Номер провадження: 22-ц/813/3565/24
Справа № 495/6683/20
Головуючий у першій інстанції Боярський О. О.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія 57
21.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2023 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1/2 вартості автомобіля,
29 жовтня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 1-4), вимоги якого в ході розгляду справи уточнила, та з урахуванням уточнених вимог якого просила суд (т. 1, а.с. 171-178):
- визнати автомобіль марки «SUBARU TRIBECA», тип кузова ТЗ-УНІВЕРСАЛ-В, 2007 р.в., чорного кольору, державний номер НОМЕР_1 , який 02 липня 2020 року був зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільною сумісною власністю подружжя;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 вартості проданого 20 серпня 2020 року транспортного засобу «SUBARU TRIBECA», тип кузова ТЗ-УНІВЕРСАЛ-В, 2007 р.в., чорного кольору, державний номер НОМЕР_1 , в розмірі 183459 грн, курсову різницю - 59392,64 грн, і 3% річних в розмірі 16460,55 грн, а також судові витрати.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірний транспортний засіб, який є спільною сумісною власністю подружжя, проданий відповідачем без згоди та проти волі позивача, а тому остання має право на компенсацію 1/2 частини вартості транспортного засобу, що складає, на думку позивача, на момент продажу автомобіля 183459 гривень.
13 листопада 2023 року рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області вирішено позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково;
визнати автомобіль марки «SUBARU TRIBECA», тип кузова ТЗ-УНІВЕРСАЛ-В, 2007 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_1 , який 02.07.2020 року був зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 вартості проданого 20.08.2020 року автомобілю марки «SUBARU TRIBECA», тип кузова ТЗ-УНІВЕРСАЛ-В, 2007 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_1 , в розмірі 40000,00 грн, 3% річних в розмірі 7200,00 грн, а також судові витрати пропорційно задоволеним вимогам: судовий збір в розмірі 817,3 грн, вартість звіту про оцінки транспортного засобу в розмірі 392,4 грн. В іншій частині вимог вирішено відмовити (т. 1, а.с. 204-208).
11 грудня 2023 року через канцелярію Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2023 року. Апелянт частково не погоджується із оскаржуваним рішенням, вважає його незаконним та ухваленим із порушенням норм матеріального і процесуального права. Так, апелянт вказує, що рішення суду першої інстанції нею оскаржується лише в частині відмови стягнути 1/2 частину ринкової вартості транспортного засобу згідно з оцінкою його вартості на момент розгляду справи. Апелянт посилаючись на практику Верховного Суду, наголошує на тому, що вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати, виходячи із дійсної його вартості на час розгляду справи. З огляду на це, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам, що були зібрані позивачем, а відповідач, у свою чергу, не спростував жодним чином звіт вартості відчуженого ним автомобіля, яким встановлено ринкову вартість транспортного засобу на момент його продажу. Апелянт вважає, що визначивши неправильно суму 1/2 частини вартості спірного транспортного засобу, суд першої інстанції здійснив неправильне нарахування стягнення 3% від стягненої суми коштів та судового збору, що також є порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим в цій частині рішення підлягає зміні. Також, апелянт зауважує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні курсової різниці, не обґрунтувавши мотивів, з яких виходив. Враховуючи викладене в апеляційній скарзі, апелянт просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2023 року змінити в частині стягнення коштів, а саме:
- стягнути з ОСОБА_2 на свою користь компенсацію 1/2 вартості проданого транспортного засобу «SUBARU TRIBECA», тип кузова ТЗ-УНІВЕРСАЛ-В, 2007 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_1 , в розмірі 183459 грн, курсову різницю у розмірі 59392,64 грн та 3% річних в розмірі 16460,55 грн;
- стягнути з ОСОБА_2 на свою користь судові витрати: вартість звіту про оцінку ТЗ у розмірі 1800 грн, судовий збір 1800 грн згідно з квитанцією від 29 жовтня 2020 року, судовий збір (доплату) у розмірі 875,7 грн згідно з квитанцією від 08 грудня 2020 року, судовий збір за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10% від стягнутої суми з відповідача - 25931,22 грн. В частині визнання спірного транспортного засобу спільною сумісною власністю подружжя апелянт просила оскаржуване рішення залишити без змін (т. 1, а.с. 210-220).
