ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.12.2024Справа № 910/10213/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/10213/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-фінанс";
до фізичної особи-підприємця Мосфара Мохаммадрези;
про стягнення 807 273,39 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-фінанс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з фізичної особи-підприємця Мосфара Мохаммадрези грошові кошти у розмірі 807 273,39 грн, з яких: 425 594,44 грн - заборгованість по сплаті лізингових платежів; 42 560,06 грн - штраф 10%; 218 221,43 грн - пеня; 17 626,93 грн - 3% річних; 46 610,46 грн - інфляційні нарахування; 56 660,07 грн - неустойка.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору фінансового лізингу від 23.04.2021 № 9781/04/21-Г належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати лізингових платежів, у зв'язку з чим в останнього виникла спірна заборгованість.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2024 відкрито провадження у справі № 910/10213/24, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
З метою повідомлення сторін про розгляд справи, судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.08.2024 була направлена на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/10213/24 направлялася на адресу фізичної особи-підприємця Мосфара Мохаммадрези: АДРЕСА_1 , проте з указаної адреси поштове відправлення повернулось з відміткою пошти про причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, а також день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Отже, в силу наведених положень законодавства, ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачам у справі.
Крім того, за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1-2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідачі мали доступ до судових рішень та мали можливість ознайомитися з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
23.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УЛФ-фінанс" (далі також - позивач, Лізингодавець) та фізичною особою-підприємцем Мосфаром Мохаммадрезою (далі також - відповідач, Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 9781/04/21-Г.
Предметом лізингу, відповідно до п. вказаного договору є автомобіль, марки Mercedes-Benz CLA 250, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , вартістю у розмірі 458 700,00 грн з ПДВ.
Як передбачено п. 5 договору фінансового лізингу № 9781/04/21-Г від 23.04.2021, строк лізингу складає 36 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.
Згідно з п. 14 договору фінансового лізингу № 9781/04/21-Г від 23.04.2021, підписанням цього договору фінансового лізингу Лізингоодержувач приєднується до Загальних умов договору фінансового лізингу (далі також - Договір), які є публічною частиною договору фінансового лізингу. Загальні умови договору фінансового лізингу (та будь-які посилання на них в договорі), розміщені на офіційному веб-сайті лізингодавця за посиланням: https://ulf.ua/ua/dokumenty/usloviya-k-dogovoru-fl.html або QR-кодом, в редакції, діючій на дату укладання цього договору, та є невід ємною складовою частиною договору. Своїм підписом в цьому документі Лізингоодержувач підтверджує, що він належним чином ознайомлений та погоджується з умовами договору фінансового лізингу (включаючи Загальні умови) щодо порядку та розміру сплати лізингових та інших платежів, що можуть змінюватися відповідно до договору, щодо відповідальності та розміру штрафних санкцій, щодо зміни, припинення договору, порядку та суми дострокового викупу предмета лізингу тощо. Лізингоодержувач підтверджує, що йому зрозумілі наслідки укладення цього договору (включаючи Загальні умови) та зобов'язується дотримуватися усіх його умов.
Як визначено у п. 1.1. договору, лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлене Лізингоодержувачем бувше у використанні майно (далі по тексту "Предмет лізингу"), найменування, марка, модель, рік випуску, ціна постачальника, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у Договорі, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов Договору, а в кінці строку дії Договору має право придбати Предмет лізингу у власність за викупною вартістю", визначеною у Договорі. під викупною вартістю слід розуміти останній лізинговий платіж в погашення (компенсацію) вартості Предмета лізингу, розмір якого визначений у Договорі.
Відповідно до п. 1.2. договору, Лізингоодержувачу надається право користування Предметом лізингу на строк, вказаний у Договорі (далі - "Строк лізингу"). Строк лізингу починається з дати підписання Сторонами Акту прийому-передачі Предмета лізингу, але в будь- якому разі не може бути менше одного року.
