Справа №949/1912/24
26 листопада 2024 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Тарасюк А.М.,
при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості по розписці,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості по розписці від 06 вересня 2021 року в розмірі 103426,46 грн. та 104525,40 грн. відсотки за користування коштами.
Крім того, просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2079,52 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що він передав в борг відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 70000 гривень. На підтвердження отримання коштів відповідачем надано особисту письмову розписку від 06 вересня 2021 року із зазначенням умов їх повернення.
06 січня 2022 року сплинув строк повернення зазначених коштів і розпочався відлік строку позовної давності. Незважаючи на досить тривалий час користування позикою відповідачем отримані кошти не провернуті.
Відповідач, незважаючи на встановлений та погоджений порядок та умови повернення грошових коштів, уникає від виконання зобов'язання.
Вказує, що його неодноразові звернення з проханням дотриматися взятого зобов'язання щодо повернення коштів відповідачем постійно ігноруються.
На даний час боржник не повернув суму боргу, користується наданими коштами тривалий час та добровільно повертати не хоче. Заборгованість по сумі, згідно розписки від 06 вересня 2021 року на даний час становить (в тому числі інфляційне збільшення та штрафні санкції) 103426,46 грн.
До того ж, відповідач, користуючись його коштами 36 місяців, жодного разу не сплатила йому процентів, зазначених у розписці. Сума боргу за відсотками (в тому числі інфляційне збільшення та штрафні санкції) становить 104525,40 грн.
Позивач зазначає, що розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, що засвідчує укладення договору та отримання певної грошової суми.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задоволити позов у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, зазначивши, що частина коштів позивачу була повернута. При цьому, конкретну суму, яка була повернута позивачу в рахунок боргу, відповідач не зазначила та не надала тому документального підтвердження.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що 06 вересня 2021 року ОСОБА_2 написала письмову розписку за змістом якої вона позичила в ОСОБА_1 гроші в сумі 70000 гривень під 4% в місяць із щомісячною виплатою відсотків на строк чотири місяці (а.с.6).
Отже, зі змісту вказаної розписки, вбачається наявність між сторонами боргових зобов'язань у вигляді договору позики та вбачається факт передачі відповідної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Частина 2 ст. 1047 ЦК України передбачає, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.
Разом з тим, зі змісту ст. 1048 ЦК України вбачається, що позикодавець має право на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Крім того, за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором ч. 1 ст. 1049 ЦК України.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.
Отже, в ході судового розгляду підтверджено, що між сторонами на підставі письмової розписки від 06 вересня 2021 року виникли зобов'язальні правовідносини, за якими відповідач, отримав в позику від позивача кошти в сумі 70000 гривень.
Отриману позику відповідач не повернула, а відтак у позивача виникло право вимоги до відповідача про повернення вказаних коштів.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригінала боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.
До того ж, згідно вимог ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Як вбачається з наданого до позову розрахунку заборгованості по сумі позичених коштів та 4% щомісячних згідно з розпискою від 06 вересня 2021 року, інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до ст. 625 ЦК України, (а.с.7-20) станом на 02 жовтня 2024 року відповідачка заборгувала позивачу: 70000 грн. - сума боргу, 27677,37 грн. - інфляційне збільшення, 5749,09 грн. - штрафна санкції, що разом становить 103426,46 грн., а також 103226,67 грн. - сума боргу по 4% щомісячних за користування грошовими коштами згідно розписки, 1041,60 грн. - інфляційне збільшення, 257,13 - штрафні санкції, що разом становить 104525,40 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем жодних доказів на спростування доводів позивача зазначених ним у позові, або ж сплати останньому боргу за договором позики, до суду не подано.
Отже, враховуючи вищевикладене, а також те, що боргова розписка від 06 вересня 2021 року підтверджує факт укладення договору позики, а відтак і отримання коштів відповідачем ОСОБА_2 та виникнення у неї обов'язку в їх поверненні, який нею в свою чергу не виконано, грошові кошти в обумовлений сторонами строк не повернула, оскільки оригінал боргової розписки знаходився у позивача по справі, тому з сукупності вказаних підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних ґрунтуються на вимогах законодавства, а отже підлягають задоволенню.
Окрім цього, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 2079,52 грн.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості по розписці - задоволити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по розписці від 06 вересня 2021 року в розмірі 103426,46 грн. (сто три тисячі чотириста двадцять шість гривень сорок шість копійок) та 104525,40 грн. (сто чотири тисячі п'ятсот двадцять п'ять гривень сорок копійок) відсотки за користування коштами.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2079,52 (дві тисячі сімдесят дев'ять гривень п'ятдесят дві копійки).
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 29 листопада 2024 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду: Тарасюк А.М.