11 березня 2024 року представник відповідача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки вважає вимоги апелянта недоведеними (т. 2, а.с. 39-41).
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
У судовому засіданні 21 листопада 2024 року, яке відбувалося в режимі відеоконференції, представник апелянта апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити, представник апелянта проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції критично поставився до висновку про вартість транспортного засобу, оскільки такий висновок виконаний без фактичної наявності та дослідження вказаного транспортного засобу, а тому був відхилений судом. При цьому, частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував лист ТСЦ МВС №5143 від 12 червня 2021 року, згідно з яким вартість спірного транспортного засобу складає 80000 грн, у зв'язку з чим стягнув на користь позивача половину зазначеної у листі вартості автомобіля. Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України суд першої інстанції вважав, що на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 7200 грн (т. 1, а.с. 207).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що з 29 жовтня 2005 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі (т. 1, а.с. 8).
Згідно з інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 листопада 2020 року (справа № 495/4134/20) шлюб між сторонами було розірвано.
Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що під час перебування у шлюбі був придбаний транспортний засіб «SUBARU TRIBECA», 2007 року випуску, який є спільною сумісною власністю подружжя, та проданий відповідачем без згоди та проти волі позивача, а тому остання має право на компенсацію 1/2 частини вартості транспортного засобу (т. 1, а.с. 1). На підтвердження відчуження спірного транспортного засобу позивач надала відповіді від Головного сервісного центру МВС в Одеській області №5143, згідно з якими станом на 05 серпня 2020 року транспортний засіб «SUBARU TRIBECA», 2007 року випуску, чорного кольору, значився за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, реєстрація від 07 грудня 2017 року (т.1, а.с. 13) та станом на 07 жовтня 2020 року спірний транспортний засіб перереєстровано з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ від 20 серпня 2020 року (т. 1, а.с. 11-12).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Такі ж положення містить й норма статті 368 ЦК України. Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно з п.п. 22 та 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11 вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Тобто, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц).
До позовної заяви ОСОБА_1 долучила звіт про оцінку вартості дорожнього транспортного засобу, за висновком якого ринкова вартість об'єкта оцінки, а саме транспортного засобу - легкового універсалу «SUBARU TRIBECA», реєстраційний № НОМЕР_1 , колір - чорний, без ПДВ становить 366918 гривень (т. 1, а.с. 14-30).
Як вже зазначалося вище, суд першої інстанції при частковому задоволенні позовних вимог, врахував лист ТСЦ МВС №5143 від 12 червня 2021 року, згідно з яким вартість спірного транспортного засобу складає 80000 грн, та не взяв до уваги вище зазначений звіт з мотивів неналежності вказаного доказу (т. 1, а.с. 207). Однак, поза увагу суду першої інстанції залишилося те, що в даному випадку підлягає встановленню реальна ринкова вартість відчуженого транспортного засобу, а погоджена при укладенні договору купівлі-продажу ціна може не відповідати його реальній вартості.
При цьому, суд першої інстанції не врахував, що змагальність цивільного процесу передбачає активну процесуальну позицію сторін в справі та, відповідно, покладає обов'язки на учасників подавати докази, клопотання, заяви, вчиняти відповідні процесуальні дії з метою доведення власної позиції та спростування позиції опонента. Роль суду за концепцією змагального процесу полягає у балансуванні інтересів сторін, сприянні в реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи тощо. При цьому суд наділяється активною процесуальною позицією лише в деяких виключних випадках з огляду на характер та предмет спору. В інших випадках за загальним правилом саме на сторони покладається обов'язок вчинення процесуальних дій з метою доведення відповідної позиції.
Так, за положеннями ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Так, згідно з ч. 1 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Правом на подання альтернативного звіту про оцінку спірного транспортного засобу чи висновку експерта під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не скористався, а під час перегляду справи судом апеляційної інстанції питання щодо призначення експертизи не ініціювалося. Звіт про оцінку майна, що наявний в матеріалах справи, не було визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи й сумніви в його правильності також не були встановлені.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення 1/2 частини вартості спірного транспортного засобу з розрахунку визначеної у звіті про оцінку вартості ТЗ у розмірі 366918 грн : 2 = 183459 грн.
