Справа № 420/17116/24
02 грудня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 22 березня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 01 травня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та наказом від 22.03.2019 р. № 48-ОС позивача виключено із списків особового складу військової частини. За період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. йому не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексації грошового забезпечення. Представник позивача звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату за період проходження служби індексації грошового забезпечення з визначенням базового місяця - січень 2008 року. 01.05.2024 р. на виконання даної заяви на розрахунковий рахунок позивача було перераховано суму індексації грошового забезпечення у розмірі 46366,93 грн. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації. Оскільки остаточний розрахунок відповідач провів не в день звільнення, то наявні підстави для відповідальності, визначеної ст.ст.116, 117 КЗпП України. Крім того, враховуючи наявність факту невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати.
Ухвалою від 03.06.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
20.06.2024 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що питання виплати компенсації за втрату частини доходів врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. від 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, який затверджено постановою КМУ від 21.02.2002 р. № 159. Враховуючи дати прийняття Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, на момент остаточного розрахунку при звільненні позивача в переліку нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини, був відсутній механізм проведення згаданої компенсації на суми індексації грошових доходів громадян. Можливість проведення такої компенсації з'явилася внаслідок прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 04.02.2021 р. № 1214-ІХ", який набрав чинності 26.02.2021 р. Окрім цього, необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган відмовив у її задоволенні. Між тим, позивач до моменту відкриття провадження у даній справі не звертався до військової частини із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати невірно обчисленого грошового забезпечення. Відповідно, відповідач не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації, а тому права позивача в цій частині військовою частиною порушені не були. Щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку зазначає про те, що згідно витягу з наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.03.2019 р. № 48-ОС позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 24.03.2019 р. Безпосередньо після звільнення у нього не виникало зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. За захистом свого порушеного права внаслідок не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за відповідних період позивач до суду не звертався, а звернувся до відповідача лише у березні 2024 року та цей спір було вирішено 01.05.2024 р. шляхом здійснення фактичного перерахування коштів позивачу. Посилаючись на виконання заяви, на підставі якої відповідачем здійснено остаточний розрахунок, позивач у травні 2024 року звернувся до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2019 р. по 01.05.2024 р. Отже, у цій справі спір про належні позивачу суми при звільненні виник через більш ніж п'ять років після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у ч.2 ст.117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу з наказу в.о. командира ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.05.2019 р. № 48-ОС "По особовому складу" старшого прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом командира ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.02.2019 р. № 32-ОС за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу ескадрильї з урахуванням здачі справ та посади з 24 березня 2019 року.
18.03.2024 р. представник позивача звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 березня 2019 року включно з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців з урахуванням відрахувань.
01.05.2024 р. відповідачем на картковий рахунок позивача перераховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 46366,93 грн.
12.06.2024 р. представник позивача звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Листом від 19.06.2024 р. № 09/Б-9/7 в.о. командира НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України повернуто вказану заяву у зв'язку з відсутністю довіреності від ОСОБА_1 щодо звернення в його інтересах адвоката Єрьоміної В.А.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Щодо позовних вимог в частині не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 22.03.2019 р. по 01.05.2024 р. суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Указом Президента України від 29.12.2009 р. № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.
Згідно з пунктом 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17, від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19.
Згідно ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022 р.) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022 р.) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, ст.116 КЗпП України покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, тобто виплатити всі суми, що йому належать у зв'язку із звільненням. У разі невиплати зазначених сум наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність, яка полягає в обов'язку роботодавця сплатити працівникові його середній заробіток з дня, наступного за днем звільнення, по день повного розрахунку з ним.
Статтею 117 КЗпП України охоплюється два випадки затримки розрахунку: коли роботодавець свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником (частина перша); коли остаточний розрахунок не проводиться через спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми (частина друга).
У другому випадку підставою для покладення на підприємство, установу, організацію обов'язку сплатити колишньому працівникові середній заробіток є ухвалення органом, що розглядав спір про належні до виплати суми, рішення на користь колишнього працівника.
При цьому як і в першому випадку середній заробіток виплачується за весь період затримки, у тому числі за час розгляду спору між колишнім працівником і підприємством, установою, організацією.
Особливістю цієї справи є те, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу ескадрильї з 24.03.2019 р. згідно наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.03.2019 р. № 48-ОС, у позивача не виникло претензій до відповідача щодо складових та розміру належних йому при звільненні сум.
Відповідний спір позивач ініціював лише у березні 2024 року, тобто через п'ять років після звільнення, звернувшись до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 24.03.2019 р., який вирішено шляхом перерахування відповідачем на рахунок позивача індексації грошового забезпечення за вказаний період у розмірі 46366,93 грн.
Як наслідок, у цьому позові позивач вимагає компенсувати йому середній заробіток як за роки, протягом яких він не ставив перед відповідачем питання про неповний розрахунок, так і за період з дня ініціювання спору по день фактичного розрахунку за наслідками розгляду його заяви про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
Суд зазначає, що Верховний Суд уже викладав висновок щодо підстав для стягнення з підприємства, установи, організації середнього заробітку відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України за вказаних особливостей.
У постанові від 04.12.2019 р. у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
У справі № 825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.11.2022 р. у справі № 380/693/20.
У даній справі позивача було виключено зі списків особового складу ескадрильї у березні 2019 року, а з вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 24.03.2019 р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача лише в березні 2024 року, тобто через п'ять років.
Враховуючи правові позиції Верховного Суду у справах № 825/742/16, № 380/693/20, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ч.2 ст.117 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку.
Тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (нарахування та виплати індексації грошового забезпечення) не підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог в частині не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної її виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 р. № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).
Згідно зі ст.ст.1-3 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 р. прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Згідно пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку № 159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Зі змісту ст.1 Закону № 2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У пункті 4 Порядку № 159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 р. у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 р. у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 р. у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 р. у справі № 240/6583/20.
Судом встановлено, що фактична виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 24.03.2019 р. за заявою позивача відбулася лише 01.05.2024 р., тобто з порушенням строків її виплати.
Суд зазначає, що Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013р. № 9-рп/2013.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 р. у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
З огляду на викладене, позивач має право на виплату компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Під час розгляду вказаної категорії справ суд застосовує правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 19.05.2022 р. у справі № 200/3859/21, від 24.01.2023 р. у справі № 200/10176/19-а.
Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Таким чином обов'язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів. Оскільки такий обов'язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум грошової компенсації не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення, у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01.01.2016 р. по 01.05.2024 р. є протиправною, у зв'язку з чим порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення, у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01.01.2016 р. по 01.05.2024 р.
Що тверджень відповідача про те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення і відповідач не відмовляв у її виплаті, внаслідок чого право позивача на отримання суми такої компенсації не порушено з посиланням на постанови Верховного Суду від 11.12.2020 р. у справі № 200/10820/19, від 04.05.2022 р. у справі № 200/14472/19, то суд зазначає наступне.
Виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 р. у справі № 560/8194/20 вирішив питання неоднакового застосування норм ст.7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 р. у справі № 240/186/20, від 17.11.2021 р. у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 р. у справі № 460/783/20, від 11.05.2023 р. у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справі, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст.7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Враховуючи зазначене, суд вважає відповідні доводи відповідача необґрунтованими та безпідставними.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Приписами ч.1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).
Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) компенсації втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення за період, у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01.01.2016 р. по 01.05.2024 р.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення, у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01.01.2016 р. по 01.05.2024 р.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко