25 листопада 2024 року місто Київ
Справа № 756/11705/24
Апеляційне провадження № 33/824/5146/2024
Київський апеляційний суд у складі судді Желепи О. В. розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2024 року
у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 579850 від 13.09.2024, ОСОБА_1 13.09.2024 о 20:30 год. за місцем свого мешкання, вчинив домашнє насильство психологічного характеру щодо своєї колишньої тещі ОСОБА_2 , яке полягало в криках та словесних образах, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Оболонський районний суд міста Києва постановою від 25 вересня 2024 року ОСОБА_1 визнав винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 170 грн в дохід держави; стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,50 грн.
Не погодившись з такою постановою, ОСОБА_3 07 жовтня 2024 року подав засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Апеляційну скаргу обґрунтовує неповним встановлення необхідних для вирішення справи обставин, невідповідністю висновків обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що суд вказав про вчинення ним насильства фізичного та психологічного характеру, проте в протоколі вказано лише про психологічний характер домашнього насильства.
Зазначає, про безпідставне не взяття до уваги його пояснень як учасника події.
Звертає увагу на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ним домашнього насильства, окрім пояснень самої потерпілої.
Вважає, що його вина у вчиненні інкримінованого правопорушення не доведена за стандартом «поза розумним сумнівом».
У судовому засіданні ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити їх з підстав, викладених у ній, оскаржувану постанову скасувати, провадження у справі закрити.
Представник ОСОБА_4 - Джас І.В., беручи участь у судовому засіданні засобами відеоконференції, проти апеляційної скарги заперечувала в повному обсязі, просила відмовити у її задоволенні, залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши думки учасників справи, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Суддя суду першої інстанції, оцінивши наявні матеріали справі про адміністративне правопорушення, дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, є доведеною та підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, рапортом працівника поліції, поясненнями учасників події. Підстави сумніватись у відомостях, які містяться у вказаних доказах суд не вбачав, а тому пояснення правопорушника не прийняв до уваги, оскільки вважав їх такими, що надані з метою ухилитись від відповідальності.
Апеляційний суд не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, нормам матеріального й процесуального права, а також доказам, що містяться в матеріалах справи враховуючи таке.
Частиною першої статті 173-2 КУпАП передбачено відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Таким чином, ця форма домашнього насильства з об'єктивної сторони повинна характеризуватися діянням, наслідками та причинним зв'язком між ними.
Разом із цим, вказані дії повинні бути умисними тобто особа, яка його вчинила, має усвідомлювати протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачати її шкідливі наслідки та бажати їх або свідомо допускати настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Усупереч цьому в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, окрім пояснень самих учасників події, які б вказували на те, що ОСОБА_1 вчиняв щодо своєї колишньої тещі діяння, що підпадали б під ознаки домашнього насильства, зокрема психологічного насильства у формі словесних образ та криків, як це описано у протоколі про адміністративне правопорушення.
Відповідно недоведеними є і наслідки такого насильства у формі побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинення емоційної невпевненості, нездатності захистити себе або завдана шкода психічному здоров'ю ОСОБА_2 .
Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства сформований лише на протоколі про адміністративне правопорушення, який сам по собі без підтвердження іншими доказами не може слугувати належним доказом вини особи в описаному, оскільки за своєю природою є лише способом фіксації правопорушення, а також на поясненнях учасників події, яким суд не надав належної оцінки в сукупності із поясненнями, які надані ОСОБА_1 в письмовій формі та містяться в матеріалах справи , згідно яких ОСОБА_1 заперечував факт вчинення ним насильства, як в день конфлікту так і в суді.
Також обґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо виходу суду за межі інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення через зазначення в постанові про вчинення ним насильства фізичного характеру, оскільки в протоколі про адміністративне правопорушення вказано лише про насильство психологічного характеру.
Суд має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ «Лучанінова проти України» від 09.06.2011).
Апеляційний суд зазначає, що конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак домашнього насильства. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплених агресією і бажанням завдати шкоди. Натомість матеріалами справи не доведено умислу ОСОБА_1 на заподіяння шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_2 .
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статей 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у статтях 251, 252 КУпАП, зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.
Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Вказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції не були дотримані, а висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП є помилковим, оскільки не відповідає обставинам справи та наявним у ній доказам.
Згідно з положеннями статті 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;
2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;
3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;
4) змінити постанову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, постанова Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2024 року - скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2024 року - скасувати, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду О.В. Желепа