Справа № 755/6056/24 Головуючий у суді І інстанції Катющенко В.П.
Провадження № 22-ц/824/15790/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
27 листопада 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос»,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, в якій просив визнати незаконною, протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Гненного Д.А. (далі - приватний виконавець Гненний Д.А.) від 19 березня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, якою здійснено опис та арешт об'єкту нерухомого майна реєстраційний номер 1538870432231 та об'єкту нерухомого майна реєстраційний номер 30190732231.
В обґрунтування скарги заявник зазначив, що оскаржувану постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника складено приватним виконавцем Гненним Д.А. у відсутність боржника та його представника, які не були повідомлені про проведення виконавчих дій, а відомості про описане та арештоване майно становлять собою виключно інформацію, отриману із засобів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чим порушено вимоги пункту 1 частини другої статті 18 та частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», що у свою чергу можливо вважати проявом протиправної та незаконної поведінки цього виконавця протягом здійснення примусового виконання виконавчого листа № 2-2725/11 від 13 листопада 2013 року.
Вказував, що жодною нормою законодавства України не визначено можливості та правомірності «заочного» опису майна. При цьому, істотно важливі реквізити постанови про опис та арешт майна стосуються саме детального опису відповідного майна із зазначенням його специфічних описових характеристик, що неможливо вказати без фізичного огляду відповідного майна, користуючись лише засобами відповідних державних реєстрів. Тобто, приватний виконавець Гненний Д.А., не маючи фізичного доступу до майна, яке описується та на яке накладається арешт, що обумовлено відсутністю поряд з таким майном боржника через його необізнаність про проведення виконавчих дій, не мав можливості повноцінно проводити виконавчу дію щодо опису та арешту майна та складати оскаржувану постанову.
Виходячи з наведених обставин, заявник вважав, що неправомірність та незаконність оскаржуваної постанови обумовлена саме обсягом дій та бездіяльності приватного виконавця Гненного Д.А., зокрема, щодо неповідомлення боржника про проведення виконавчих дій, порушення права боржника на участь у вчиненні виконавчих дій, проведення опису та арешту майна без фізичного доступу до такого майна через не перебування за місцем вчинення виконавчих дій боржника.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги задовольнити.
Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам скарги на дії приватного виконавця, а саме, що постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника від 19 березня 2024 року є неправомірною та підлягає скасуванню, адже приватний виконавець Гненний Д.А. був зобов'язаний повідомити боржника про дату, час та місце проведення виконавчих дій, за наслідками яких було складено оскаржувану постанову, проте жодних повідомлень, направлених будь яким способом, про проведення відповідних виконавчих дій, призначених на 19 березня 2024 року, ОСОБА_1 отримано не було. Посилання суду на те, що під час прийняття оскаржуваної постанови присутнім був представник іншого, окрім ОСОБА_1 , співвласника описаного майна, не можуть вважатись підтвердженням належної участі саме боржника у вчиненні виконавчих дій. При цьому у вказаній постанові відсутні всі обов'язкові характеристики описаного та арештованого житлового будинку і земельної ділянки, що передбаченічастиною п'ятою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».
Також заявник звертає увагу, що суд першої інстанції послався в ухвалі на документи виконавчого провадження, подані приватним виконавцем Гненним Д.А. разом із запереченнями на скаргу, однак вказані документи не могли бути взяті до уваги з огляду на їх подання з порушенням вимог частини другої статті 183 ЦПК України, зокрема, без надання доказів їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Отже, фактично суд повинен був досліджувати скаргу на дії приватного виконавця безпосередньо на підставі матеріалів такої скарги та долучених до неї документів, не враховуючи документи, подані виконавцем.
У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець Гненний Д.А. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи боржника є безпідставними, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення справи, повно і всебічно з'ясував дійсні обставини спірних правовідносин та належним чином оцінив подані сторонами докази, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.
ТОВ «ФК «Геліос» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції приватний виконавець Гненний Д.А. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити ухвалу суду першої інстанції в силі
Інші учасники справи (провадження) в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили,тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 та частини другої статті 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення виконавця в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд першої інстанції встановив, що на виконанні приватного виконавця Гненного Д.А. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите 12 січня 2024 року на підставі виконавчого листа № 2-2725/11 виданого 13 листопада 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Геліос», 45 411 984, 35 грн заборгованості за кредитним договором (а.с. 43-48, т. 1).
16 лютого 2024 року приватним виконавцем направлено ОСОБА_1 вимогу про забезпечення безперешкодного доступу до об'єкта нерухомого майна, що належить боржнику, для проведення виконавчих дій 28 лютого 2024 року.
28 лютого 2024 року приватним виконавцем направлено ОСОБА_1 вимогу про забезпечення безперешкодного доступу до об'єкта нерухомого майна, що належить боржнику, для проведення виконавчих дій 19 березня 2024 року.
Зазначені вимоги приватного виконавця були направлені боржнику рекомендованим поштовим відправленням та були вручені особисто ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією АТ «Укрпошта» (а.с. 53-61, т. 1).
19 березня 2024 року приватним виконавцем Гненним Д.А. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-2725/11 від 13 листопада 2013 року було винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою здійснено опис та арешт 1/2 частини житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 63-66, т. 1).
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що при складанні оскаржуваної постанови про опис та арешт майна боржника приватним виконавцем дотримано вимоги статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», під час вчинення виконавчої дії боржник був відсутній, проте згідно з вимогами статей 22, 53 Закону України «Про виконавче провадження» були присутні двоє понятих, яким своїми підписами в постанові засвідчили факт вчинення виконавчих дій, під час проведення яких вони були присутні.
У розрізі доводів скарги та наданих до суду матеріалів виконавчого провадження відсутні підстави вважати, що приватним виконавцем було позбавлено ОСОБА_1 права на участь у здійсненні виконавчих дій 19 березня 2024 року, оскільки боржник про проведення таких виконавчих дій, а також про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 був повідомлений належним чином.
В частині доводів скарги про те, що приватний виконавець не мав безпосереднього доступу до об'єктів нерухомого майна, тому не повністю здійснив опис майна, суд виходив з того, що боржник не позбавлений права подати відповідне клопотання приватному виконавцю про усунення цих неточностей, яке підлягає розгляду відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
За наведених обставин районний суд не вбачав у діях приватного виконавця Гненного Д.А. щодо складання постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 19 березня 2024 року порушень Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, відтак відсутні підстави для визнання цієї постанови неправомірною та її скасування.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Положеннями частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (пункт 6 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII).
За змістом частин першої-третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Частиною п'ятою статті 56 Закону № 1404-VIII визначено, що про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються, зокрема: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 22) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріал стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди, ідентифікатор закінченого будівництвом об'єкта (для об'єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису); 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
Колегія суддів зазначає, що в силу приписів вищезазначених положень законодавства, що регулює порядок вчинення виконавчих дій державним виконавцем, останній повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» приватного виконавця.
У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 761/24136/15-ц сформульовано висновок про те, що заявник, звертаючись до суду із скаргою на підставі статті 447 ЦПК України, на власний розсуд визначає, рішення, дії чи бездіяльність якого саме виконавця він бажає оскаржити та з яких підстав.
Заявник у своїй скарзі вказував, що неправомірність оскаржуваної постанови обумовлена саме обсягом дій та бездіяльності приватного виконавця Гненного Д.А., зокрема, щодо неповідомлення боржника про проведення виконавчих дій, порушення права боржника на участь у вчиненні виконавчих дій, проведення опису та арешту майна без фізичного доступу до такого майна через не перебування за місцем вчинення виконавчих дій боржника.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою приватного виконавця Гненного Д.А. від 19 березня 2024 року описано та накладено арешт на наступне нерухоме майно боржника ОСОБА_1 : 1/2 частку земельної ділянки (кадастровий номер 3223186802:10:004:0037; РНОНМ: 30190732231), площею 0,1475 га категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид цільового призначення земельної ділянки: 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частку житлового будинку, що знаходиться за вказаною адресою, РНОНМ: 1538870432231, загальною площею 79,2 кв. м, житловою площею 50,7 кв.м., нежитловою площею 28,5 кв. м.
У вказаній постанові приватного виконавця зазначено, що: з візуального огляду комунікації наявні, на земельній ділянці розташований одноповерховий житловий будинок; призначено відповідальним зберігачем без права користування Серпутька Я.С. та попереджено його про кримінальну та іншу відповідальність; виконавчі дії проведені у присутності представника стягувача та понятих, яким роз'яснені їх права та обов'язки відповідно до статті 22 Закону України «Про виконавче провадження».
Призначена відповідальним зберігачем особа - адвокат Серпутько Я.С. є представником ОСОБА_3 , яка, згідно з поясненнями приватного виконавця, є співвласником арештованого нерухомого майна. Крім того, матеріали справи містять докази того, що адвокат Серпутько Я.С. являється й одночасно представником боржника ОСОБА_1 , зокрема у справі про визнання виконавчого листа № 2-2725/11 від 13 листопада 2013 року таким, що не підлягає виконанню.
При цьому судом достовірно установлено, що боржник повідомлявся приватним виконавцем про вчинення зазначених виконавчих дій 19 березня 2024 року, а тому його аргументи в цій частині не відповідають обставинам справи.
Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Тобто, судовий контроль за виконанням судових рішень, у разі встановлення обґрунтованості скарги, спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а й на поновлення порушеного права заявника.
Якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає.
Верховним Судом неодноразово було викладено такий правовий висновок, зокрема у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 та інших.
Суд першої інстанції правильно керувався тим, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, в межах якого приватним виконавцем Гненним Д.А. з дотриманням приписів статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено оскаржувану постанову від 19 березня 2024 року про опис та арешт майна (коштів) боржника, що не порушує прав боржника та спрямована на забезпечення реального виконання судового рішення.
Виходячи з наведеного, місцевий суд обґрунтовано не вбачав у діях приватного виконавця Гненного Д.А. щодо складання постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 19 березня 2024 року ознак неправомірності, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги та скасування зазначеної постанови у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, якою здійснено опис та арешт об'єктів нерухомого майна, а саме 1/2 частини житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції взяв до уваги подані приватним виконавцем разом із запереченням на скаргу документи виконавчого провадження, які в порушення вимог частини другої статті 183 ЦПК України не надсилались іншим учасникам справи (провадження), є безпідставними.
Із матеріалів справи вбачається, що скарга на дії приватного виконавця подавалась до суду першої інстанції представником боржника - адвокатом Грушком О.О., який в силу вимог частини шостої статті 14 ЦПК України та пункту 10 Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему (далі - ЄСІТС) повинен зареєструвати свій електронний кабінет (офіційну електронну адресу) в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Заперечення приватного виконавця Гненного Д.А. щодо скарги боржника були подані до суду за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» із наданням доказів (квитанції № 897229 від 15 квітня 2023 року) про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС - ОСОБА_4 (а.с. 183, 184, т. 1).
Таким чином приватним виконавцем були дотримано вимоги статей 43, 183 ЦПК України щодо надання доказів направлення матеріалів заперечення на скаргу іншим учасникам справи. Суд першої інстанції був вправі очікувати, що сторона боржника мала отримати заперечення в електронному кабінеті через підсистему «Електронний суд» в автоматичному режимі.
Більше того, у частині сьомій статті 43 ЦПК України визначено, що якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Отже, законодавець через відповідне правове регулювання забезпечив якість закону та його ефективність, оскільки якісний закон впливає на правомірну поведінку особи, яка звертається до суду за захистом порушеного права та забезпечує особі передбачити можливу свою поведінки та поведінку учасників цивільного процесу, а також наслідки, які може застосувати суд.
З огляду на правове регулювання питання звернення особи до суду через електронний суд, надання особі права на звернення до суду саме в такій формі, зобов'язання відповідних суб'єктів, в тому числі адвокатів, реєструвати офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку, а також вимога закону для особи, яка подає до суду документи в електронній формі, надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів, не є логічним, не відповідає легітимній меті запровадження ЄСІТС - пришвидшення та спрощення комунікації між судом та учасниками судових процесів, забезпечення можливості ознайомлення інших сторін у справі зі змістом документів, що направляються до суду в електронній формі.
З урахуванням того, що інші аргументи апеляційної скарги фактично є ідентичними доводам скарги на дії приватного виконавця, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони боржника.
За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги надії приватного виконавцящодо винесення постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заявник звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а ухвала суду першої інстанції залишається без змін, відтак судові витрати у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтею 141 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2024 рокуу даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 листопада 2024 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній