03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 755/1541/23 Головуючий у суді першої інстанції - Катющенко В.П.
Номер провадження № 22-ц/824/14670/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
27 листопада 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Русан А.М..,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про стягнення заборгованості,-
У лютому 2023 року ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» звернулося до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості, у якому просило суд: витребувати у Державної фіскальної служби України реєстраційні номери облікових карток відповідачів; стягнути солідарно з відповідачів заборгованості за послуги з постачання гарячої води та постачання теплової енергії (централізованого опалення) у розмірі 161 613,65 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 28 155,01 грн., 3% річних у розмірі 11 649,59 грн. та судовий збір у розмірі 3 021,27 грн.
Позовні вимоги мотивує тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку по АДРЕСА_1 , в тому числі квартири АДРЕСА_1 , здійснюється ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198. Відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачі, починаючи з жовтня 2014 року своєчасно не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення та з серпня 2017 року не вносили плату за отримані послуги з постачання гарячої води, в результаті утворилась заборгованість у розмірі 161 613,65 грн. Факт надання позивачем послуг з централізованого опалення, серед іншого, підтверджується нарядами на включення та відключення централізованого опалення в будинку де мешкають відповідачі.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2023 року позов ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 на користь ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 161 613,65 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 28 155,01 грн., 3% річних у розмірі 11 649,59 грн. та судовий збір у розмірі 3021,27 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, відтак просив суд апеляційну скаргу задовольнити, змінити в частині, виключивши: апелянта ОСОБА_1 з числа співвідповідачів, як неналежного відповідача у справі, змінивши мотивувальну частину рішення; положення резолютивної частини в частині стягнення з апелянта на користь ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» солідарно: заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 161 613, 65 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 28 155, 01 грн. та 3% річних у розмірі 11 649,59 грн. та судовий збір у розмірі 3 021, 27 грн.
В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.
Зазначає, що апелянт не була належним чином повідомлена про розгляд справи, оскільки протягом тривалого часу не проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Власником цієї квартири не була і не є.
Також вказує, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем, оскільки у період спірних правовідносин фактично проживала за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_5 . Зазначене підтверджується Актом від 27 березня 2024 року, засвідченим начальником ЖЕД-412 ОСОБА_10 , на обслуговуванні якого перебуває зазначений будинок. Вказаним Актом, складеним за участю сусідів апелянта, засвідчується факт проживання апелянта за адресою: АДРЕСА_5 , зокрема, в період спірних правовідносин з 01 січня 2014 року по 27 березня 2024 року.
Вказана квартира належить на праві власності батькам померлого чоловіка ОСОБА_1 від попереднього шлюбу ОСОБА_11 , який був зареєстрований за вказаною вище адресою.
Зазначає, що факт проживання за вище зазначеною адресою підтверджується і відомостями викладеними у виписці із медичної карти апелянта від 14 листопада 2012 року місцем проживання вказано адресу її фактичного проживання: АДРЕСА_5 . Тобто, станом вже на той період апелянт проживала за вказаною адресою, без реєстрації.
Це підтверджується і тим, що під час отримання медичних послуг апелянт вказувала адресу свого фактичного місця проживання, що підтверджується випискою № 11165 із медичної карти стаціонарного хворого від 30 травня 2018 року.
Разом з тим, заявами від 02 травня 2019 року та 17 вересня 2019 року апелянт зверталася до Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дніпровського району міста Києва про надання дозволу на медичне обслуговування саме за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_5 .
Крім того, син апелянта отримував медичні послуги в Комунальному некомерційному підприємстві Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дніпровського району міста Києва за місцем свого фактичного проживання разом з апелянтом, що підтверджується зазначенням цього в декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 30 листопада 2018 року.
Отже з 2019 року апелянт проживає за адресою: АДРЕСА_5 зі своїм теперішнім чоловіком ОСОБА_12 та дітьми.
Апелянт від 08 грудня 2022 року уклала декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу за своїм фактичним місцем проживання.
В декларації від 05 жовтня 2023 року про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу щодо пацієнта-дитини апелянта ОСОБА_13 зазначено адресу його фактичного місця проживання, а саме: АДРЕСА_5 .
Вказує, що чоловік апелянта протягом 2019-2023 років повністю сплачував за спожиті житлово-комунальні послуги під час проживання однією сім'єю з апелянтом, її сином від попереднього шлюбу ОСОБА_13 та їхнім спільним сином ОСОБА_14 за вищевказаною адресою.
Вважає, що вона не була споживачем комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 та не користувалася вказаним об'єктом нерухомого майна, тому не є належним відповідачем у справі.
08 серпня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» в якому заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, представник позивача посилається на їх безпідставність та необґрунтованість, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Вказує, що у період виникнення заборгованості за надані послуги, місце постійного проживання відповідачів у квартирі підтверджується наявними у матеріалах справи Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва, відповідно дані особи є споживачами наданих до квартири послуг. Зазначає, проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їхню реєстрацію у квартирі, що свідчить про те, що вони є користувачами наданих послуг.
Наголошує, оскільки відповідачі із заявами щодо незгоди з приводу розміру нарахування їм згідно направлених квитанцій коштів за надані послуги до ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» не зверталися, а тому визнавали факт спожитих ними послуг з урахуванням зроблених позивачем нарахувань. Тому, саме споживач має інтерес до надання виконавцю послуг показників індивідуального засобу обліку, встановленого у квартирі, а також достовірних відомостей про кількість осіб, які мають зареєстроване місце проживання у квартирі або кількість фактично проживаючих осіб, а також відомостей про зміну кількості таких осіб.
