29 листопада 2024 року місто Київ
справа № 753/16236/22
провадження № 22-ц/824/9969/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Пономаренко Н. В.,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та тлумачення договору, в якому просив: розтлумачити зміст правочину - договору дарування від 15 червня 2010 року, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Побединською В. О., зареєстрований в реєстрі за № 2357, таким чином: - що договір дарування від 15 червня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , і посвідчений приватним нотаріусом КМНО Побединською В. О., що зареєстрований в реєстрі за № 23567 станом на 15 червня 2010 року укладений саме як договір дарування та під час підписання станом на 15 червня 2010 року за своєю правовою конструкцією є саме договором дарування; - що згідно договору дарування від 15 червня 2010 року, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , і посвідчений приватним нотаріусом КМНО Побединською В. О., що зареєстрований в реєстрі за № 23567 станом на 15 червня 2010 року, ОСОБА_1 передав в особисту приватну власність ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 190 500,00 грн для придбання нею майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 80,36 кв.м. (фактична адреса: АДРЕСА_2 ) з оформленням права власності саме на ім'я ОСОБА_2 , і не в інтересах сім'ї, та не в інтересах будь-кого із третіх осіб.
Позов обґрунтовано тим, що 15 червня 2010 року між ним та його донькою ОСОБА_2 було укладено договір дарування, за умовами якого він подарував відповідачці грошові кошти в розмірі 1 190 500,00 грн. Як зазначалось в договорі, подаровані ним кошти ОСОБА_2 мала за намір використати для придбання майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 ) і вказані кошти були подаровані ОСОБА_2 в особисту приватну власність, і не в інтересах сім'ї чи будь-кого з третіх осіб.
Позивач зазначає, що з метою врегулювання ряду питань у сфері сплати податків, він звернувся до відповідачки з письмовим проханням надати копії договору та акту передачі грошових коштів, проте ОСОБА_2 повідомила позивача про те, що між ними не було укладено договору дарування, і вона не зобов'язана надавати йому будь-яку інформацію з цих питань.
Оскільки така позиція відповідачки не відповідає дійсності, посилаючись на вимоги статей 218-220, 717, 213, 637 ЦК України, позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який просив задовольнити.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Побединська В. О. про визнання правочину дійсним та тлумачення договору відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року у справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Побединська В. О. про визнання правочину дійсним та тлумачення договору.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що акт приймання-передачі грошей від 15 червня 2010 року, який в силу положень частини другої статті 11 та частини першої статті 202 ЦК України є правочином, що в свою чергу є невід'ємною складовою договору дарування грошей від 15 червня 2010 року, не був складений нотаріально. Оскільки ОСОБА_2 фактично ухилилась від нотаріального посвідчення цього акту і відповідно нотаріусом не встановлювались особи, що його підписали, в подальшому виникли суперечності щодо укладення цього договору дарування в цілому, а також з приводу факту передачі грошей. Зокрема, зміст цього акту, свідчить, що він був складений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В результаті цього виникли суперечності і заперечення щодо факту укладення самого договору дарування і передачі позивачем в дар 1 190 500,00 грн як зі сторони ОСОБА_2 , так і зі сторони інших осіб. Зокрема, однією з підстав заперечень як щодо укладення договору дарування грошей в цілому, так і щодо фактичної передачі грошей було, зокрема те, що акт був складений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Зокрема, колишній чоловік ОСОБА_2 звертався до судів, в яких, окрім іншого ставив під сумнів укладення зазначеного договору дарування і передання позивачем 1 190 500,00 грн.
Зазначає, що ОСОБА_2 має інше розуміння предмету та умов укладеного між ними договору, беручи до уваги неповноту та недостатню ясність окремих умов дарування. З метою з'ясування і тлумачення того, що дійсно виражено в договорі дарування грошей та щодо чого саме були досягнуті домовленості станом на дату укладення договору дарування, і існує необхідність не лише у визнанні договору дарування укладеним (дійсним), але й у тлумаченні укладеного між сторонами даного спору правочину.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка частково заперечує проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на те, що визнавши позов, в тому числі в частині необхідності тлумачення змісту договору, ОСОБА_2 констатувала лише те, що вважає за необхідне, що суд розтлумачив зміст правочину, укладений між нею та ОСОБА_1 . Разом із тим, ані в своїх поясненнях, ані в письмовій заяві про визнання позову, вона не визнавала, що між нею та позивачем по справі існує єдине розуміння умов укладеного договору. Таким чином вважає, що районний суд неправильно відмовив у задоволенні позову в частині тлумачення договору, пославшись лише на той факт, що відповідачкою позов був визнаний в цілому.
Крім того, районний суд у своєму рішенні послався на те, що відповідачка також не повідомила суду в чому полягало її інше розуміння предмета та умов укладеного договору.
Разом із цим, різний підхід у розумінні цього договору полягає в тому, чи передавалися відповідачці грошові кошти в розмірі 1 190 500,00 грн в особисту приватну власність для придбання майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 80,36 кв.м. (фактична адреса: АДРЕСА_2 ), чи передавались вони в інтересах сім'ї.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, будучи у встановленому законом порядку повідомленими про дату, час і місце засідання суду, що підтверджується судовими повідомленнями, які повернуті до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до ч.8 ст.128 ЦПК України вважається належним повідомленням учасника справи..
Оскільки рішення ухвалене за відсутності учасників справи, то датою рішення є дата складення повного судового рішення ( ч.5 ст.268 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Судом установлено, що згідно договору дарування грошей, 15 червня 2010 року ОСОБА_1 подарував та передав ОСОБА_2 , яка в свою чергу прийняла в дар від ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 1 190 500,00 грн.
Указані грошові кошти відповідно до умов договору даруються для придбання ОСОБА_2 майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 80,36 кв.м.
Грошові кошти, що даруються були отримані ОСОБА_2 згідно акту приймання передачі від 15 червня 2010 року.
Указаний договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом КМНО Побединською В. О. та зареєстровано в реєстрі № 2357.
Вказані обставини не заперечуються сторонами.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Положення ст. 627 ЦК України, визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ст. 718, 719 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Установлено, що згідно нотаріально посвідченого договору дарування грошей, 15 червня 2010 року ОСОБА_1 подарував та передав ОСОБА_2 , яка в свою чергу прийняла в дар від ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 1 190 500,00 грн.
Так, в обґрунтування вимоги про визнання договору дарування дійсним, позивач посилався на невизнання відповідачкою укладення вказаного договору дарування.
Статтею 218 ЦК України передбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч. 2 ст. 220 ЦК України). З урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання договору дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України є способом захисту цивільних прав та інтересів учасників приватних відносин.
В матеріалах справи міститься заява відповідачки про визнання нею позову, в якій ОСОБА_2 зазначає, що вона дійсно укладала з позивачем вказаний договір дарування, дійсно отримала вказані в договорі грошові кошти, які призначені були на придбання нею майнових прав на нерухоме майно, вказане в договорі.
Отже, вищевказаний договір дарування за формою і змістом відповідає вимогам щодо таких правочинів, його укладено у письмовій формі та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом
Оскільки позивач не довів в чому саме полягає порушення його прав, за умови наявності нотаріального посвідчення вищевказаного договору дарування, відсутність якого є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі ст. 220 ЦК України, при цьому, сторони визнали і факт фактичного виконання договору дарування грошових коштів, що підтверджується відповідним актом їх передачі від 15 червня 2010 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про визнання договору дійсним задоволенню не підлягають у зв'язку з його безпідставністю.
Крім того, матеріали цієї справи свідчать про те, що відповідачка визнала позовні вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність заяви відповідачки про визнання позову, оскільки це суперечить вищевказаним нормам закону.
Щодо позовних вимог про тлумачення змісту правочину, слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 213 та ч. 2 ст. 637 ЦК України, на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину або умов договору.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Правила тлумачення змісту правочину визначено частиною 3 цієї норми, яка передбачає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
За змістом ч. 4 ст. 213 ЦК України, якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частини у способи, передбачені ст. 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Тлумачення не може створювати нових умов, а може тільки роз'яснювати вже існуючі умови договору.
З огляду на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.
Суд при вирішенні спірних правовідносин бере до уваги доводи сторін про те, що потреба у тлумаченні правочину виникає у зв'язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов, оспорюванням його наявності, а також змісту понять, які в ньому використані, або його правової природи.
Під час судового розгляду справи, судом першої інстанції не було встановлено необхідності в тлумаченні договору дарування, оскільки його умови погоджені сторонами, зазначений договір є виконаним, що не заперечувалось сторонами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд позбавлений можливості втручатися у договірні зобов'язання сторін, які відображені відповідними істотними умовами договору та трактувати їх на користь будь-якої сторони. Умови договору підлягають тлумаченню, якщо вони ускладнюють або унеможливлюють виконання умов договору, проте судом не було встановлено такого за текстом договору дарування грошових коштів.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у змісті договору дарування відсутні будь-які формулювання, які б ускладнювали виконання цього договору, оскільки сторони не заперечують виконання його умов, тому підстав для тлумачення умов договору немає.
Згідно ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Оскільки суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін, розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України,
Суд-,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: О. І. Шкоріна
Судді: Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус