Справа № 734/4232/24 Головуючий у 1 інстанції Домашенко Ю. М.
Провадження № 33/4823/938/24
Категорія - ч. 4 ст. 130 КУпАП
02 грудня 2024 року місто Чернігів
Чернігівський апеляційний суд в складі:
Головуючого - судді Салая Г.А.,
за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
захисника - Кулініч К.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові апеляційну скаргу захисника Кулініч К.В. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 08 жовтня 2024 року,
Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 130 КУпАП та на нього накладено стягнення у виді адміністративного арешту на строк 15 діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави 605 грн 60 коп судового збору.
Місцевим судом установлено, що 17.09.2024 о 19:25 год по провулку Селянський, 7 в с. Прогрес Чернігівського району Чернігівської області ОСОБА_1 керував автомобілем “Mercedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причепом саморобним, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та після скоєного ДТП за його участі до проведення його медичного огляду з метою встановлення стану сп?яніння вжив алкогольні напої, чим порушив п. 2.10 є) Правил дорожнього руху.
Не погодившись із рішенням суду, захисник подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду скасувати в частині застосування до ОСОБА_1 додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк три роки та застосувати до нього стягнення, передбачене на інших осіб за ч. 4 ст. 130 КУпАП адміністративний арешт на строк п'ятнадцять діб.
Вважає, що судом було не в повній мірі досліджено всі матеріали справи. Зазначає, що її підзахисний є пенсіонером і в суді повідомляв, що на цьому транспортному засобі приїхав його родич та у зв'язку з тим, що автомобіль було неправильно припарковано та міг перешкоджати рух іншим автомобілям, він вирішив перепаркувати автомобіль біля свого будинку, не на проїзній частині. Звертає увагу, що він на проїзну частину не виїжджав, у потоці з іншими транспортними засобами не перебував, а тому він не був повноцінним водієм. Вказує, що зі сторони сусідки претензій немає, паркан відремонтовано. Зауважує, що її підзахисний намагається здати на водійське посвідчення і до сьогодні вже було дві спроби, але у зв'язку з віком спроби невдалі. Вказує, що санкція ч. 4 ст. 130 КУпАП щодо позбавлення права керування транспортними засобами на строк три роки є альтернативною, оскільки на інших осіб можливе застосування санкції без позбавлення права керування транспортними засобами на строк три роки, та застосувати лише адміністративний арешт на строк п'ятнадцять діб.
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисник підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити з виклале6них в ній підстав.
Дослідивши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд доходить таких висновків.
Відповідно ст. ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ч. 4 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає у випадку вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участі алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.
Відповідно до пункту 2.10 є) Правил дорожнього руху, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).
Невиконання вимог пп. є) п. 2.10 ПДР утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 131393 від 17.09.2024 ОСОБА_2 власноруч його підписав. (а.с. 10).
Відповідно до роздруківки результату тесту, виконаного технічним приладом “ALCOTEST 6810», у ОСОБА_1 було встановлено алкогольне сп'яніння з показником 0,90 %о, яку він підписав (а.с. 3).
Згідно із Актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів у ОСОБА_1 виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, а саме, запах алкоголю з порожнини рота, та за допомогою приладу “ALCOTEST 6810», результат огляду становить 0,90 проміле, від підписання якого він відмовився (а.с. 5).
Згідно направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 17.09.2024 за результатами огляду, проведеного поліцейськими, у ОСОБА_1 виявлено ознаки сп'яніння, а саме, запах алкоголю з ротової порожнини. (а.с. 6).
Згідно довідки інспектора СРПП ВП №1 ЧРУП ГУНП в Чернігівській області В. Римар від 08.10.2024 № 11849 ОСОБА_1 отримував посвідчення водія серії НОМЕР_3 від 23.05.2007, та згідно ІКС ІПНП значиться як здані на зберігання.(а.с. 12).
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції було досліджено відеозапис з нагрудної відеокамери (відеореєстратора) інспектора патрульної поліції.
На відеозаписі події об'єктивно зафіксовані обставини адміністративного правопорушення в обсязі, достатньому для вирішення питання про наявність події передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення та винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні. Із цього відеозапису видно, як ОСОБА_1 повідомив працівникам поліції, що за кермом автомобіля був його брат, однак, в подальшому додав, що саме він на автомобілі здавав заднім ходом та ненавмисно причепом скоїв наїзд на паркан. Також пояснив, що станом на зараз посвідчення водія не має, оскільки перездає іспити, адже раніше притягався до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП. Вказав, що після ДТП під час вечері вжив алкогольні напої. Поліцейський наголосив, що вбачає у нього ознаки сп'яніння і необхідно пройти відповідну процедуру огляду.
Враховуючи вищенаведене в своїй сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що місцевим судом правильно було установлено обставини подій, що відбувалися 17.09.2024 року щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП.
Стосовно посилань захисту на те, що ОСОБА_1 лише перепаковував автомобіль біля свого будинку, на проїзну частину не виїжджав, у потоці з іншими транспортними засобами не перебував та не був повноцінним водієм, то такі апеляційний суд розцінює, як форму захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності.
Визначення терміну “керування транспортним засобом» було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23 грудня 2005 року №14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора водія під час навчання учнів водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Отже, під керуванням транспортним засобом слід розуміти такі технічні дії водія, як приведення транспортного засобу в рух, зрушення його з місця, переміщення транспортного засобу в просторі, під час чого здійснюються різні маневри, в тому числі зупинка та стоянка транспортного засобу.
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зрушення з місця, під час руху - зміна напрямку руху чи швидкості транспортного засобу, відповідно і припинення руху такого засобу, та припинення руху, тобто зупинка та стоянка як приведення транспортного засобу у статичний стан.
У тому разі, якщо транспортний засіб виявлено не в місці його постійного паркування (гараж або інше місце паркування як місце, де фактично зберігається транспортний засіб до та після його використання), то керування таким транспортним засобом як переміщення його у просторі до іншого, відмінного від його парковки місця, презюмується. Тому, керуванням транспортним засобом є дії водія, які пов'язані як безпосередньо з фізичним його переміщенням у просторі у виді фізичного руху, так і інші, пов'язані з цим процесом дії, у томі числі перепаркування транспортного засобу та його зупинку, як припинення його фізичного переміщення у просторі.
Отже, перепаркувння транспортного засобу біля свого будинку беззаперечно свідчить про те, що водій такого транспортного засобу здійснював керування ним. Тому, для висновку про те, що певна особа не керувала транспортним засобом, слід установити, що саме така особа не здійснювала функції водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця, переміщення в просторі та припинення руху, а не сам факт того, що під час виявлення правопорушення транспортний засіб не перебував у русі, тобто водій здійснював лише одну з функцій керування ним.
Оскільки місцевий суд дійшов беззаперечного висновку про те, що саме ОСОБА_1 , як водій, здійснив переміщення транспортного засобу біля свого будинку, то такі дії охоплюються поняттям "керування транспортним засобом".
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Отже, ОСОБА_1 повинен був знати свій обов'язок не вживати алкогольні напої після дорожньо-транспортної пригоди за його участю.
Вирішуючи питання по міру стягнення, на чому наголошує захист, апеляційний суд враховує таке.
Санкція ч. 4 ст. 130 КУпАП у частині позбавлення права керування транспортним засобом є безальтернативною, а тому можливість накладення на водія стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами цією нормою не передбачена.
Стаття 30 КУпАП не перешкоджає застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 04 вересня 2023 року (справа № 702/301/20) зазначила наступне.
Внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб'єктивного права), так і покладенням на особу у зв'язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов'язків, а також роз'яснення особі наслідків невиконання покладених обов'язків та ухилення від відбування додаткового покарання.
Підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з положеннями ст. 33.
Адміністративне стягнення ОСОБА_1 накладене судом з додержанням вимог статті 33 КУпАП, з врахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини та в межах санкції частини статті за дане правопорушення.
Будь-яких інших обґрунтованих доводів на спростування висновків суду першої інстанції захистом наведено не було.
Таким чином, враховуючи вищенаведене в своїй сукупності, апеляційний суд вважає висновки місцевого суду правильними та обґрунтованими і не вбачає підстав для скасування судового рішення. Судом першої інстанції установлено всі ознаки правопорушення, передбаченого ч.4 ст.130 КУпАП, описавши їх в оскаржуваній постанові, зокрема, у фабулі правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,
Залишити без задоволення апеляційну скаргу захисника Кулініч К.В. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , а постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 08 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 130 КУпАП - без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
СуддяГ. А. Салай