Номер провадження: 22-ц/813/405/24
Справа № 521/10265/20
Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
31.10.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
з участю секретаря судового засідання Чеботар А.Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник Гайса Андрій Михайлович ,
на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 20230 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом, який у подальшому уточнив, до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності, в обґрунтування якої зазначив що 25.07.2017 року ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 продали ОСОБА_2 2/3 належних їм частин кв. АДРЕСА_1 . Позивач зазначив, що метою вказаної угоди було використання коштів, отриманих від продажу 2/3 частки квартири, а також розташованого поруч гаражу, для виплати ними кредиту, отриманого під заставу квартири АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві власності.
В процесі оформлення договору купівлі-продажу спірної квартири, відповідач відмовився від придбання гаражу. При цьому, незважаючи на відмову відповідача від придбання гаражу, договір купівлі-продажу частини спірної квартири між ними укладений.
Позивач стверджував, що через півроку йому стало відомо, що відповідач зареєструвала в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно неіснуючі в спірній квартирі житлові приміщення, площею 12 кв.м, та гараж.
Вважає, що при укладені договору купівлі-продажу спірної квартири нотаріусу замість дійсного технічного паспорту на квартиру від 22 жовтня 2015 року, в якому зафіксовано статус спірної квартири, як незаконної самочинної забудови, надано недійсний технічний паспорт квартири від 29 травня 2001 року, в якому відображено інше приміщення ніж те, що продано та відсутня відмітка ОМБТІ про самочинну будову.
Крім того, при оформлені вказаного договору купівлі-продажу нотаріусу надана ріелтором підроблена довідка форми № 1, в якій не було зазначено, що в спірній квартирі зареєстровані малолітні діти, тому договір купівлі-продажу спірної квартири в порушення вимог ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» оформлений без дозволу органу опіки та піклування.
Позивач просив суд визнати недійсним (нікчемним) договір купівлі-продажу 2/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 25 липня 2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І.; визнати право власності на 2/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 за попередніми власниками ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ; стягнути судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 19 травня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності залишив без задоволення.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року майнові права малолітніх дітей не були порушені, оскільки як встановлено судом в спірній квартирі вони були тільки зареєстровані, але, на час укладення договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року, не проживали в ній. Також судив зазначив, що оскільки позивач не є власником спірної квартири, то реконструкція вказаної квартири новим власником не порушує його прав та не стосується предмету спору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року скасувати, та ухвалити нове рішення яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що твердження суду першої інстанції, що при укладенні договору купівлі-продажу від 25.07.2017 року майнові права малолітніх дітей не були порушені, оскільки в спірній квартирі вони були тільки зареєстровані, але на час укладання договору купівлі-продажу від 25.07.2017 року, не проживали в ній зроблено виключно на підставі заяв відповідача.
Також скаржник зазначає, що згідно матеріалів справи в період з 25.07.2017 року по 13.12.2017 року малолітні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були взагалі без офіційного житла, так як в квартира в якій вони проживали відчужена іншим власникам, а зняті були з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , лише 13.12.2017 року.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та її діти, на момент звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом зареєстровані, але не проживала в квартирі АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності позивачу, так як ця квартира знаходиться в іпотеці в непридатному для проживання стані.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.07.2021 року відкрито провадження у справі та учасникам справи роз'яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу, проте відзиву до суду не надходило.
Копію ухвали про відкриття провадження ОСОБА_1 отримав у встановленому законом порядку, у відповідності до п. 4 ч. 6 ст. 272 ЦПК України.
Копію ухвали про відкриття провадження представник ОСОБА_1 - адвокат Гайса А.М. отримав особисто 09.08.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням.
Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги з доданими документами ОСОБА_2 отримала особисто 12.07.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням.
Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги з доданими документами ОСОБА_9 отримала у встановленому законом порядку, у відповідності до п. 4 ч. 6 ст. 272 ЦПК України.
Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги з доданими документами ОСОБА_4 отримала у встановленому законом порядку, у відповідності до п. 4 ч. 6 ст. 272 ЦПК України.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином і в установленому законом порядку, відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Представник позивача - адвокат Гайса А.М. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.
ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином і в установленому законом порядку, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи відмовлено, з огляду на таке.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).
Враховуючи наявність в матеріалах справи достатньої кількості доказів для встановлення фактичних обставин справи, у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, у клопотанні не наведено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності відповідача, а також не мотивовано необхідність безпосередньої явки відповідача до суду.
З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності відповідача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року майнові права малолітніх дітей не були порушені, оскільки в спірній квартирі вони були тільки зареєстровані, але, на час укладення договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року, не проживали в ній. Оспорюваний договір купівлі-продажу спірної квартири від 25 липня 2017 року не зменшив і не обмежив права малолітніх дітей, а приховування позивачем та матір'ю дітей прав останніх на нерухомість у момент укладання договору купівлі-продажу спірної квартири позбавляє їх права визнати вказаний договір недійсним, оскільки судом встановлено, що перед укладенням договору купівлі-продажу спірної квартири, співвласники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надали приватному нотаріусу довідку від 20 липня 2017 року №2361, відповідно до якої у квартирі зареєстровані дві особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , довідка не містить інформацію про реєстрацію у спірній квартирі неповнолітніх або малолітніх дітей.
