Справа № 278/3257/24
07 жовтня 2024 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Кравчук Д. В., розглянувши у загальному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Доброльожа Віктор Віталійович про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом, -
Позивачки - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із вище вказаною позовною заявою, та яку мотивують тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх баба ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їх матір ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивачів ОСОБА_5
Померлому батьку ОСОБА_5 при житті належало право на 1/3 частку земельної ділянки (паю), яку він успадкував, але не оформив своїх спадкових прав документально після смерті своєї дружини, матері позивачів, ОСОБА_4 . У свою чергу після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно матеріалів спадкової справи №93/2023, що була заведена 02.06.2023 приватним нотаріусом Доброльожею В.В., спадкоємцями є позивачки та їх батько, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
До складу спадкового майна померлих входить право на земельну частку (пай) розміром 3,14 площею в умовних кадастрових гектарах, яка перебувала у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Ліщинське», згідно сертифікату серії ЖТ №0141312, виданого на підставі рішення Житомирської районної державної адміністрації від 05.05.1997 ОСОБА_3 . Вказане право їх матір ОСОБА_4 успадкувала згідно ст. 549 ЦК Української РСР (1963 року), фактично вступивши в управління (володіння) спадковим майном, але при цьому не оформила своїх спадкових прав документально після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері - баби позивачів ОСОБА_3 . Відтак, позивачі є спадкоємцями по частці на право вказаної земельної ділянки (паю).
Постановою приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Доброльожи В.В. від 29.05.2024 року позивачкам було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/2 частці на право на земельну частку (пай) земель колишнього КСП «Ліщинське», що розташовані у с. Ліщин Житомирського району Житомирської області після померлої їх баби, матері та батька у зв'язку із відсутністю оригіналу документу, який підтверджує право власності померлої на земельну частку (пай), для отримання свідоцтва про право на спадщину, передбаченого пунктами 1-4 глави 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Зазначене стало підставою для звернення до суду з метою захисту своїх прав. Відтак просили суд визнати за ними право на земельну частку (пай) в розмірі по 1/2 частці в умовних кадастрових гектарах із земель Колективного сільськогосподарського підприємства «Ліщинське» у порядку спадкування, яке належало ОСОБА_3 , спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_4 , яка спадщину прийняла, але не оформила своїх спадкових справ, спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_6 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових справ.
У засіданні сторони або їх представники не з'явились.
Представником позивачів подано заяву про розгляд справи за їх відсутності; позовні вимоги підтримали та просить задовольнити.
Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Доброльожею В. В. подано заяву про розгляд справи за його відсутності; позов підтримав у повному обсязі.
Інших заяв (клопотань) до суду не надходило.
Розгляд здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Позивачки є доньками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , яка в свою чергу є донькою та спадкоєміцею ОСОБА_3 , відповідно і спадкоємицями майна вказаних осіб (а.с. 12, 13, 14, 93), які померли (а.с. 9, 10, 11).
Згідно довідки, виданої 01.04.2021 року Станишівською сільською радою Житомирського району Житомирської області (а.с. 15), ОСОБА_4 на момент смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із нею були зареєстровані: ОСОБА_5 (чоловік) та позивачки (дочки).
На момент смерті ОСОБА_5 , згідно довідки Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 16.22.2022 року (а.с. 16), з ним були зареєстровані позивачки та Лебідь Емілія (онука).
Довідкою Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 31.05.2023 року підтверджується факт прийняття спадщини на протязі 6 місяців після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17).
Із довідки, виданої Станишівською сільською радою Житомирського району Житомирської області від 31.05.2023 року (а.с. 18), вбачається наступне.
На момент смерті ОСОБА_3 мала право на земельну частку (пай) розміром 3,14 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебувала у колективній власності КСП «Ліщинське» у с. Ліщин Ліщинської сільської ради Житомирського району Житомирської області, та отримала сертифікат серії НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення Житомирської державної адміністрації від 05.05.1997 року згідно запису №37 Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), але за життя не оформила такого права на вказану частку (пай). Виходячи з наведеного, враховуючи що вказаний сертифікат був виданий на ім'я ОСОБА_3 , у сільській раді оригінал останнього відсутній. На даний час земельна частка (пай) згідно вище вказаного сертифікату не виділена в натурі (на місцевості).
Відповідно до довідки приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Доброльожи В. В. від 29.05.2024 року за №346/02-14 (а.с. 20), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) дійсно є спадкоємцями після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 своєї матері та дружини відповідно - ОСОБА_4 , яка проживала в с. Ліщин Житомирського району Житомирської області, котрий(а) спадщину прийняв(ла), але не оформила своїх спадкових прав документально після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері ОСОБА_3 . Відповідно до ч. V ст. 1268 «прийняття спадщини» Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю(цям) з часу її відкриття, тобто з 12.12.2007 та 16.09.1999 відповідно. Інформація щодо інших спадкоємців померлого(ї) у спадковій справі №93/2004 відсутня.
Відповідно до довідки приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Доброльожи В. В. від 29.05.2024 року за №342/02-16 (а.с. 19), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно є спадкоємцями після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , які спадщину після його смерті прийняли. Відповідно до ч. V ст. 1268 «прийняття спадщини» Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю(цям) з часу її відкриття, тобто з 11.01.2022. Інформація щодо інших спадкоємців померлого(ї) у спадковій справі №94/2023 відсутня.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу 29.05.2024 року ОСОБА_7 було відмовлено позивачкам у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в 1/2 частці на право на земельну частку (пай), що належало їх бабі ОСОБА_3 , яка померла, а наступні спадкоємці спадщину після неї прийняли, однак своїх спадкових прав за життя не оформили, у зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу - сертифікату, який підтверджує право померлої на земельну частку (пай), для отримання свідоцтва про право на спадщину, передбаченого пунктами 1-4 глави 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Також, даною постановою роз'яснено, що відмова може бути оскаржена до відповідного суду за правилами позовного провадження (а.с. 21).
Як вбачається з довідки Житомирського державного нотаріального архіву від 22.11.22 року (а.с. 88), спадкова справа щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_3 не заводилась.
Як вбачається з копії спадкової справи №93/2023 (а.с. 76-105), заведеної 02.06.2023 року, позивачки є спадкоємцями майна після смерті їх матері ОСОБА_4 . Також з даної спадкової справи вбачається, що ОСОБА_3 склала заповіт та заповіла все своє майно дочці ОСОБА_4 (а.с. 83).
Як вбачається з копії спадкової справи №94/2023 (а.с. 106-130), заведеної 02.06.2023 року, позивачки є спадкоємцями майна після смерті їх батька ОСОБА_5 .
Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
До правовідносин, які виникли щодо спадкування майна після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , необхідно застосувати норми ЦК УРСР від 18.07.1963 року, так як спадщина після померлої ОСОБА_3 відкрилась до 01.01.2004 року.
Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР 1963 року, яка діяла на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з моменту її відкриття, у спадкоємця, який прийняв спадщину, право на спадкове майно виникає з моменту відкриття спадщини, а не з дня одержання свідоцтва про право на неї. Відповідно до ст. 549 вказаного Кодексу визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 524 ЦК УРСР 1963 року спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За загальними правилами спадкування до складу спадщини входять усі права та обов'язки, а також майно, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі, остання відповідно до п.7 Указу Президента України № 720 /95 від 08.08.1995 р. «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»/далі - Указ №720/95/, має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою. Позови громадян, пов'язані з паюванням земель зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифікату, виділення паю в натурі, можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.
Відповідно до пункту 2 Указу № 720/95, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювати в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.
Крім того, право на земельний пай мають спадкоємці тих членів КСП, які мали таке право, але померли до моменту видачі документа про це право, а саме - земельного сертифіката (Указ Президента України від 10 листопада 1994 р. №666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»).
За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) та Указу №720/95 особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов:
- перебування в членах КСП на час паювання;
- включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю;
- одержання КСП цього акту.
Відповідно до частин першої та другоїстатті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); а також рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Статтею 3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» встановлено, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави. Документами, що підтверджують право особи-спадкоємця на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай) спадкодавця, який є правовстановлюючим документом, виданий районною (міською) державною адміністрацією, що засвідчує наявність у її власника лише однієї правомочності права розпорядження земельною часткою (паєм), а не право власності, яке виражається у володінні, користуванні і розпорядженні. Тому, коли спадкодавець був наділений лише правом на земельну частку (пай), а не правом власності, то і до спадкоємця переходить лише право на земельну частку (пай), а не право власності.
Спадкові ж правовідносини, які склались після смерті подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - батьками позивачок, регулюються нормами Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року).
Відповідно до приписів ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 1223 ЦК України в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК України).
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ч. 1 ст. 1296 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ч. 1 ст. 1296 ЦК України).
Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13, зазначеної Конвенції, на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
За правилами статей 12, 13, 77-81, 89 ЦПК України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а оцінивши на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку надані докази, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що ОСОБА_3 належало право на земельну частку (пай) площею 3,14 в умовних кадастрових гектарах із земель, які перебували у колективній власності на землю Колективного сільськогосподарського підприємства «Ліщинське»; в свою чергу, позивачі в порядку спадкування за законом після смерті їх матері та батька також набули право по 1/2 частці кожна земельної частки (паю) орієнтовним розміром 3,14 умовних кадастрових гектарах.
З огляду на наведене, враховуючи те, що позивачки є спадкоємицями свого батька, який спадкував майно після своєї дружини - матері позивачів, яка померла, і яка в свою чергу була спадкоємицею спірного майна після померлої її матері - баби позивачів; зважаючи на відсутність у останніх можливості отримати свідоцтво про право на спадщину на майно у нотаріуса або в уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу - сертифікату про право на частку (пай), суд вважає за необхідне задовольнити позовну заяву.
Позивачі не заявляють вимог про стягнення судових витрат, відтак суд це питання не вирішує.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-83, 89, 141 ЦПК України, ст. ст. 392, 1216, 1218, 1296 ЦК України, ст. 549 ЦК Української РСР, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Доброльожа Віктор Віталійович про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом за кожною по 1/2 частки права на земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) площею 3,14 в умовних кадастрових гектарах, без визначення цієї частки в натурі, в землі, яка перебувала у колективній власності КСП "Ліщінське", що розташоване в селі Ліщин Житомирського району Житомирської області, згідно сертифікату серії ЖТ №0141312, виданого на підставі рішення Житомирської райдержадміністрації від 05.05.1997 року, яке належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , спадкоємцем якої була її померла дочка ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 чоловіка ОСОБА_5 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2024 року.
Суддя О. М. Дубовік