Справа № 500/6402/24
02 грудня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.08.2024 № 192050004577 про відмову у призначенні пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати з 06.07.2024 ОСОБА_1 до страхового стажу відповідно до ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди роботи з 26.02.1990 по 10.05.1990 та з 28.05.1990 по 22.10.1991;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити із 06.07.2024 ОСОБА_1 пенсію по віку відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.08.2024 № 192050004577 відмовлено в призначені пенсії, оскільки відповідно до ст.10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особі, яка має право на різні види пенсії, призначається один із видів за її вибором. Враховуючи зазначене, якщо мати використала право на призначення пенсії (незалежно від виду) до досягнення віку, передбаченого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", батько права на призначення дострокової пенсії за віком, немає. Проте ОСОБА_2 не претендує на пенсію як мати дитини з інвалідністю з дитинства, так як отримує пенсію як учасник бойових дій.
Також до страхового стажу позивачу безпідставно не зараховано період роботи з 26.02.1990 по 10.05.1990 (виправлення у даті звільнення) та період роботи з 28.05.1990 по 22.10.1991 (виправлення у записі про прийняття на роботу). Однак вини позивача у тому, що роботодавець зробив виправлення у записі № 4 та № 5 його трудової книжки про звільнення з роботи та прийняття на роботу і належним чином не завірив такі виправлення, не може ставити під сумнів його право на соціальне забезпечення, оскільки саме на роботодавця покладено відповідальність за дотримання правил ведення трудової книжки.
За вказаних обставин, позивач вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів його роботи з 26.02.1990 по 10.05.1990, з 28.05.1990 по 22.10.1991 та відмови у призначенні пенсії відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" протиправними, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 29.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
На виконання вимог вказаної ухвали, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано до суду відзив. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що 14.08.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії по віку відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення №192050004577 від 22.08.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи з 26.02.1990 по 10.05.1990, виправлення у даті звільнення; період роботи з 28.05.1990 по 22.10.1991, виправлення дати у записі про прийняття на роботу. Заявнику відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки відповідно до ст.10 цього ж Закону особі, яка має право на різні види пенсії, призначається один із видів за її вибором. Враховуючи зазначене, якщо мати використала право на призначення пенсії (незалежно від виду) до досягнення віку, передбаченого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", батько права на призначення дострокової пенсії за віком, не має. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 29.10.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримало 30.10.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач у строк встановлений судом (п'ятнадцять днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі) та станом на 02.12.2024 відзив на позов не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог. Клопотань про продовження процесуального строку також до суду не надходило.
Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.08.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.08.2024 № 192050004577 відмовлено в призначені пенсії. Вік позивача на момент звернення до пенсійного органу - 55 років. Загальний страховий стаж - 26 років 10 місяців 26 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи з 26.02.1990 по 10.05.1990, виправлення у даті звільнення; період роботи з 28.05.1990 по 22.10.1991, виправлення дати у записі про прийняття на роботу.
Заявнику відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки відповідно до ст.10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особі, яка має право на різні види пенсії, призначається один із видів за її вибором. Враховуючи зазначене, якщо мати використала право на призначення пенсії (незалежно від виду) до досягнення віку, передбаченого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", батько права на призначення дострокової пенсії за віком, немає.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій, рішень відповідачів на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із ч.3 ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до змісту ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено умови призначення пенсії за віком. Зокрема, за загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу, визначеного у даній статті.
Пунктом 3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.
За змістом ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення", йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Положеннями ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На момент внесення записів у трудову книжку позивача діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету ради міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 09.07.1958 №620 та Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Згідно з п.2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п.2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується "1984.05.01", в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; "05.01.1984". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції № 162).
Згідно з п.2.12 Інструкції № 162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місце роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 14.09.1987 слідує, що ОСОБА_1 26.02.1990 прийнятий на посаду завідувача клубом с.Червінь (запис № 3); 10.05.1990 звільнений з роботи згідно поданої заяви (запис № 4); 28.05.1990 прийнятий на роботу обрубувачем сучків Авзянського ліспромгоспу (запис № 5); 22.10.1991 звільнений з роботи по ст.31 КЗпП РРФСР (запис № 6).
Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.08.2024 № 192050004577 за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи з 26.02.1990 по 10.05.1990, виправлення у даті звільнення; період роботи з 28.05.1990 по 22.10.1991, виправлення дати у записі про прийняття на роботу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Вказані відповідачем недоліки в трудовій книжці не можуть бути підставою для виключення таких періодів з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладених у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 26.06.2019 у справі №607/4243/17, яка враховується судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідачами не враховано, що не усі недоліки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Таким чином, суд приходить до переконання, що до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди з 26.02.1990 по 10.05.1990 та з 28.05.1990 по 22.10.1991, оскільки такі відповідають записам в його трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено, а тому їх належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а вказані відповідачем недоліки у записах в трудовій книжці, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії згідно з п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у рішенні від 22.08.2024 № 192050004577 послалось на те, що відповідно до ст.10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особі, яка має право на різні види пенсії, призначається один із видів за її вибором. Враховуючи зазначене, якщо мати використала право на призначення пенсії (незалежно від виду) до досягнення віку, передбаченого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", батько права на призначення дострокової пенсії за віком, немає.
З матеріалів справи видно, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 позивач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Матір'ю ОСОБА_3 є ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії ТЕР № 0034246 ОСОБА_3 є особою з інвалідністю першої групи підгрупи "Б" з дитинства по зору. Інвалідність встановлена довічно.
Відповідно до довідки Відділу соціального забезпечення № 6 Управління соціального захисту населення Тернопільської районної військової адміністрації від 02.07.2024 № 411 позивач з 01.01.2006 по 11.05.2011 перебував на обліку в управлінні, як одержувач допомоги на дитину з інвалідністю з дитинства ОСОБА_3 , з 21.12.2015 по 31.12.2023 - як одержувач компенсаційної виплати по догляду за особою з інвалідністю першої групи ОСОБА_3 .
Згідно із медичним висновком ЛКК від 01.08.2024 № 57/3, виданим комунальним некомерційним підприємством "Підгаєцька центральна міська лікарня" Підгаєцької міської ради, захворювання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступило до шестирічного віку; потребувала стороннього догляду батька до досягнення шестирічного віку; дитина мала медичні показання, для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку; діагноз встановлене вперше 31.07.1995.
Відповідно до заяви матері ОСОБА_2 від 14.08.2024, що вона як мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , людини з інвалідністю з дитинства, не претендує на пенсію як мати дитини з інвалідністю з дитинства, так як отримує пенсію як учасник бойових дій. Зазначене підтверджується пенсійним посвідченням ОСОБА_2 № НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 , дата видачі - 28.06.2023, та протоколом перерахунку пенсії від 28.02.2024.
Так, за п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" дострокова пенсія за віком призначається одному з батьків за вибором матері у випадку досягнення встановленого віку та наявності відповідного страхового стажу.
Верховним Судом України у постанові від 12.11.2013 у справі №21-373а13 викладено правову позицію щодо застосування положень абз.2 п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та вказано, що цією нормою закону визначено спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір'ю свого права на призначення дострокової пенсії за віком, передбаченого іншими нормами законодавства.
Таким чином, з аналізу наведених норм права слідує, що матері надається право вибору особи, яка буде одержувати дострокову пенсію за віком: вона сама або батько дітей.
Відповідачами не заперечуються обставини наявності відповідного страхового стажу не менше 20 років, досягнення відповідного віку 55 років та здійснення позивачем виховання дитини з інвалідністю.
Підставою для відмови у призначенні пенсії стала та обставина, що дружина позивача (мати дитини) отримує пенсію до досягнення віку, передбаченого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак судом встановлено, що дружина позивача ОСОБА_3 отримує пенсію за віком на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, дружині позивача, матері дитини з інвалідністю з дитинства, призначено пенсію раніше встановленого пенсійного віку, за інших підстав (як учасник бойових дій) ніж ті, які визначені п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В ході судового розгляду встановлено, що своє право на отримання пенсії із підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мати дитини з інвалідністю з дитинства не використала, надавши згоду на призначення пенсії з цих підстав своєму чоловікові батькові дитини з інвалідністю, який здійснював її виховання.
Абзацом 2 п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір'ю свого права на призначення дострокової пенсії за віком, передбаченого іншими нормами законодавства.
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, оскільки позивач досяг відповідного віку, має достатній загальний страховий стаж, зарахований відповідачем самостійно, а також той факт, що дружиною позивача не було використано можливості призначення пенсії за віком з підстав виховання нею до шестирічного віку особи з інвалідністю з дитинства, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком як батькові дитини з інвалідністю та про невідповідність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.08.2024 № 192050004577 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже таке є протиправним та підлягає скасуванню.
Як передбачено п.2 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Суд констатує, що у спірних правовідносинах нормами чинного законодавства, враховуючи виховання ОСОБА_1 дитини з інвалідністю до шестирічного віку, наявність відповідного віку, достатнього загального страхового стажу, зарахованого відповідачем самостійно, а також той факт, що дружиною позивача не було використано можливості призначення пенсії за віком з підстав виховання нею до шестирічного віку особи з інвалідністю з дитинства, не передбачено альтернативних способів поведінки, дій, рішень суб'єкта владних повноважень, окрім як призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",
Відповідно до приписів розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).
Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для задоволення щодо нього позовних вимог.
З приводу дати, з якої слід призначити пенсію позивачу, то суд зауважує, що згідно з п.1 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З аналізу наведеної норми Закону вбачається, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося до спливу трьох місяців з дня виникнення права на призначення такої пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що пенсійного віку позивач набув 05.07.2024. Із заявою про призначення пенсії звернувся 14.08.2024, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку.
Відтак з урахуванням наведеного, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, для реалізації ним у повній мірі гарантованого Конституцією України права на належне пенсійне забезпечення, порушеного протиправною відмовою відповідача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 26.02.1990 по 10.05.1990 та з 28.05.1990 по 22.10.1991 та призначити позивачу пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 06.07.2024, тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не надали суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їх заперечення, і не довели правомірності оскаржуваного рішення.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Відповідно до ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позов підлягає до задоволення частково, то суд присуджує на користь позивача здійснені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору розмірі 605,60 грн. згідно квитанції №1391675737 від 26.09.2024 на суму 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.08.2024 № 192050004577 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 26.02.1990 по 10.05.1990 та з 28.05.1990 по 22.10.1991 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 06.07.2024.
В задоволенні інших вимог відмовити.
Стягнути з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 грудня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 );
відповідач: - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, 49094, код ЄДРПОУ: 21910427).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м.Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Мандзій О.П.