Суд першої інстанції звернув увагу, що з позовними вимогами про визнання договору купівлі-продажу частини спірної квартири, недійсним звернувся позивач ОСОБА_1 , а не мати дітей ОСОБА_3 , яка залучена позивачем до участі у справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, що свідчить про те, що у останньої, як у співвласника спірної квартири, не має ніяких позовних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року недійсним.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна відповідно до ст. 657 ЦК України укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частках на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради 17 грудня 2001 року за реєстром № НОМЕР_1 згідно розпорядження органу приватизації №156869 від 17 грудня 2001 року належала квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 34,8 кв.м, у тому числі житловою площею 16,4 кв. м.
Право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на вказану частину спірної квартири зареєстровано Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 14 лютого 2002 року, номер запису: 161 в книзі: 22пр-119.
25 липня 2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого остання придбала 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та в цілому складається з однієї кімнати, загальною площею 34,8 кв.м, у тому числі житловою площею 16,4 кв.м.
Згідно пункту 3 договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року продаж 2/3 частини квартири вчинено за 237380,00 грн, які продавці отримали від покупця повністю до підписання договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року.
Факт отримання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 від ОСОБА_2 грошових коштів за продаж квартири в розмірі 237380,00 грн підтверджується також розпискою від 25 липня 2017 року.
З матеріалів справи вбачається, що 18 липня 2017 року інший співвласник спірної квартири ОСОБА_4 надала заяву про те, що їй відомо про продаж 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , та про відмову від переважного права купівлі вказаної частки квартири, що передбачено ст. 362 ЦК України.
Судом встановлено, що 25 липня 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 надали заяву, якою повідомили приватного нотаріуса про те, що малолітні та неповнолітні особи в квартирі не зареєстровані, а також надали ОСОБА_2 розписку про те, що зобов'язуються до 30 липня 2017 року погасити заборгованість по комунальним платежам та звільнити квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, зобов'язувались до 05 вересня 2017 року зняти з реєстрації всіх осіб, які зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 .
25 липня 2017 року право власності ОСОБА_2 на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Звертаючись до суду із позовом позивач посилався на те, що при укладені договору купівлі-продажу спірної квартири від 25 липня 2017 року нотаріусу замість дійсного технічного паспорту на квартиру від 22 жовтня 2015 року, в якому зафіксовано статус квартири АДРЕСА_4 , як незаконної самочинної забудови, було надано старий технічний паспорт квартири АДРЕСА_4 . Також при оформлені вказаного договору купівлі-продажу нотаріусу надана ріелтором підроблена довідка форми №1, в якій не зазначено, що в спірній квартирі зареєстровані малолітні діти, тому позивач вважав, що договір купівлі-продажу спірної квартири в порушення вимог ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» оформлений без дозволу органу опіки та піклування.
Судом першої інстанції встановлено, що після укладення договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року 2/3 частини спірної квартири, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися неприязні відносини,
Відповідно до технічного паспорта від 22 жовтня 2015 року, оформленого на ім'я ОСОБА_1 , який був наданий останнім до суду, квартира АДРЕСА_1 складається з двох житлових кімнат, загальною площею 9,4 кв.м, 16,5 кв.м, кухні, площею 5,2 кв.м, ванної кімнати, площею 2,1; 0,9 кв.м, коридору, площею 1,5 кв.м, 0,7 кв.м, загальною площею 36,3 кв.м, житловою площею 25,9 кв.м.
Встановлено, що у технічному паспорті від 22 жовтня 2015 року наявний штамп про самочинно збудовані або переобладнані приміщення, в якому зазначено про улаштування двірного прорізу у капітальній стіні.
Згідно технічного паспорта від 29 березня 2001 року, оформленого на ім'я ОСОБА_11 та який за твердженням позивача був наданий приватному нотаріусу, квартира АДРЕСА_1 складається з однієї кімнати, загальною площею 16,4 кв.м, кухні, площею 6,8 кв.м, туалету, площею 1,2 кв.м, коридору, площею, 1,0 кв.м, веранди, площею 9,4 кв.м, загальною площею 34,8 кв.м, у тому числі житловою площею 16,4 кв.м.
05 березня 2018 року ТОВ «Бюро консалт сервіс» виготовлено висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві часткової власності ОСОБА_2 (2/3 частини) та ОСОБА_4 (1/3 частина).
06 березня 2018 року на ім'я ОСОБА_2 виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, площею 16,5 кв.м, 12,2 кв.м, санвузлів, площею 2,8 кв.м, 1,8 кв.м, загальною площею 33,3 кв.м.
13 березня 2018 року право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
06 березня 2018 року на ім'я ОСОБА_4 оформлений технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, площею 9,3 кв.м, 12,0 кв.м, санвузла, площею 1,0 кв.м, коридору, площею 1,7 кв.м, 0,7 кв.м, загальною площею 30,0 кв.м.
13 березня 2018 року право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, площею 9,3 кв.м, 12,0 кв.м, санвузла, площею 1,0 кв.м, коридору, площею 1,7 кв.м, 0,7 кв.м, загальною площею 30,0 кв.м зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Зазначені обставин свідчать про те, що співвласники квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за домовленістю розділили вказану квартиру і вказаний поділ ніким у встановленому законом порядку не оскаржено.
Судом першої інстанції встановлено, що до оформлення договору купівлі-продажу спірної квартири у позивача ОСОБА_1 в користуванні знаходився гараж, площею 17,03 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , та передавався йому в користування на підставі договору про надання у користування гаражу від 14 вересня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та Комунальним підприємством ЖКС «Хмельницьким».
Отже, на час укладення договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року гараж, площею 17,03 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , у власності ОСОБА_1 не перебував.
Судом встановлено, що 27 червня 2019 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради надано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, згідно якого установлено, що виконуються роботи з реконструкції квартири шляхом демонтажу підвіконної частини та улаштування на її місці вхідної групи з втручанням у несучу, огороджувальну та несучу стіну будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , без отримання права на виконання будівельних робіт, чим порушено пункт 1 ч. 1 ст. 34, абз. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п. 13 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого Постановою КМУ за №466 від 13 квітня 2011 року та зобов'язано отримати, в установленому законом порядку, документи, які дають право на виконання будівельних робіт, або привести самочинно реконструйовану квартиру у відповідність до технічного паспорту до 27 серпня 2019 року.
З відповіді на ім'я ОСОБА_1 від 12 грудня 2019 року та від 25 березня 2020 року вбачається, що під час проведення перевірки встановлено, що за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 виконані роботи з реконструкції квартири, шляхом приєднання нежитлового приміщення (гараж), площею 12.2 кв.м. (уточнена площа - 17,3 кв.м.). На реконструйовану квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровано право власності без оформлення документів щодо початку виконання будівельних робіт та прийняття об'єкту до експлуатації.
Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради повідомило позивача про те, що відповідно до Постанови КМУ №219 від 13 березня 2020 року «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду», яка набула чинності 18 березня 2020 року, зупинено дію Постанови КМУ №553 від 23 травня 2011 року «Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», то Управління на даний час позбавлене можливості проведення заходів державного архітектурно-будівельного контролю.
Частинами другою та третьою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що діти - члени сім'ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Згідно з частиною четвертою та п'ятою статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним.
Вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що: дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків; сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання договору недійсним.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №1612/2343/12 та від 10 лютого 2021 року у справі № 385/1598/18.
У постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15 зроблено висновок, що правочин, що вчинений стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
Відповідно до довідки про склад сім'ї та реєстрації від 20 липня 2017 року №2361 в квартирі АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати, загальною площею 16,4 кв.м, зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_12 .
Згідно довідки про склад сім'ї та реєстрації від 24 липня 2017 року №1919 в квартирі АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати, загальною площею 16,4 кв.м, зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 .
Судом першої інстанції встановлено, що на час укладення договору купівлі-продажу 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 разом з матір'ю ОСОБА_3 та бабусею ОСОБА_4 були зареєстровані малолітні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї та реєстрації №1919 від 24 липня 2017 року.
Малолітні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не були співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Вони набули право користування житлом, як члени сім'ї власника ОСОБА_3 та зберігали це право до зняття їх з реєстрації.
13 грудня 2017 року малолітні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зняті з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання/перебування фізичної особи на території м. Одеси №К1-127467-ф/л, № К1-127472-ф/л від 07 липня 2020 року.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , на момент звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, була зареєстрована та проживала в квартирі АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності позивачу.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при укладенні договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року майнові права малолітніх дітей не були порушені, оскільки в спірній квартирі вони були тільки зареєстровані, але на час укладення договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року не проживали в ній. Оспорюваний договір купівлі-продажу спірної квартири від 25 липня 2017 року не зменшив і не обмежив права малолітніх дітей, а приховування позивачем та матір'ю дітей прав останніх на нерухомість у момент укладання договору купівлі-продажу спірної квартири позбавляє їх права визнати вказаний договір недійсним, оскільки судом встановлено, що перед укладенням договору купівлі-продажу спірної квартири, співвласники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надали приватному нотаріусу довідку від 20 липня 2017 року №2361, відповідно до якої у квартирі зареєстровані дві особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , довідка не містить інформацію про реєстрацію у спірній квартирі неповнолітніх або малолітніх дітей.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що з позовними вимогами про визнання договору купівлі-продажу частини спірної квартири недійсним звернувся позивач ОСОБА_1 , а не мати дітей ОСОБА_3 , яка залучена позивачем до участі у справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, що свідчить про те, що у останньої, як у співвласника спірної квартири, не має ніяких позовних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року недійсним.
Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Судом першої інстанції правильно зазначено, оскільки позивач не є власником квартири АДРЕСА_1 , то реконструкція вказаної квартири новим власником не порушує його прав та не стосується предмету спору.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник Гайса Андрій Михайлович , залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
М.В. Назарова