Справа № 120/8345/24
Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач: Боровицький О. А.
02 грудня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Служби Безпеки України у Вінницькій області, яке оформленого листом від 12.10.2023 року №6439ві, в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 , про виключення службового приміщення з числа службових.
- зобов'язати Управління Служби Безпеки України у Вінницькій області за встановленим порядком звернутися з клопотанням про виключення з числа службового житлового приміщення житловою площею 27,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії повернуто.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.09.2024 ОСОБА_1 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви на 10 днів з дня вручення позивачу даної ухвали, шляхом подання клопотання про поновлення строку звернення до суду з 2017 року з обґрунтуванням поважності причин пропуску та наданням належних доказів.
04.10.2024 представник позивача подав клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування клопотання вказує, що з моменту свого звільнення зі служби в 2011 році ОСОБА_1 щорічно звертався до керівництва УСБУ у Вінницькій області (із рапортами, заявами, зверненнями) з проханням передати йому службове житло у постійне користування з одночасним зняттям його з черги в Управлінні на отримання житла і про це було зазначено в позовній заяві. Всупереч порядку встановленому законом, а саме Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України 06.11.2007 №792, усі звернення ОСОБА_1 розглядалися в порядку встановленому Законом України «Про звернення громадян», без відповідного розгляду та пропозицій житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України, як це передбачено п. 5.12. згаданої інструкції. Із наведеного слідує, що правовідносини між сторонами у справі є триваючими. У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
Також звертає увагу суду, що позивачу в 2015 році надана II група інвалідності (захворювання пов'язане з проходженням військової служби). Відповідно до програми реабілітації інваліда вбачається, що ОСОБА_1 встановлені обмеження до самообслуговування. Крім цього ОСОБА_1 був опікуном інваліда І групи ОСОБА_2 до моменту його смерті в 2019 році. Крім цього, просить прийняти до уваги, що з кінця 2017 року по 21 травня 2020 року (дати прийняття рішення Верховним судом) між сторонами існував судовий спір про виселення із службового житла без надання іншого житлового приміщення, що також унеможливлювало захищати свої права. Початок пандемії коронавірусу в 2020 році та агресія росії в 2022 році також стали в цьому перепоною. Як було зазначено в позовній заяві 27 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім'я начальника УСБУ у Вінницькій області з проханням виключити квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових з одночасним зняттям з черги на отримання постійного житла. Відповіддю від 12 жовтня 2023 року ОСОБА_3 було відмовлено у виключені квартири АДРЕСА_2 з числа службових. З метою оскарження вищезазначеної відмови, в грудні 2023 року, позивач звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із позовною заявою про визнання протиправним і скасування рішення, визнання права на виключення квартири з числа службових та зобов'язання до вчинення дій. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у цивільній справі. Цивільна справа №127/37478/23 перебувала в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області більше 5-ти місяців.
Однак, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії повернуто позивачеві у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду з 2017 року, у зв'язку із чим недоліки, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху позивачем не усунуті. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками враховуючи наступне.
Частиною 1 статті 118 КАС України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України та вказано, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначалося вище, частиною другою статті 122 КАС чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз наведеної норми КАС свідчить, що у разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже відсутність реалізації цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, що з моменту свого звільнення зі служби в 2011 році ОСОБА_1 щорічно звертався до керівництва УСБУ у Вінницькій області (із рапортами, заявами, зверненнями) з проханням передати йому службове житло у постійне користування з одночасним зняттям його з черги в Управлінні на отримання житла.
Із наведеного слідує, що правовідносини між сторонами у справі є триваючими. У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
Триваюче безперервне невиконання суб'єктом владних повноважень передбачених законом обов'язків є триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії або допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону.
Водночас, триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону.
Таким чином, враховуючи, що на дату звернення позивача до суду не припинили існувати підстави для звернення до суду, то колегія суддів апеляційної інстанції вважає про безпідставність висновків суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Більше того, як встановлено судом апеляційної інстанції, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 27.09.2023, на яку отримав відмову у задоволенні заяви про виключення службового приміщення з числа службових, що оформлена листом від 12.10.2023 №6439ві.
З метою оскарження вищезазначеної відмови, в грудні 2023 року, позивач звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із позовною заявою про визнання протиправним і скасування рішення, визнання права на виключення квартири з числа службових та зобов'язання до вчинення дій.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у цивільній справі.
Однак, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2024 року було закрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про визнання протиправним і скасування рішення, визнання права на виключення квартири з числа службових, зобов'язання до вчинення дій та роз'яснено позивачу його право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
Тобто з об'єктивних причин позивач не зміг звернутися до адміністративного суду у встановлений законом строк.
Відповідно до 4.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Частина перша статті 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права» (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).
Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув належної уваги, а тому дійшов передчасного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, що порушує право позивача на судовий захист.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення питання щодо причин пропуску строків звернення до суду, внаслідок чого, відповідно до п.2 та п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала - скасуванню, з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.