Доказів того, що відповідачі, до моменту подання позовної заяви до суду зверталися до ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» з повідомленням про зміну кількості зареєстрованих чи фактично проживаючих осіб у квартирі, відповідачами не надано.
При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_1 - адвокат Сапегін В.В. підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду змінити в частині виключивши ОСОБА_1 з числа відповідачів, як неналежного відповідача з підстав та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив. Подав клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Інші належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку по АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція.
Відповідачі зареєстровані за адресою кв. АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи.
Відповідачі за період жовтня 2014 року не вносили плати за отримані послуги з централізованого опалення та з серпня 2017 року не вносили плату за отримані послуги з постачання гарячої води, в результаті утворилась заборгованість, яка станом на 23.02.2022 становить 161 613,65 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі з жовтня 2014 року не вносили плати за отримані послуги з централізованого опалення та з серпня 2017 року не вносили плату за отримані послуги з постачання гарячої води, в результаті утворилась заборгованість, яка станом на 23.02.2022 становить 161 613,65.
Суд вказав, що відповідачі є споживачами послуг позивача, наданими за адресою: АДРЕСА_1 , та встановив порушення відповідачами виконання зобов'язань по сплаті коштів за оплату житлово-комунальних послуг.
Судом також визнано правомірною вимогу щодо стягнення з відповідачів на його користь втрати від інфляції внаслідок несвоєчасного розрахунку у розмірі - 21 722,10 грн., 3% річних у розмірі 9 112,82 грн.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Апеляційна скарга подана лише відповідачем ОСОБА_1 і доказів того, що остання уповноважена подавати апеляційну скаргу від імені інших відповідачів матеріали справи не містять.
Оскільки рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2023 року іншими відповідачами не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку вимоги щодо вказаних відповідачів не переглядаються.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині задоволених вимог відносно відповідача ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 2 статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З матеріалів справи установлено, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року відкрито провадження у справі (а.с.79).
Відповідно до даних конверту за трек №0210514271741 вбачається, що копія ухвали про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з додатками направлена відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки про причини повернення/досилання поштового відправлення конверт із судовою кореспонденцією повернувся на адресу суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а.с.94 т.1) .
Аналіз наведених норм права та встановлених обставин дозволяє зробити висновок, що матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи судом першої інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.
Враховуючи, що матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі, суть пред'явленого до неї позову та її розгляд, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , з ухваленням нового судового рішення.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного.
Відносини з постачання теплової енергії регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (від 24 червня 2004 року № 1875-IV, та від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII), «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, який був чинним на момент виникнення спірних відносин, відповідними положеннями ЦК України.
Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV та від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII(тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Аналогічна норма закріплена у п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.
Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
З огляду на вказані норми, особи, місце проживання яких зареєстровано за певною адресою несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIII споживач має право: на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
З огляду на підпункт перший пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630 (що діяв станом на момент звернення з позовом) споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).
З огляду на викладене, апелянт, який стверджує, що не проживав у зазначеній квартирі, а тому і не споживав комунальні послуги, повинен був надати постачальникам комунальних послуг належним чином підтверджену заяву про не проживання у квартирі. В протилежному випадку, апелянт несе солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг у квартирі, за якою зареєстровано його місце проживання.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що не проживає за адресою реєстрації місця проживання та відповідно і не отримує комунальні послуги, які надаються позивачем у справі. .
Додані апелянтом до апеляційної скарги докази, а саме: свідоцтво про шлюб, Акт від 27 березня 2024 року, засвідчений Начальником ЖЕД -412 ОСОБА_10 , на обслуговуванням якого перебуває зазначений будинок АДРЕСА_5 про фактичне місце проживання, складений за участю сусідів та засвідчує факт проживання апелянта в період спірних правовідносин з 01 січня 2014 року по 27 березня 2024 року; копією виписки із медичної карти (амбулаторного) стаціонарного хворого від 14 листопада 2014 року з КМПБ № 6, з якої вбачається, що місцем проживання у виписці зазначено адресу її фактичного проживання АДРЕСА_5 ; копія Заяви від 02 травня 2019 року та від 17 вересня 2019 року до Директора КНП ЦПМСД № 1 Дніпровського району м. Києва свідчать проте, що вона зверталась про надання дозволу на медичне обслуговування саме за адресою фактичного проживання, копію Декларації про вибір лікаря, який надає медичне допомогу в якій також зазначено фактичне місце проживання або перебування.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (частина третя статті 9 цього ж Закону).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що основною кваліфікуючою ознакою для визнання особи - не власника житлового приміщення відповідальною за несплату житлово-комунальних послуг є не сам по собі факт реєстрації в житловому приміщенні, а факт користування такими послугами.
Відтак обставиною, яка підлягала доказуванню сторонами та встановленню судом, є обставина проживання відповідача в спірній квартирі, тобто обставина користування ним наданими житлово-комунальними послугами.
На обґрунтування доцільності стягнення заборгованості з відповідачів, позивач посилався на факт реєстрації місця їх проживання за вказаною адресою.
Оскільки відповідач ОСОБА_8 за наявними в матеріалах справи документами не проживає та не користується послугами позивача за цією адресою, а також фактично не споживає будь-яких послуг, що надаються позивачем за цією адресою з 2011 року, оскільки постійно проживає за іншою адресою, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
Натомість позовні вимоги, пред'явлені до ОСОБА_1 задоволенню не підлягають як такі, що пред'явлені до неналежного відповідача.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_1 , та в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 липня 2023 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_8 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» у задоволенні позовних вимог та в частині стягненні судового збору відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 29 листопада 2024 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв