Справа № 465/3971/24 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С.
Провадження № 22-ц/811/1933/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
21 листопада 2024 року м.Львів
Справа № 465/3971/24
Провадження № 22-ц/811/1933/24
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду міста Львова, постановлену у м. Львові 29 травня 2024 року у складі судді Марків Ю.С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зобов'язання до вчинення дій,-
встановив:
21 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов'язання до вчинення дій. Просить прийняти рішення про зняття арешту із усього майна, в тому числі із земельної ділянки площею 0,1 га у с.Підберізці Пустомитівського району Львівської області, про що належним чином інформувати Першу державну нотаріальну контору м.Львова. В обґрунтування позову посилається на те, що 25 січня 2000 року слідчим УБОЗ ГУ МВС України у Львівській області проти нього (позивача), як директора та засновника ТзОВ «Агрокооп» відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України. На підставі постанови слідчого від 23 травня 2000 року на його майно за адресою: АДРЕСА_1 та на майно ТзОВ «Агрокооп» було накладено арешт. Вказує, що в ході виконання рішення Господарського суду Львівської області від 24 квітня 2001 року про стягнення на користь ЗГРУ КБ «Приват Банк» коштів державним виконавцем Франківського ВДВС ЛМУЮ 11 лютого 2004 року винесено постанову про арешт коштів боржника; рішення за цією постановою було виконано. Вважає, що арешт коштів на рахунку фірми в банку забезпечив виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №1/208-20/97. Однак, банк звернувся до Франківського районного суду з позовом до нього ( ОСОБА_1 ), як гаранта повернення кредиту фірмою. Рішенням суду від 9 листопада 2000 року задоволено позов про солідарне стягнення на користь банку із нього та ТзОВ «Агрокооп» 32 582 грн. та 372,52 грн. державного мита. Виконавцем Франківського ВДВС ЛМУЮ Рибаком М.М. від 9 квітня 2001 року накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, окрім цього на виконання цього ж рішення виконавцем Франківського ВДВС ЛМУЮ Бляхарем Є.П. накладено арешт на його ( ОСОБА_1 ) майно. Однак, ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 23 вересня 2009 року скасовано постанову виконавця Франківського ВДВС ЛМУЮ Щерби Н.Р. від 13 серпня 2008 року, але не повідомлено Першу державну нотаріальну контору м.Львова, де продовжує знаходитися обтяження №4269352 від 22 грудня 2006 року, що вчинене на підставі постанови виконавця від 9 квітня 2001 року. Зазначає, що з 2010 року на праві приватної власності йому належить земельна ділянка, площею 0,1 га, розташована у с.Підберізці Пустомитівського району Львівської області, яка незаконно перебуває під арештом.
Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 29 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 . Просить ухвалу суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вказує, що постановою Касаційного адміністративного суду у справі №380/2046/22
від 28 лютого 2023 року прийнято рішення, яким залишено в силі рішення адміністративних судів нижчих інстанцій з огляду на те, що ним ( ОСОБА_1 ) подано позов щодо порушення його майнових прав під час виконання виконавчого документа. Вказує, що спір не належить до юрисдикції
адміністративного суду, а повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства в суді, який виносив рішення з цього приводу. Рішення Касаційного адміністративного суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Зазначає, що п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті провадження у справі лише в тому випадку, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження за позовною заявою у цивільному провадженні без
проведення підготовчого засідання, Франківський районний суд порушив його ( ОСОБА_1 ) конституційні права, передбаченні ст. 3, 41, 55 та 61 Конституції України.
Належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи її учасники в судове засідання не з'явилися. Представник Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Нагорняк В. подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Неявка повідомлених належними чином учасників справи про час та місце її розгляду не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться. Датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Судом встановлено, що арешт на належну заявнику земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану у с.Підберізці Пустомитівського району Львівської області, накладений в межах виконавчого провадження, де ОСОБА_1 був боржником.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції врахував наступне.
Згідно із ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами у передбачених законом випадках на виконання судових рішень.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
У постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 суд касаційної інстанції зазначив, що не вбачає підстав для відступу від висновку, наведеного в постановах від 29 липня 2020 року (справа № 161/3171/19), від 20 січня 2021 року (справа № 157/298/19), ухвалених Верховним Судом, оскільки висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про закриття провадження є обґрунтованим, так як арешт накладено на майно з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому заявники не можуть виступати позивачами у даних справах і такі справи не підлягають розгляду в позовному провадженні.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №577/4541/20 боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду, він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно із ч. 1 ст. 448 цього Кодексу скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими ст. 450 ЦПК України, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
Відповідно до ч. 1 ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
Згідно із п.п. 1 та 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд зробив вірний висновок, що позивач наділений правом звернення до суду зі скаргою на дії, рішення державного виконавця в порядку ст. 447 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №340/25/19 та від 8 вересня 2021 року у справі №369/3757/20.
Під час розгляду справи №380/2046/22 в порядку адміністративного судочинства, на яку посилається ОСОБА_1 у своїй позовній заяві, судами роз'яснено ОСОБА_1 , що такі спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, однак, шляхом звернення зі скаргою в порядку ст.447 ЦПК України, а не з позовною заявою в порядку позовного провадження.
Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Встановлено, що ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється.
Цей спір не може бути розглянутий судом за правилами позовного провадження.
Відповідно до ст. 186 ЦПК України судом першої інстанції правильно відмовлено у відкритті провадження та роз'яснено ОСОБА_1 , що захист його порушених прав можливий шляхом звернення до суду із скаргою на дії державного виконавця в порядку, передбаченому ст.447 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Ухвала суду прийнята з додержанням вимог закону. Підстави для скасування оскарженої ухвали не встановлені.
Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391, ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 29 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з часу її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 26 листопада 2024 року.
Головуючий_-_____________________Т.І.Приколота
Судді:__________________ Ю.Р. Мікуш _______________ Р.В. Савуляк