку, засудження ним власної поведінки в судовому засіданні, те, що кримінальним проступком не завдано тяжких наслідків, він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, разом з тим вважається таким, що не має судимості і з урахуванням всіх цих даних, на переконання апеляційного суду, обвинуваченому призначено покарання у виді громадських робіт, яке є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а тому доводи апеляційної скарги представника потерпілої про те, що місцевий суд неправильно встановив в якості пом'якшуючої обставини щире каяття, до задоволення не підлягають.
У даному кримінальному провадженню, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_9 призначено з порушеннями визначених законом загальних засад.
За таких обставин, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що справедливим та таким, яке сприятиме виправленню обвинуваченого ОСОБА_9 , попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також таким, що не буде становити особистий надмірний тягар для особи, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, доцільним буде покарання, не пов'язане з його ізоляцією від суспільства, у виді громадських робіт, як достатнього для його особи з врахуванням вищезазначених обставин, строком на 100 годин.
Апеляційний суд погоджується з вироком суду з приводу розміру та виду обраного покарання, вважаючи, що саме такий вид покарання і на такий строк буде достатнім для виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим, апеляційний суд не вбачає законних та обґрунтованих підстав для посилення призначеного покарання, як про це просить апелянт, а тому доводи апеляційної скарги про те, що призначене обвинуваченому покарання є явно несправедливим через м'якість, що згідно до вимог ст. 414 КПК України свідчить про невідповідність призначеного судом покарання особі обвинуваченого і є підставою для скасування вироку суду, не підлягають задоволенню.
Таке покарання, на переконання апеляційного суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобіганню вчинення нових злочинів, відповідає особі обвинуваченого та є достатнім для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 задоволенню не підлягає, оскільки ним в апеляційній скарзі та і в судовому засіданні апеляційного суду не наведено переконливих даних, які б давали підстави для призначення обвинуваченому більш суворого покарання.
Що стосується доводів апеляційної скарги, що місцевий суд зовсім не врахував, що після проголошення попереднього вироку обвинувачений ОСОБА_9 навіть частково не сплатив заборгованість по аліментах, яка встановлена попереднім вироком суду. Як вказано в апеляції, станом на 4.07.2023 р., як встановлено вироком суду від 15.09.2023 р. в період з травня 2019 р. по липень 2023 р. у обвинуваченого утворилась заборгованість у розмірі 118 768,44 грн. Після проголошення попереднього вироку суду у нього утворилась нова, навіть ще більша заборгованість. Вироком встановлено, що станом на 22.03.2024 р. за ОСОБА_9 утворилась заборгованість у розмірі 145 401,30 грн., в тому числі, в період з серпня 2023 р. по березень 2024 р. у розмірі 24 018,00 грн., то ці доводи до задоволення не підлягають, оскільки згідно з диспозицією ч. 1 ст. 164 КК передбачено кримінальну відповідальність саме за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а не за конкретні суми заборгованості, навіть якщо вони зросли.
В цілому, в даному кримінальному провадженні, суд обґрунтовано визнав ОСОБА_9 винним і засудив саме за порушення суспільних відносин, що забезпечують захист майнових інтересів і прав неповнолітніх дітей, право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.
Що стосується доводів апеляційної скарги, що суд зовсім не врахував при призначенні обвинуваченому покарання те, що дії обвинуваченого по несплаті аліментів мають злісний характер, то ці доводи до задоволення не підлягають, оскільки ОСОБА_9 засуджено саме за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).
Стосовно доводів апеляції про те, що як встановлено вироком суду обвинувачений неофіційно працює і він знову скоїв той же злочин, то як встановлено апеляційним судом, обвинувачений дійсно працює неофіційно та має середньомісячний дохід приблизно 3000 грн., тобто має низький дохід, який не збільшився, а стосовно того, що він знову скоїв той же злочин, то необхідно зазначити, що покарання за попереднім вироком суду від 15.09.2023 р. у виді 100 годин громадських робіт обвинувачений ОСОБА_9 вже відбув, а тому ОСОБА_9 , відповідно до ст. 89 КК України вважається особою, яка не має судимості, тому, що ОСОБА_9 на час здійснення дізнання відбув покарання за попереднім вироком, а тому доводи апеляції про те, що судом неправильно встановлено, що обвинувачений не судимий є безпідставними і не підлягають задоволенню.
Що стосується доводів апеляційної скарги, що місцевий суд недостатньо врахував обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченому - вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини та вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах, то апеляційний суд не бере до уваги вказані доводи та їх не задовольняє, оскільки суд першої інстанції при призначенні покарання врахував всі ці обставини в сукупності і призначив достатнє і обґрунтоване покарання у виді громадських робіт, з яким погоджується суд апеляційної інстанції.
Що стосується доводів апеляції про те, що кримінальним проступком завдано тяжких наслідків, то суд апеляційної інстанції вважає такі доводи безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 20.06.2018 р. у справі № 566/606/15-к роз'яснив, що під тяжкими наслідками, завданими злочином, як обставиною яка обтяжує покарання згідно п. 5 ч. 1 ст. 67 КК України, розуміються ті суспільно небезпечні зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу.
В даному випадку суспільно небезпечні зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, не виходять за межі його складу. Крім того, у даному кримінальному провадженні ОСОБА_9 вчинено кримінальний проступок, а не злочин, що істотно зменшує суспільну небезпеку вчиненого.
Те, що місцевий суд, на думку апелянта, недостатньо врахував, що обвинувачений за місцем проживання характеризується негативно та що він взагалі схильний до скоєння правопорушень, що підтверджується судовими рішеннями про притягнення його до адмінвідповідальності, то ці доводи суд врахував в сукупності з іншими даними про особу обвинуваченого, врахував суспільну небезпеку вчиненого кримінального проступку і призначив покарання у виді громадських робіт.
Судом не допущено істотних порушень норм кримінального чи кримінального процесуального законів, які б давали підстави для зміни або скасування вироку суду.
Керуючись ст. ст. 405, 407 та 419 КПК України, апеляційний суд, -
Вирок Монастирищенського райсуду Черкаської обл. від 10.04.2024 р. стосовно ОСОБА_9 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення апеляційної інстанції.
Головуючий
Судді