Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/16729/2024
м. Київ Справа № 758/5077/24
02 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Індутний-Шматько Станіслава Миколайовича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Гребенюка В.В. у цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, -
У квітні 2024 року представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідач є споживачем послуг з центрального опалення та централізованого постачання гарячої води, проте своєчасно не сплачував за спожиті послуги, у зв'язку із чим утворилася заборгованість.
Зазначає, що на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» прийняло право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води.
Посилалося на те, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань утворилася заборгованість з оплати послуг, що є підставою для її стягнення у судовому порядку.
Зазначає, що у відповідача станом на 01.03.2024 року виникла заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення в розмірі 13 992,83 грн., заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 9 770,90 грн., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення в розмірі 10872,89 грн., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 15 065,47 грн.. заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з теплової енергії в розмірі 19 964,25 грн., з 01.11.2021 заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 11 088,87 грн. заборгованість з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії в розмірі 590,33 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 668,61 грн. витрати, пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З огляду на вище викладене просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 82 014,15 грн.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 16 серпня 2024 року позов комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01.05.2018 р. послуги з централізованого опалення в розмірі 13 992 (тринадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 83 копійок, заборгованість за спожиті до 01.05.2018 р. послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 9 770 (дев'ять тисяч сімсот сімдесят) гривень 90 копійки, заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 р. послуги з централізованого опалення в розмірі 10 872 (десять тисяч вісімсот сімдесят дві) гривні 89, заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 р. послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 15 065 (п'ятнадцять тисяч шістдесят п'ять) гривень 47 копійок, заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з теплової енергії в розмірі 19 964 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) гривні 25 копійок, заборгованість за спожиті з 01.11.2021 заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 11 088 (одинадцять тисяч вісімдесят вісім) гривень 87 копійок, заборгованість за абонентське обслуговування з теплової енергії в розмірі 590 (п'ятсот дев'яносто) гривень 33 копійки, заборгованість за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 668 (шістсот шістдесят вісім) гривень 61 копійка.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 15 вересня 2024 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Індутний-Шматько Станіслав Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості з апелянта за надані послуги, за цінами, у складі яких була врахована (закладена) ціна на газ, встановлена протиправною і нечинною з дня її прийняття Постановою КМУ № 315 від 27.04.2016 року. Враховуючи зазначені обставини, розрахунки позивача є помилковими, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню.
Вказує на те, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення на його користь заборгованості поза межами трирічного строку позовної давності, проте апелянт була позбавлена можливості звернутися до суду з заявою про застосування строку позовної давності, оскільки не була обізнана про розгляд даної справи судом.
29 жовтня 2024 року до Київського апеляційного суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ПАТ «Київенерго» на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №602-18 від 11.10.2018 передало право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «Київенерго» за період з 01.08.2018 до дати укладання цього договору та коригувань платежів - Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
Надання послуг відповідачу здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 та опублікований 31.07.2014 на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 (4511).
З 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
В газеті «Хрещатик» позивачем опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовні вимони суд першої інстанції посилався на те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджені належними та допустимими доказами.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитись не може з огляду на наступне.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Тобто, зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил , що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до статей 156, 162 ЖК України власник зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.
Обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені статтями 21, 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 09.11.2017).
Частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» згідно визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги.
Таким чином, оскільки позивач виконав свої зобов'язання щодо надання послуг централізованого опалення, відповідач зобов'язаний оплатити надані послуги, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1706цс15, від 11 листопада 2015 у справи № 6-1192цс15 та Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 904/6293/17.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 адвоката Індутний-Шматько Станіслава Миколайовича просив суд застосувати строк позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання з оплати наданих послуг є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення заборгованості виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Разом з тим, набуття права грошової вимоги внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) ніяким чином не впливає на початок відліку строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З матеріалів справи вбачається, що поштова кореспонденція, яка направлялась судом першої інстанції на поштову адресу відповідача поверталась до суду. Причина повернення «за закінченням терміну зберігання».
З огляду на те, що фактично відповідач був позбавлений можливості надати свої заперечення по суті пред'явленого позову колегія суддів враховує подане в апеляційній скарзі клопотання про застосування позовної давності до заявлених вимог.
Позивач звернувся до суду з цим позовом у квітні 2024 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності підлягає частковому задоволенню судом з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21.
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину з 12 березня 2020 року у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
З огляду на те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості до березня 2017 року заявлено з пропуском строку позовної давності, сума заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення в розмірі 13 992,83 грн підлягає зменшенню до 7 218,88 грн, а сума заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води з 9 770,90 грн. до 2 921,56 грн.
З урахуванням вище викладеного колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що позивачем частково було пропушено строк позовної давності.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких підстав рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
З урахуванням зменшення розміру задоволеної частини позовних вимог, сума судового збору, стягнута судом першої інстанції з відповідача на користь АТ «КП «Київтеплоенерго» підлягає зменшенню з 3 028,00 грн до 2 513,24 грн.
В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
З позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 772,14 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376,381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Індутний-Шматько Станіслава Миколайовича задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 серпня 2024 року в частині задоволення позову про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води до березня 2017 року - змінити
Зменшити суми, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» за спожиті послуги з централізованого опалення до 01 травня 2018 року та стянути 7 218,88грн, за послуги з централізованого постачання гарячої води до 01 травня 2018 року стягнути 2 921,56 грн,стягнути суму судового збору 2 513,24 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 772,14 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: Судді: