27 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12022100080001780 стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Муровані Курилівці Вінницької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за апеляційними скаргами прокурора у провадженні та законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_9 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року,
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань _________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/3040/2024 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_10
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач ОСОБА_1 .
пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цим же вироком цивільний позов ОСОБА_11 , ОСОБА_9 до ОСОБА_8 , АТ «СК «Країна» - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 матеріальні збитки в розмірі 947 200 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.
Стягнуто з АТ «СК «КРАЇНА» на користь ОСОБА_11 матеріальні збитки в розмірі 130 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 та ОСОБА_9 витрати за проведення експертного дослідження в сумі 11 600 грн. та 15 000 грн. за надання правової допомоги.
Також цим вироком вирішено питання щодо речових доказів та витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Суд визнав доведеним, що ОСОБА_8 , 17 липня 2022 року приблизно о 16 год. 45 хв., керуючи технічно справним автомобілем «Toyota Scion», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині Кільцевої дороги у місті Києві, зі сторони вулиці Миколи Трублаїні в напрямку проспекту Леся Курбаса, в межах другої смуги (з п'яти наявних в його напрямку), зі швидкістю 20,34 км/год. ± 7,2 км/год.
В цей час, позаду автомобіля «Toyota Scion», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у попутному напрямку, по проїзній частині Кільцевої дороги у місті Києві, в межах першої (крайньої правої) смуги, зі швидкістю 78,36 км/год. ± 7,2 км/год., яка перевищувала максимально дозволену на даній ділянці дороги 50 км/год., рухався технічно справний автомобіль «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому на задньому сидінні розташовувався малолітній пасажир ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Під час руху ОСОБА_8 допустив порушення вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 «б», 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких:
- п. 1.3: учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими;
- п. 1.5: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
- п. 2.3: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
- підпункт «б»: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим транспортом у дорозі;
- п. 10.1: перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
- п. 10.4: перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, крім випадків, коли здійснюється поворот у разі в'їзду на перехрестя, де організовано круговий рух, напрямок руху визначено дорожніми знаками чи дорожньою розміткою або рух можливий лише в одному напрямку, установленому конфігурацією проїзної частини, дорожніми знаками чи розміткою.
Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_8 виявились у тому, що він, керуючи технічно справним автомобілем «Toyota Scion», реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи обізнаним, що перед будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, достеменно знаючи, що перед поворотом праворуч водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, маючи об'єктивну змогу спостерігати за рухом попутних транспортних засобів та обрати безпечні прийоми керування, не зміг вірно оцінити дорожню обстановку та її зміни, відволікся від керування транспортним засобом у дорозі, не впевнився в тому, що зміна напрямку руху праворуч буде безпечною та не створить перешкод іншим водіям, загрожуючи життю та здоров'ю громадян, з метою заїзду на АЗС, розташовану по АДРЕСА_3 , змінив напрямок руху праворуч, в'їхав в першу (крайню праву) смугу попутного напрямку, де здійснив зіткнення з автомобілем «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , який наближався ззаду, в межах своєї смуги.
В результаті ДТП, пасажир автомобіля «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_2 , малолітній ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: садна лобної ділянки голови зліва; перелому тім'яної кістки зліва, підшкірного крововиливу м'яких тканин тім'яної ділянки голови зліва, які відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.
Причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди є невідповідність дій водія автомобіля «Toyota Scion», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_8 вимогам пункту 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України.
Порушення вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 «б», 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_8 знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
В апеляційній скарзі прокурор у провадженні, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини обвинуваченого та кваліфікацію дій останнього, вважаючи вирок суду незаконним у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, через м'якість, просить його скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. На підставі ст. 75, 76 КК України звільнити від відбування основного покарання з іспитовим строком на 2 роки.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що у вироку, суд першої інстанції ухвалив не застосовувати до обвинуваченого додаткове покарання у виді позбавлення спеціального права. При цьому, в порушення вимог ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку суд жодним чином не вмотивував своє рішення не призначати додаткове покарання обвинуваченому, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, у розумінні ч. 1 ст. 412 КПК України, оскільки перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Крім того, вказує, що згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005, при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Також зазначає, що дійсно, щире каяття у вчиненні необережного злочину має суттєве значення для суду при призначенні виду та міри покарання, яке не оскаржується, але жодним чином не виправдовує не призначення додаткового покарання.
Тому, суд першої інстанції, ухвалюючи незаконне рішення не застосовувати до обвинуваченого додаткове покарання, залишив за межами своєї уваги характер допущеного винним порушення Правил дорожнього руху України.
Отже, конкретні обставини вчинення інкримінованого злочину вказують, що керуючи транспортним засобом, обвинувачений може нести загрозу не тільки для оточуючих, а і для самого себе. Жодних підстав, які б дозволяли обґрунтовано і законно не позбавляти обвинуваченого права керувати транспортними засобами в ході судового розгляду кримінального провадження встановлено не було.
За таких обставин, вважає, що оскільки покарання має на меті не тільки кару й виправлення засудженого, а також запобігання вчинення нових злочинів, необхідним є застосування стосовно ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
В апеляційній скарзі законний представник малолітнього потерпілого - ОСОБА_9 , не оспорюючи висновки суду щодо винуватості ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за який він засуджений, при обставинах, викладених у вироку, та задоволення у повному обсязі всіх позовних вимог позивачів, а також покарання призначене судом у вигляді позбавлення волі та звільнення від відбування покарання з випробуванням, вважаючи вирок суду незаконним та необґрунтованим в частині не призначення обвинуваченому додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, просить його скасувати в цій частині та ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому додаткове покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що обвинувачений нічого не зробив для дієвого каяття у скоєнні кримінального правопорушення, спроб надавати допомогу під час лікування дитини - ОСОБА_12 не було.
Вважає, що не позбавлення водія ОСОБА_8 права на керування транспортними засобами, є сприянням можливому скоєнню вказаною особою інших правопорушень на транспорті, тому як скоєне кримінальне правопорушення є наслідком його легковажного ставлення до джерела підвищеної небезпеки, та тільки завдяки його ( ОСОБА_9 ) діям, оскільки він намагався уникнути зіткненню, не настали найгірші наслідки для здоров'я обвинуваченого, малолітнього ОСОБА_13 та інших осіб.
Крім того, зазначає, що судом першої інстанції не було в повній мірі враховано його думку, як законного представника малолітнього потерпілого, та представника потерпілого, щодо додаткового покарання, що передбачене законом, а саме у відповідності до санкції ст. 286 ч. 2 КК України: у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком до 3 років, а також судом першої інстанції в недостатній мірі враховано значну суспільну небезпеку вчиненого правопорушення.
Вказує й на те, що суд першої інстанції в описовій частині вироку, в обґрунтування свого рішення щодо не призначення додаткового покарання, зазначив, що ОСОБА_8 може втратити роботу, пов'язану з використанням транспортного засобу, заробіток та в нього не буде можливості відшкодовувати гроші позивачам. Проте, вказане твердження, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та досліджених доказах під час судового розгляду, тому як ОСОБА_8 на стадії досудового розслідування, під час надання пояснень та допиту, зазначав, що є безробітним, а під час допиту в суді заявив, що працює неофіційно в службі таксі, використовуючи неналежний йому транспортний засіб. При цьому обвинуваченим не надано суду письмових доказів на підтвердження його працевлаштування в службі таксі міста Києва, тому у суду, відповідно, відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_8 може втратити роботу, якщо буде призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом. Крім того, обвинувачений у судовому засіданні заявив, що заробляє собі на життя малярними роботами, фарбуванням автомобілів, тому можна припустити, що вказана робота не вимагає обов'язкової наявності водійського посвідчення на право керування транспортними засобами, і за таких умов, судом в порушення вимог ст. 94 КПК України, дана оцінка доказам, без всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження.
Також зазначає, що судом надана оцінка його діям у справі, як таким, що не відповідали вимогам щодо перевезення малолітніх пасажирів у транспортному засобі, та з перевищенням дозволеної швидкості руху транспортного засобу, що, на думку суду, позбавило можливості ОСОБА_8 запобігти події настання тяжких наслідків. Проте вказана аргументація суду є лише припущенням, тому як, відповідно до матеріалів справи та дослідженого в судовому засіданні висновку судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень ОСОБА_12 , - вказаний факт, що саме неперебування малолітнього пасажира в дитячому кріслі в момент ДТП є наслідком отримання тяжких тілесних ушкоджень, експертом не зазначений.
Щодо аргументації про перевищення ним ( ОСОБА_9 ) швидкості руху, то в матеріалах справи відсутні докази притягнення його до адміністративної відповідальності за вказані порушення вимог ПДР України, та встановлена експертним шляхом швидкість руху автомобіля Audi перебуває в межах технічної похибки експертних розрахунків швидкості руху, тому вважає, що посилатись на вказаний факт, який не перебуває у причинному зв'язку з настанням події ДТП, є безпідставним.
Захисник ОСОБА_7 у запереченнях на апеляційніскарги прокурора у провадженні та законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_9 , вважаючи їх необґрунтованими, а вирок суду першої інстанції доведеним та достатнім для виправлення ОСОБА_8 та недопущення подібних ситуацій, просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 на підтримку доводів поданих апеляційних скарг, а також заперечення захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 проти їх задоволення, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій, які, за встановлених судом фактичних обставин, кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, колегія суддів не перевіряє, оскільки фактичні обставини кримінального провадження учасниками судового провадження в суді першої інстанції не оспорювалися і докази щодо них, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувались, як не оспорюються вони прокурором та законним представником малолітнього потерпілого - ОСОБА_9 і в апеляційних скаргах.
При цьому колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині.
Згідно з вимогами ст.ст. 50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, включаючироль, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінку під час його вчинення та інші фактори, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватця. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Так, при призначенні ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, необережну форму вини та наслідки вчиненого діяння, відношення до скоєного, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також ставлення потерпілого до кримінального правопорушення, його наслідків.
Належним чином при цьому враховано судом і обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 - щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та відсутність таких обставин, які його обтяжують.
Виходячи з вищезазначеного та з огляду на те, що в апеляційній скарзі прокурор, хоча й пропонує призначити ОСОБА_14 основне покарання саме у виді 4 років позбавлення волі, але будь-яких доводів на обґрунтування такого свого прохання не наводить, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 основного покарання у виді позбавлення волі, при цьому визначивши йому таке покарання строком на 3 роки, тобто у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
Погоджується колегія суддів і з висновком суду про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування призначеного основного покарання в умовах застосування положень ст. 75 КК України, тобто зі звільненням його від відбування основного покарання з випробуванням, враховуючи вище викладені обставини, відношення обвинуваченого до вчиненого, дані про його особу, відсутність обставин керування ОСОБА_8 транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або інших обставин, які могли б бути перешкодою для застосування ст. 75 КК України.
При цьому ні прокурором, ні законним представником малолітнього потерпілого - ОСОБА_9 в апеляційних скаргах не оспорюється обґрунтованість звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
В той же час, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, та наслідки вчиненого діяння, які призвели до спричинення малолітньому потерпілому - шестимісячній дитині ОСОБА_12, тяжких тілесних ушкоджень, колегія суддів вважає, щонеобхідним буде встановлення ОСОБА_8 іспитового строку у розмірі - 2 роки, як про те порушує питання прокурор в апеляційній скарзі.
Також заслуговують на увагудоводи прокурора тазаконного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_9 про те, що суд першої інстанції необґрунтовано не призначив обвинуваченому додаткове покарання.
Так, санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, крім основного покарання, передбачено і додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Приймаючи рішення про не призначення ОСОБА_8 додаткового покарання, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 65 КК України, не в достатній мірі врахував конкретні обставини провадження, а саме характер допущених обвинуваченим порушень вимог ПДР України, які зумовлені його неуважністю та призвели до спричинення малолітньому потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.
В той же час зазначені у вироку мотиви, які суд навів на користь рішення про відсутність підстав для призначення додаткового покарання, а за змістом вироку це те, що діяльність та повсякденне життя обвинуваченого ОСОБА_8 та його сім'ї тісно пов'язані з необхідністю використання транспортного засобу, і з позбавленням цього права він втратить роботу, заробіток, можливість швидко і зручно перевозити членів сім'ї, що є особливо важливим в той час як в Україні введено воєнний стан, та не буде мати можливості заробляти кошти на відшкодування шкоди цивільним позивачам, а також такі обставини кримінального правопорушення в частині механізму заподіяння тяжких тілесних ушкоджень малолітньому ОСОБА_12 , як те, що дитина вдарилась об переднє сидіння, при цьому батьки не забезпечили дитині паски безпеки, лишили на подушці, а водій ОСОБА_9 перевищив дозволену швидкість руху, та те, що внаслідок ДТП ніхто, крім дитини, тілесних ушкоджень не отримав, тому ОСОБА_8 жодним чином не міг запобігти заподіянню наслідків даного необережного злочину, а без них це правопорушення було б кваліфіковано за ст. 124 КУпАП, на переконання колегії суддів, з огляду на характер допущених обвинуваченим порушень ПДР, які саме й знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками- отримання малолітнім ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозкової травми, та відсутність даних про притягнення водія ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності за порушення вимог ПДР України в цій дорожній ситуації, не є достатніми для висновку про недоцільність застосування до обвинуваченого позбавлення права керувати транспортними засобами.
Крім того, у матеріалах провадження відсутні будь-які відомості про те, що зазначене спеціальне право є життєво необхідним для обвинуваченого.
Також поза увагою суду залишилася і та обставина, що протягом півтора року після вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 не вжив жодних заходів для усунення суспільно небезпечних наслідків своїх дій, в тому числі з метою відшкодування завданої шкоди.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції про можливість не призначати ОСОБА_8 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є безпідставним, оскільки обраний захід примусу без призначення додаткового покарання не досягне своєї мети, визначеної у ч. 2 ст. 50 КК України, та не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як засудженим, так і іншими особами.
В той же час підстав для призначення ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у максимальному розмірі- 3 роки,як про те порушують питання прокурор та законний представник малолітнього потерпілого - ОСОБА_9 в апеляційних скаргах, колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покаранняпідлягає скасуванню з постановленням, відповідно до ст.ст. 413, 420 КПК України, апеляційним судом нового вироку.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора у провадженні тазаконного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_9 , з наведених у них мотивів, підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407, 420 КПК України, колегія суддів
апеляційні скарги прокурора у провадженні та законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасувати та призначити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 (два) роки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В решті вирок суду залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення.
Судді:
____________________ _____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3