Як визначено п. 2.1. договору, всі платежі за користування Предметом лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця не пізніше за дату та в сумі, які встановлені для їх оплати відповідно до Графіка внесення лізингових платежів (надалі Графік платежів). Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків Лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися Лізингодавцем на e-mail Лізингоодержувача. Лізингові платежі включають платежі в погашення (компенсацію) вартості Предмета лізингу, комісію Лізингодавця за наданий в лізинг Предмет лізингу та інші платежі, передбачені Договором.
За умовами п. 2.6. договору, при надходженні коштів (лізингових платежів) від Лізингоодержувача Сторони узгодили наступну черговість виконання Лізингоодержувачем своїх грошових зобов'язань, а саме: оплата сум компенсації витрат, понесених Лізингодавцем та невідшкодованих Лізингоодержувачем; оплата сум штрафних санкцій (штраф, пеня), які підлягають сплаті за порушення зобов'язань за Договором; оплата простроченої заборгованості з нарахованої комісії Лізингодавця; оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу; оплата поточної заборгованості з нарахованої комісії Лізингодавця; оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу. Така черговість застосовується з урахуванням наступного: а) погашення платежів кожної наступної черги здійснюється після повного погашення попередньої черги платежів за всіма Договорами фінансового лізингу, укладеними між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем; б) в межах однієї черги, першочергове погашення мають платежі з більшим терміном прострочення, у разі наявності однакового терміну прострочення платежів в межах однієї черги, погашення здійснюється на розсуд Лізингодавця; в) у випадку направлення коштів в оплату платежів, строк сплати яких не настав, Лізингодавець зараховує такі платежі в строки, передбачені Графіком платежів за відповідним Договором згідно черговості, визначеної в даному пункті.
При цьому, п. 2.6.1. договору передбачено, що Лізингодавець має право самостійно змінювати черговість, передбачену п. 2.6. Загальних умов, в тому числі зараховувати сплачені Лізингоодержувачем платежі в рахунок погашення заборгованості за будь-якими укладеними між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем договорами фінансового лізингу та договорами, які будуть укладені між Сторонами в майбутньому, а Лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це, підписуючи Договір. У випадку зміни Лізингодавцем черговості, передбаченої п.2.6. Загальних умов, останній інформує Лізингоодержувача в письмовій формі про це, а Лізингоодержувач зобов'язаний дотримуватися такої черговості, яка визначена у відповідному повідомленні.
За змістом п. 3.4. договору, приймання Лізингоодержувачем Предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом підписання Сторонами Акту прийому-передачі Предмета лізингу, що підтверджує: належну якість, комплектність Предмета лізингу, що відповідають вимогам, які Лізингоодержувач висуває до Предмету лізингу; належний стан Предмета лізингу, тобто справність і відповідність Предмета лізингу техніко-економічним показникам та специфікації, вказаній у Договорі, що дозволяють використовувати Предмет Лізингу за цільовим призначенням; ознайомлення і прийняття до виконання Лізингоодержувачем гарантійних умов (у разі їх наявності), технічних умов та інших регламентів експлуатації Предмета лізингу; отримання всієї належної технічної, реєстраційної документації, відповідної кількості ключів та іншого обладнання, передбаченого Договором (один комплект ключів залишається у Лізингодавця протягом всього терміну лізингу); • отримання документів зі страхування (в т.ч. договору ОСЦПВ), а у разі страхування Предмета лізингу за ризиками КАСКО, про що зазначається у Договорі, ознайомлення і прийняття до виконання Лізингоодержувачем умов страхування (КАСКО) згідно Договорів страхування, що розміщені на офіційному веб-сайті Лізингодавця за посиланням https://ulf.ua/ua/dokumenty/usloviya-strakhovaniya.html Якщо в Акті прийому-передачі немає заперечень з боку Лізингоодержувача, Предмет лізингу вважається таким, що був прийнятим Лізингоодержувачем в належному стані та у відповідності до вимог останнього.
Як передбачено п. 7.1. договору, за невиконання або неналежне виконання умов Договору Лізингодавець має право стягнути шляхом направлення відповідної вимоги/рахунку (в тому числі на електронну адресу Лізингоодержувача) наступні штрафні санкції, а саме:
(7.1.1.) за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення;
(7.1.2.) у разі прострочення (затримки) сплати лізингових платежів та інших платежів за Договором понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів, крім пені, передбаченої п.7.1.1. Загальних умов, Лізингоодержувач оплачує штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від суми простроченої заборгованості;
(7.1.3.) у разі, якщо на дату розірвання Договору Предмет лізингу залишається неповернутим Лізингодавцю, як це передбачено п. 11.4. Загальних умов, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку у розмірі подвійної плати за користування Предметом лізингу за час прострочення (а саме: подвійний розмір лізингового платежу, зазначений в п.6 Графіку платежів, та належний до сплати у місяці в якому відбувається прострочення повернення Предмету лізингу Лізингоодержувачем);
(7.1.4.) за порушення п. 4.1. з підпунктами, п. 4.2. з підпунктами, п. 6.1. з підпунктами, п. 13.2.1. Загальних умов штраф у розмірі 1% від вартості Предмета лізингу за кожен випадок такого порушення;
(7.1.5.) у разі прострочення прийняття Предмета лізингу від Лізингодавця на термін понад 10 (десять) робочих днів і ненадання повідомлення про неможливість прийняти Предмет лізингу, а також у разі безпідставної відмови від прийняття в лізинг Предмета лізингу штраф у розмірі, що дорівнює сумі Першого лізингового платежу відповідно до Графіка платежів;
(7.1.6.) у разі порушення строку перереєстрації Предмета лізингу згідно п. 8.6. Загальних умов, Лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10% від вартості Предмета лізингу;
(7.1.7.) При нарахуванні штрафних санкцій та неустойки, положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до Договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань. До вимог про стягнення штрафних санкцій застосовується позовна давність три роки.
Відповідно до п. 8.2. договору, після закінчення строку лізингу згідно Договору та за умови відсутності заборгованості, передбаченої п.8.3.Загальних умов, право власності на Предмет лізингу переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача. У разі, якщо умови Договору передбачають наявність викупної вартості Предмета лізингу, Лізингоодержувач має пріоритетне право набути Предмет лізингу собі у власність, сплативши Лізингодавцю викупну вартість Предмета лізингу, а Лізингодавець зобов'язується передати Лізингоодержувачу право власності на Предмет лізингу за Договором.
За умовами п. 8.7. договору, у разі, якщо після закінчення строку лізингу за Договором, умови якого передбачають наявність викупної вартості Предмета лізингу, Лізингоодержувач не реалізує своє право викупу Предмета лізингу згідно з п.8.2. Загальних умов та не продовжить строк користування Предметом лізингу (у разі наявності такого права за Договором), Лізингоодержувач повертає Предмет лізингу Лізингодавцю на підставі Акту в місці та час, зазначені Лізингодавцем, з урахуванням вимог п.п. 11.5., 11.10. Загальних умов.
Як визначено п. 11.5. договору, Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Предмет лізингу з усіма його складовими частинами, обладнанням, документами та іншим приладдям, у тому числі отриманим згідно з Актом прийому-передачі. Предмет лізингу має бути повернений у справному стані, а за ступенем зношеності повинен відповідати його нормальному зносу за час використання за нормальних умов його експлуатації. При поверненні (вилученні) Предмета лізингу Лізингоодержувачем Лізингодавцю стан, в якому Предмет лізингу повертається (вилучається), повинен бути документально зафіксований представниками Сторін в Акті повернення ( вилучення), враховуючи умови зносу Предмета лізингу. При цьому при достроковому поверненні/вилученні Предмета лізингу Лізингодавець має право протягом 5 (п'яти) робочих днів провести діагностику Предмету лізингу на станції технічного обслуговування (СТО), яка авторизована Лізингодавцем, для можливості проведення оцінки його ринкової вартості.
Позивач вказує, що на виконання умов договору фінансового лізингу № 9781/04/21-Г від 23.04.2021 відповідачеві було передано Предмет лізингу, однак відповідач, в порушення вимог договору, прострочив сплату 2-го лізингового платежу на 5 днів, а в подальшому припинив виконувати зобов'язання по оплаті лізингових платежів, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 425 594,44 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
Відповідно до норм статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.
Нормами частини 2 статті 21 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов'язаний:
1) у разі якщо об'єкт фінансового лізингу відповідає встановленим договором фінансового лізингу умовам та специфікаціям, прийняти такий об'єкт, володіти та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору фінансового лізингу;
2) відповідно до умов договору фінансового лізингу своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання та експлуатації об'єкта фінансового лізингу, підтримувати його у справному стані;
3) своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі;
4) надавати лізингодавцю доступ до об'єкта фінансового лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання, експлуатації та утримання у порядку та на умовах, передбачених договором фінансового лізингу;
5) письмово повідомляти лізингодавця про всі випадки виявлення несправностей об'єкта фінансового лізингу, його поломок або збоїв у роботі протягом строку дії договору фінансового лізингу, а у випадках та строки, передбачені таким договором, - також і продавця (постачальника) такого об'єкта;
6) письмово повідомляти лізингодавця про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування, а про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані об'єкта фінансового лізингу, - негайно, але не пізніше наступного робочого дня після дня настання зазначених обставин, подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором фінансового лізингу;
7) у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об'єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об'єкта фінансового лізингу, повернути об'єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об'єкт фінансового лізингу;
8) дотримуватися умов договорів страхування об'єкта фінансового лізингу;
9) надавати лізингодавцю за його запитом інформацію та документи щодо свого фінансового стану та змісту діяльності у порядку та строки, визначені договором фінансового лізингу та/або законом;
10) у разі тимчасової державної реєстрації об'єкта фінансового лізингу за лізингоодержувачем при закінченні строку, на який лізингоодержувачу було передано об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об'єкт фінансового лізингу), або у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу зняти такий об'єкт з обліку та передати лізингодавцю реєстраційні документи на об'єкт фінансового лізингу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28.04.2021, згідно акту (видаткової накладної) прийому-передачі від 08.04.2021, позивач передав, а відповідач прийняв автомобіль, марки Mercedes-Benz CLA 250, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , вартістю у розмірі 458 700,00 грн з ПДВ.
Також відповідачем було здійснено перший лізинговий платіж.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як визначено п. 2.1. договору, всі платежі за користування Предметом лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця не пізніше за дату та в сумі, які встановлені для їх оплати відповідно до Графіка внесення лізингових платежів (надалі Графік платежів). Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків Лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися Лізингодавцем на e-mail Лізингоодержувача. Лізингові платежі включають платежі в погашення (компенсацію) вартості Предмета лізингу, комісію Лізингодавця за наданий в лізинг Предмет лізингу та інші платежі, передбачені Договором.
Однак, в порушення умов договору та графіку внесення лізингових платежів, відповідач прострочив на 5 днів другий лізинговий платіж, а в подальшому припинив виконання зобов'язання з оплати лізингових платежів.
Враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем, останнім було складено вимогу № УФ-70278 від 08.08.2024, в якій позивач вимагав повернути предмет лізингу, сплатити заборгованість та штрафні санкції за порушення умов договору.
Вказана вимога позивача направлена відповідачу цінним листом з описом вкладення 08.08.2024, про що в матеріалах містяться відповідні докази.
Однак вказана вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді.
З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 425 594,44 грн визнається судом обґрунтованою.
За змістом ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
А відтак, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, допустив прострочення виконання свого зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
У зв'язку з тим, що відповідач допустив прострочення виконання свого грошового зобов'язання, позивач просить стягнути 3% річних у розмірі 17 626,93 грн та інфляційні втрати у розмірі 46 610,46 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем свого грошового зобов'язання за вказаний позивачем період у розмірі 17 626,93 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки відповідачем свого грошового зобов'язання у розмірі 46 610,46 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 10% штрафу у розмірі 42 560,06 грн, пеню у розмірі 218 221,43 грн та неустойку у розмірі 56 660,07 грн.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 4 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім того, суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу, пені та неустойки не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 7.1.7. договору сторони погодили, що при нарахуванні штрафних санкцій та неустойки, положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до Договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань. До вимог про стягнення штрафних санкцій застосовується позовна давність три роки.
Тобто, сторонами у договорі визначено інший порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.
Як передбачено п. 7.1. договору, за невиконання або неналежне виконання умов Договору Лізингодавець має право стягнути шляхом направлення відповідної вимоги/рахунку (в тому числі на електронну адресу Лізингоодержувача) наступні штрафні санкції, а саме:
(7.1.1.) за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення;
(7.1.2.) у разі прострочення (затримки) сплати лізингових платежів та інших платежів за Договором понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів, крім пені, передбаченої п.7.1.1. Загальних умов, Лізингоодержувач оплачує штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від суми простроченої заборгованості;
(7.1.3.) у разі, якщо на дату розірвання Договору Предмет лізингу залишається неповернутим Лізингодавцю, як це передбачено п. 11.4. Загальних умов, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку у розмірі подвійної плати за користування Предметом лізингу за час прострочення (а саме: подвійний розмір лізингового платежу, зазначений в п.6 Графіку платежів, та належний до сплати у місяці в якому відбувається прострочення повернення Предмету лізингу Лізингоодержувачем);
(7.1.4.) за порушення п. 4.1. з підпунктами, п. 4.2. з підпунктами, п. 6.1. з підпунктами, п. 13.2.1. Загальних умов штраф у розмірі 1% від вартості Предмета лізингу за кожен випадок такого порушення;
(7.1.5.) у разі прострочення прийняття Предмета лізингу від Лізингодавця на термін понад 10 (десять) робочих днів і ненадання повідомлення про неможливість прийняти Предмет лізингу, а також у разі безпідставної відмови від прийняття в лізинг Предмета лізингу штраф у розмірі, що дорівнює сумі Першого лізингового платежу відповідно до Графіка платежів;
(7.1.6.) у разі порушення строку перереєстрації Предмета лізингу згідно п. 8.6. Загальних умов, Лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10% від вартості Предмета лізингу.
З наведеного вбачається, що у договорі сторонами визначена відповідальність за порушення відповідачем свого зобов'язання.
А відтак, суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, вказаний позивачем, у розмірі 218 221,42 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Також суд, перевіривши розрахунок 10% штрафу у розмірі 42 560,06 грн та неустойки у розмірі 56 660,07 грн, прийшов до висновку, що вказані позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Мосфара Мохаммадрези ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-фінанс" (04205, місто Київ, проспект Оболонський, будинок 35, літера А, офіс 300, ідентифікаційний код 41110750) 425 594 (чотириста двадцять п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн 44 коп. заборгованості, 42 560 (сорок дві тисячі п'ятсот шістдесят) грн 06 коп. штрафу, 218 221 (двісті вісімнадцять тисяч двісті двадцять одна) грн 43 коп. пені, 17 626 (сімнадцять тисяч шістсот двадцять шість) грн 93 коп. 3 % річних, 46 610 (сорок шість тисяч шістсот десять) грн 46 коп. інфляційних втрат, 56 660 (п'ятдесят шість тисяч шістсот шістдесят) грн 07 коп. неустойки та витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 109 (дванадцять тисяч сто дев'ять) грн 10 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко