02.12.24
22-ц/812/1681/24
Справа №490/30/24
Провадження № 22-ц/812/1681/24
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
02 грудня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 ,
подану адвокатом Гусаком Олександром Миколайовичем
на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 вересня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Костюченком Г.С., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (далі - ТОВ «Росвен Інвест Україна»), назву, якого в подальшому змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА Фінанс» (далі - ТОВ «Свеа Фнанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором .
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 21 лютого 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем було укладено Договір про надання коштів у позику №2969315 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ«ЛІНЕУРА УКРАЇНА» 21 лютого 2022 року направило ОСОБА_1 пропозицію укласти Договір про надання коштів у позику після заповнення відповідачем електронної заявки на отримання фінансового кредиту на сайті первісного кредитора в мережі Інтернет.
21 лютого 2022 року ОСОБА_1 прийняв пропозицію щодо укладання Договору, на умовах, визначених офертою.
ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання за Кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти. Проте відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов Договору, не здійснивши повернення всієї суми кредиту.
23 березня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та позивачем укладено Договір факторингу №01.02-25/23, відповідно до умов якого первісний кредитор передав новому кредитору права вимогу первісного кредитора за кредитним договором до відповідача згідно з реєстром боржників на суму 71821,40 грн.
Позичальником жодних платежів станом на дату подання позовної заяви не здійснено, тому станом на дату складання позовної заяви заборгованість за договором № 2969315від 21 лютого 2022 року становить: заборгованість по тілу кредиту - 14000 грн.; заборгованість за відсотками - 57821,40 грн.; загальна сума заборгованості - 71821,40 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь вищевказану заборгованість, а також судові витрати - 2684 грн. сплаченого судового збору.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2024 року позовні вимоги ТОВ «СВЕА Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА Фінанс» заборгованість за Договором №2969315 про надання коштів у позику від 21 лютого 2022 року, яка станом на 23 травня 2023 року складає 71 821 грн. 40 коп.: 14 000,00 грн. - заборгованості по тілу кредиту, 57 821,40 грн. - заборгованості по відсотках та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684 грн. 00 коп.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дослідивши докази долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, вважав, що позов підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 - адвокат Гусак О.М. вказує про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, про невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, про порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що свідчить про незаконність і необґрунтованість рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2024 року.
За такого, просив про його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Так, зазначає, що твердження суду першої інстанції про наявність у ТОВ «Свеа Фінанс» права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 2969315 від 21 лютого 2022 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту відповідно до договору факторингу № 01.02-25/23 від 23 травня 2023 року, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Свеа Фінанс» є незаконним і необґрунтованим.
Посилаючись на умови пунктів 2.3,3.1.3. п.3.1. договору факторингу від 23.05.2023р., апелянт вказує на те, що у ТОВ «Свеа Фінанс» на підставі договору факторингу № 01.02¬25/23 від 23.05.2023р. виникає право вимоги лише до тих боржників, які зазначені в реєстрі боржників. При цьому, такий реєстр боржників повинен бути підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками сторін та є невід'ємною частиною договору факторингу від 23.05.2023р.
Між тим, відповідно до реєстру боржників № 1 від 23.05.2023р. до договору факторингу № 01.02-25/23 від 23 травня 2023 року, який доданий до позовної заяви, серед боржників, права вимоги до яких передаються за договором факторингу від 23.05.2023р., відсутній ОСОБА_1 .
Вказане свідчить, що у ТОВ «Свеа Фінанс» не виникло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 2969315 від 21.02.2022р. про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Посилання суду в обґрунтування рішення від 11.09.2024р. на витяг з реєстру боржників № 1 до договору факторингу № 01.02-25/23 від 23 травня 2022 року є безпідставним і необґрунтованим, оскільки відповідно до п.2.3. договору факторингу від 23.05.2023р. реєстр боржників підписується уповноваженими представниками сторін і скріплюється печатками сторін.
В свою чергу, витяг з реєстру боржників № 1, не підписаний уповноваженими представниками сторін і не скріплений печатками сторін. Вказане свідчить, що належним доказом переходу до товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» права вимоги до ОСОБА_2 є саме реєстр боржників, який повинен бути підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками сторін і який містить відомості про заборгованість ОСОБА_2 за договором № 2969315 від 21.02.2022р. про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Однак, реєстр боржників № 1 від 23.05.2023р. до договору факторингу № 01.02-25/23 від 23 травня 2023 року, який доданий до позовної заяви і який підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками сторін, серед боржників, права вимоги до яких передаються за договором факторингу від 23.05.2023р., не містить відомостей про передачу права вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .
Також зазначає, що витяг з реєстру боржників № 1, на який посилається суд в обґрунтування рішення від 11.09.2024р., є додатком до договору факторингу № 01.02-25/23 від 23.05.2022р., а договір факторингу № 01.02-25/23 укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» 23.05.2023р.
Також зазначає, що ТОВ «Свеа Фінанс» на надано та матеріали справи не містять доказів перерахування ТОВ «Лінеура Україна» коштів кредиту ОСОБА_3 , що свідчить про безпідставність позовних вимог про стягнення коштів, щодо надання яких відсутні докази.
Посилається на те, що ТОВ «Свеа Фінанс» на надано та матеріали справи не містять доказів попереднього узгодження ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_4 в укладеному договорі про використання ТОВ «Лінеура Україна» аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів зразку власноручного підпису уповноваженої особи товариства та відтиску печатки товариства. Також ТОВ «Свеа Фінанс» на надано та матеріали справи не містять доказів укладання між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 договору про використання ТОВ «Лінеура Україна» аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів.
На його думку, вказане свідчить, що копія договору № 2969315 від 21 лютого 2022 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, яка міститься в матеріалах справи, відповідно до ст.78 ЦПК України є недопустимим доказом.
Правом на подачу відзиву позивач не скористався.
Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 21 лютого 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір №2969315 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого сума кредиту - 14 000,00 грн., строк кредиту - 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, стандартна процентна ставка - 1,99% в день, знижена процентна ставка - 1,00% в день, орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою за весь строк кредиту - 13 458,45% річних, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору за стандартною ставкою - 114 296,00 грн., а за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки - 110 117,00 грн.
Згідно із п. 1.3. договору, кредит надається строком на 360 днів. Строк кредиту, а також термін (дата) повернення (виплати) кредиту, встановлені договором, продовженню не підлягають (підпункт 1.3.1 Договору).
Тип процентної ставки-фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на умовах: стандартна процентна ставка становить 1.99% в день та застосовується в межах всього кредиту, вказаного в п.1.3 Договору (підпункт 1.4.1 пункту 1.4), знижена процентна ставка становить 1,00% в день та засовується на умовах визначених у підпункті 1.4.2 пункту 1.4).
Мета отримання кредиту : споживчі (особисті) потреби ( п.1.8).
Згідно п. 3.1 договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Вказаний Договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом С530 21 лютого 2022 року. Разом з Кредитним договором відповідачем також підписано Паспорт споживчого кредиту за допомогою електронного підпису С530( а.с.5-13,16-17).
Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором №2969315 від 21 лютого 2022 року заборгованість відповідача складає 71 821,40 грн., з яких: 14 000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 57 821,40 грн. - заборгованість по відсотках за період з 21 лютого 2022 року по 16 лютого 2023 року( а.с.19-25).
Як убачається з листа про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладення договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2969315 (а.с. 18), Договір Товариство та ОСОБА_1 уклали з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи (ІТС)- Веб-сайту ТОВ «Лінеура Україна» (позикодавця), у рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Так, у момент реєстрації на сайті ТОВ «Лінеура Україна» після проходження етапу реєстрації створено власний особистий кабінет, який є сукупністю захищених сторінок. Особистий кабінет забезпечує повну взаємодію з Товариством, постійний доступ до інформації та документів, необхідних для укладення/виконання договору, а також надання клієнтом відомості про персональні дані( а.с.18).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, а саме, що кредитний договір 21 лютого 2021 року укладено його сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі - на Веб-сайті ТОВ «Лінеура Україна» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачу не належить (зокрема, відсутні докази звернення позичальниці до правоохоронних органів, кредитодавця, подання позову про визнання Договору недійсним), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту його укладання.
Таке ґрунтується на правових висновках, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не укладав Договір.
Щодо аргументів апеляційної скарги про недоведеність факту перерахування кредитних коштів, то вони відхиляються, оскільки незважаючи на заперечення належності саме відповідачу картки № НОМЕР_1 , яка зазначена у договорі, він доказів на підтвердження такої позиції не надав, з відповідними клопотаннями до суду про витребування доказів, зокрема від кредиторів (первісного та нового), не зверталася.
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов'язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.
23 травня 2023 року ТОВ «Росвен Інвест Україна» (новий кредитор) та ТОВ «Лінеура Україна» (первісний кредитор) уклали договір факторингу № 01.02-25/23, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та строки встановлені договором факторингу.
Відповідно до витягу з реєстру боржників № 1, який є додатком № 1 до договору факторингу № 01.02-25/23 від 23 травня 2023 року, ТОВ «Росвен Інвест Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 71821,40 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 14 000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 57821,40 грн. (а.с.31).
Порядковий номер запису в оригінальному реєстрі відповіадча- 5202, номер кредитного договору 2969315, тип кредиту-online.
Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що витяг з реєстру боржників із прізвищем відповідача не є належним доказом передання прав вимоги від ТОВ «Лінеура Україна» позивачеві.
Так, відповідно до частин 2, 5 статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Тобто подання з позовною заявою неповного реєстру боржників, а також його витягу, засвідченого директором позивача, відповідає вимогам процесуального закону, і не потребує їх засвідчення уповноваженими особами юридичних осіб.
Згідно із частиною 6 статті 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідач в суді першої інстанції не заявляв клопотання про витребування від позивача оригіналу (повного тексту) реєстру боржників, який є додатком № 1 до договору факторингу № № 01.02-25/23 від 23 травня 2023 року.
За такого відсутні підставі не приймати наданий позивачем витяг з цього реєстру із прізвищем відповідача достатнім та належним доказом відступлення на користь позивача прав вимоги до неї за кредитним договором.
Позичальник ОСОБА_1 свої зобов'язання з повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами жодному з кредиторів не виконував, в зв'язку з чим виникла заборгованість.
Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Також, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно частини 1 статті 1077, частини 1 статті 1078, частини 1 статті 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (стаття 514, частина 1 статті 1084 ЦК України).
Суд першої інстанції на підставі наданих сторонами та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв'язку доказів, правильно встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що належними та допустимими доказами у справі підтверджені факти укладання кредитного договору між ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останнім зобов'язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, що є підставою стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача, до якого за договорами факторингу як до фактору перейшли права кредиторів за вказаними договорами.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то у колегії суддів з урахуванням положень частини тринадцятої статті 141 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гусаком Олександром Миколайовичем залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 вересня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року.