Щодо інших позовних вимог.
Збільшивши в ході розгляду справи судом першої інстанції позовні вимоги, позивач, окрім визнання спірного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та стягнення 1/2 його вартості, просила стягнути з ОСОБА_2 на свою курсову різницю - 59392,64 грн, і 3% річних в розмірі 16460,55 грн (т. 1, а.с. 178).
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
З матеріалів справи вбачається, що із позовом до суду позивач звернулася 29 жовтня 2020 року (т. 1, а.с. 1). 09 грудня 2020 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області (головуючий - суддя Боярський О.О.) за вказаним позовом відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначене на 09 лютого 2021 року (т. 1, а.с. 40). Ухвалою від 09 лютого 2021 року розгляд справи відкладений на 15 березня 2021 року у зв'язку із неналежним повідомленням відповідача (т. 1, а.с. 48). Про наступну дату судового засідання (15 березня 2021 року) представник позивача повідомлений під розпис у довідковому листі (т. 1, а.с. 50). Ухвалою від 15 березня 2021 року розгляд справи відкладений на підставі клопотання відповідача (т. 1, а.с. 58). Згідно з довідковим листом представник позивача та відповідач повідомлені про наступну дату судового засідання під розпис (т. 1, а.с. 59). У судовому засіданні 07 квітня 2021 року були присутні як позивач, так і її представник. Жодних заяв чи клопотань від сторони позивача заявлено не було, про що свідчить журнал судового засідання (т. 1, а.с. 69-70). У зв'язку із рішенням ВРП від 04 листопада 2021 року про відсторонення судді ОСОБА_4 від здійснення правосуддя (т. 1, а.с. 94), справу прийнято до провадження суддею Анісімовою Н.Д. (т. 1, а.с. 96). Ухвалою від 21 червня 2022 року задоволено заяву судді Анісімової Н.Д. про самовідвід (т. 1, а.с. 107-109). 14 липня 2022 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області (головуючий - суддя Боярський О.О.) справу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31 серпня 2022 року (т. 1, а.с. 113). Про подальші судові засідання сторона позивача була повідомлена належним чином та брала в них участь, та подавала клопотання з процесуальних питань (т. 1, а.с. 120, 124-128, 131-132, 140, 143, 148-149, 166-170). Однак, заяву про збільшення позовних вимог позивач подала лише 23 серпня 2023 року (т. 1, а.с. 171), тобто більше ніж через 2,5 роки від початку першого судового засідання, оскільки розгляд справи вирішено провадити в порядку спрощеного позовного провадження.
За таких обставин, оскільки позивачем порушено процесуальний порядок звернення до суду із заявою про збільшення позовних вимог, питання щодо поновлення пропущеного строку сторона позивача не ініціювала, то суд першої інстанції помилково прийняв таку заяву до розгляду та розглянув спір по суті, вийшовши за межі заявлених вимог у первісному позові, тобто з порушенням вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, у зв'язку з чим, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині задоволених вимог про часткове стягнення 3% річних в порядку, визначеному ст. 625 ЦК України, так як такі вимоги були заявлені у клопотанні про збільшення позовних вимог (т. 1, а.с. 178).
Таким чином, оскільки оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та без повного встановлення обставин, що мають значення для справи, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України, частково задовольняючи апеляційну скаргу, змінює оскаржуване рішення в частині розміру компенсації та скасовує в частині задоволення вимог про стягнення 3% річних.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2023 року - скасувати в частині стягнення 3% річних та ухвалити в цій частині нове. Відмовити ОСОБА_1 у стягненні 3% річних.
Рішення в частині розміру стягнення вартості 1/2 частини автомобіля - змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 вартості проданого транспортного засобу «SUBARU TRIBECA», тип кузова ТЗ-УНІВЕРСАЛ-В, 2007 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_1 , в розмірі 183459 грн.
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
Повний текст постанови складений 02 грудня 2024 року.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк