13 листопада 2024 року м. Київ
Справа № 761/36935/23
Провадження: № 22-ц/824/14677/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Нежури В.А., Немировської О. В.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Пономаренко Н. В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів та зміну розміру аліментів,
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що між ним та ОСОБА_3 18.07.2009 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї був зареєстрований шлюб. Від шлюбу сторони мають двох дітей. Вказує, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/10767/18 від 17 грудня 2018 року шлюб було розірвано та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та доньки ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 13 липня 2018 року. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 12.06.2018 року був укладений договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей. Проте, з осені 2021 року малолітній син сторін ОСОБА_5 почав проживати разом з ОСОБА_2 , у зв'язку з чим він звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київською області з позовом про розірвання договору та визначення місця проживання сина разом із ним. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.04.2023 року у справі № 759/9812/22 позов задоволено. Розірвано договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_5 разом з батьком. Проте, постановою Київського апеляційного суду від 11.07.2023 року рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 10.04.2023 року в частині розірвання договору та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні цих вимог відмовлено. В частині визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_5 разом з батьком - залишено без змін.
На підставі викладеного, відмічає, що на даний час син проживає разом з ним. Не зважаючи на ухвалене судом рішення про визначення місця проживання малолітнього сина разом зі позивачем, відповідачем було подано до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17.12. 2018 року про стягнення аліментів на утримання обох дітей в розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу). Так, 03 серпня 2023 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. На даний час виконавцем звернено стягнення на заробітну плату позивача. Отже, він фактично вимушений сплачувати аліменти на 2-х дітей, хоча малолітній син проживає разом із ним, оскільки несплата ним аліментів буде мати наслідком накладення арешту на все його майно, в тому числі і грошові кошти в банківських установах, встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами та тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Крім того, враховуючи наявність рішення про визначення місця проживання малолітнього сина разом із ним, нарахування та стягнення з аліментів на його утримання на користь ОСОБА_1 вважає безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. У зв'язку із викладеним, просив звільнити його від сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 , зменшити розмір аліментів та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_6 в розмірі 1 /4 частини від заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з дня ухвалення судом рішення і до досягнення ОСОБА_6 повноліття, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 травня 2024 року позов ОСОБА_8 задоволено.
Звільнено ОСОБА_2 від сплати на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , які були стягнуті відповідно до рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17.12.2018 по справі №759/10767/18.
Зменшено розмір аліментів, встановлений відповідно до рішення Святошинського районного суду міста Києва по справі №759/10767/18 від 17.12.2018 в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частини від заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з набрання рішенням законної сили, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення ОСОБА_6 повноліття.
Виконавчий лист, виданий 30.01.2019 Святошинським районним судом м. Києва у справі №759/10767/18 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкликано.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просила скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд, ухвалюючи рішення у справі, застосував неправильні норми матеріального права, а саме застосував норму статті ст. 179 СК України, яка втратила чинність ще в 2017 році у зв'язку зі змінами до Сімейного Кодексу. Окрім того, відмічає, що суд, ухвалюючи рішення у справі, вийшов за межі заявлених позовних вимог, з огляду на те, що позивачем не була заявлена вимога щодо відкликання виконавчого листа у справі. Відмічає, що зміна місця проживання сина не являє собою обставину зміни сімейного стану, як помилково зазначив суд першої інстанції.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 01 вересня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважав необґрунтованими, зазначив, що помилкове посилання суду на норму права, яка втратила чинність не призвело до неправильного вирішення спору. Зазначив, що відповідачкою не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували бажання сина проживати з нею в подальшому, однак, у разі настання такої обставини відповідачка не буде позбавлена можливості у законний спосіб стягнути з позивача аліменти на утримання дитини до досягнення нею повноліття.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник, адвокат Бойкініч Р. С., апеляційну скаргу підтримали з підстав, викладених в ній.
11.11.2024 року до суду від ОСОБА_1 та її адвоката Степанчук О. М. надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, які обґрунтовані тим, що адвокат Степанчук О. М. не зможе прибути в судове засідання до Київського апеляційного суду, яке призначено 13.11.2024 року о 13:00, у зв'язку із зайнятістю в судовому засіданні, яке призначено до розгляду в Брусилівському районному суді Житомирської області 13.11.2024 року о 13:15.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності скаржника, колегія суддів ураховувала наступне.
Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах №802/562/18-а, №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.
При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто, реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.
Посилаючись на неможливість прибуття в судове засідання, адвокат Стеценко О. М. послалась на участь в іншому судовому засіданні, яке призначено 13.11.2024 року о 13:15.
Колегія суддів зазначає, що представник позивача повідомлена про розгляд справи заздалегідь, поряд з цим, надала перевагу участі у розгляді іншої справи, яка призначена пізніше.
Зважаючи на вищевикладене та ураховуючи ту обставину, що учасники справи про розгляд справи були повідомлені належним чином, позиція скаржника сповна викладена у поданій апеляційній скарзі, а також ураховуючи, що представник скаржника має перевагу бути задіяною в озгляді іншої справи, призначеної пізніше, тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності відповідачки та її представника , які не з'явилися до суду.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 18.07.2009 року укладено шлюб (а. с. 13).
Від шлюбу у сторін є двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/10767/18 від 17.12.2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 розірвано та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 13.07.2018 року. Вказане рішення набрало законної сили 17.01.2019 року (а. с. 16).
Між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_7 12.06.2018 року був укладений договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, який засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некрасовою С. І., зареєстрований в реєстрі за №960 (а. с. 17-18).
Згідно п. 1.1. договору його укладено стосовно місця проживання та утримання спільних дітей.
Відповідно до п. 1.2. договору батьки домовились про місце проживання дітей та про порядок здійснення батьківських прав матір'ю та батьком, який проживатиме окремо від дітей. За умовами даного договору батьки домовились, що місцем проживання дітей є місце проживання матері.
У разі зміни місця проживання дітей, мати зобов'язується попереджувати батька усно із вказанням точного місця проживання дітей за один тиждень до моменту зміни місця проживання (п. 1.3 договору).
Судом також встановлено, і не заперечувалось сторонами, що восени 2021 року малолітній син сторін ОСОБА_5 почав проживати разом з батьком.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.04.2023 року у справі № 759/9812/22 розірвано договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, укладений 12.06.2018 року. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком. (а. с. 19-25)
Постановою Київського апеляційного суду від 11.07.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 10.04.2023 року в частині розірвання договору та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні цих вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. (а. с. 25-30).
Після чого, відповідачкою ініційовано подання до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяви про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/10767/18 від 17.12.2018 року про стягнення аліментів на утримання обох дітей в розмірі 1/3 частини від заробітку ОСОБА_2 (доходу).
Так, постановою державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Соколовою Ю. С. 03.08.2023 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
На даний час виконавцем звернено стягнення на заробітну плату позивача (а. с. 32-33).
14.08.2023 року у зв'язку із проживанням малолітнього сина з батьком, останній звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу.
Судовим наказом Святошинського районного суду міста Києва від 15.08.2023 року у справі № 759/15212/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не більше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 14.08.2023 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 35-36).
Згідно з довідкою «Про здійснені нарахування та виплати» ТОВ «МЕТАБО УКРАЇНА» № 061023/1 від 06.10.2023 року, за період з 01.08.2023 по 30.09.2023 року позивачу нараховані доходи та здійснені відрахування із виплати аліментів стягувачу ОСОБА_9 за вересень 2023 року у розмірі 15 810,29 грн (а. с. 34).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на даний час малолітній син перестав проживати з матір'ю, а проживає разом з батьком, тобто змінився стан особи, яка сплачує аліменти, та особи, яка їх одержує, тому вимоги в частині звільнення ОСОБА_2 від сплати на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , які були стягнуті відповідно до рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17.12.2018 у справі №759/10767/18. Окрім того, суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджується відсутність перешкод для виконання відповідачем обов'язку по утриманню власного сина, враховуючи, що місцем проживання малолітньої дитини разом з батьком не заперечувалось сторонами, суд дійшов висновку, що наявні правові підстави для зменшення розміру аліментів, в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Враховуючи, що суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для звільнення позивача від сплати на користь відповідачки аліментів, які були стягнуті відповідно до рішення Святошинського районного суду від 17.12.2018 року у справі №759/10767/18, та, відповідно для зменшення розміру аліментів, що стягуються з позивача на утримання доньки, тому, суд дійшов висновку про те, що виконавчий лист виданий 30.01.2019 року Святошинським районним судом м. Києва у справі №759/10767/18 про стягнення аліментів, підлягає відкликанню.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Так, статтею 180 СК України передбачає, що батьки зобов'язані утримувати дитини до досягнення нею повноліття.
Ч.3 ст.180 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Як встановлено судом першої інстанції, з позивача на користь відповідача стягуються аліменти на утримання двох дітей. Зазначене рішення набрало законної сили та виконується позивачем.
За змістом частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Як зазначено вище, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.04.2023 року у справі № 759/9812/22 розірвано договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, укладений 12.06.2018 року. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком. (а. с. 19-25)
Постановою Київського апеляційного суду від 11.07.2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 10.04.2023 року в частині розірвання договору та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні цих вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. (а. с. 25-30).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, в частині визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком рішення суд першої інстанції залишено без змін. На даний час малолітня дитина проживає разом зі батьком.
Зважаючи на те, що дитина, ОСОБА_5 , проживає з батьком з 2021 року, що призвело до змін обставин щодо утримання цієї дитини, позовні вимоги в частині звільнення позивача від сплати аліментів на утримання сина є обґрунтованими і суд правомірно їх задовольнив. Такий висновок суду першої інстанції є правильним.
В той же час, при ухваленні рішення суд застосував до спірних правовідносин положення ст. 179 СК України, які втратили чинність в 2017 році у зв'язку зі змінами до Сімейного кодексу України.
Проте, колегія суддів відмічає, що помилкове зазначення судом норми матеріального права не є безумовною підставою для відмови в позові та скасуванні такого рішення, з огляду на те, що її застосування не призвело до ухвалення необгрунтованого рішення в цілому або у його певній частині.
Відповідачкою не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували бажання сина в подальшому проживати разом з нею.
Доводи відповідачки про те, що після досягнення чотирнадцятирічного віку дитина виявить бажання проживати разом з нею, не може бути взяте судом до уваги, оскільки наразі ґрунтується лише на припущеннях сторін.
Окрім того, одним з доводів апеляційної скарги є те, що на думку відповідачки, зміна місця проживання сина та проживання його з батьком не є обставиною зміни сімейного стану позивача, адже нового обов'язку щодо утримання сина у позивача не виникло, на що колегія суддів зазначає, що під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вона за законом зобов'язана надавати утримування і які фактично знаходяться на її утриманні.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду у справі №303/369/20 від 29.01.2021 року.
Припинення проживання сина з матір'ю та початок його проживання з батьком, є саме зміною сімейного стану платника аліментів та обґрунтованою підставою для зменшення аліментів.
Перевіряючи висновки суду в частині зміну розміру аліментів, колегія суддів виходить з наступного.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду.
У статті 192 СК України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я як особи, з якої стягуються аліменти, так і особи, на чию користь вони стягуються, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тому, виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів та доведеними при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.
Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї.
Тобто, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
Частиною другою статті 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно із з положеннями ч. 1, 2 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Стягнення аліментів у частці заробітку (доходу) батька, матері має ціль найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.
Згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини (стаття 12 Закону).
Згідно із ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції позивачка вказує про те, що її дохід не дозволяє у повній мірі забезпечити дитину всім необхідним для її повноцінного розвитку.
Поряд з цим, ОСОБА_2 є працездатною особою.
Згідно з довідкою ТОВ «МЕТАБО УКРАЇНИ» щомісячний заробіток (дохід) позивача складає 39 280,22 грн, що із урахуванням податків становить 31 620,58 грн та відповідно 1/4 від цього доходу буде дорівнювати 7 905,00 грн. (а. с. 34).
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявні підстави для зменшення аліментів на малолітню доньку, ОСОБА_6 , з огляду на те, що аліменти, у розмірі частини від заробітку позивача становить близько 8 000 грн на місяць, що є достатнім для збалансованого харчування дитини та задоволення її поточних особистих потреб, гармонійного та духовного розвитку.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд, відкликавши виконавчий лист вийшов за межі заявлених позовних вимог колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.
Стаття 129-1 Конституції України передбачає, що судові рішення є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
ЄСПЛ дотримується такої ж позиції, оскільки у своєму рішенні від 20.07.2004 року у справі «Шмалько проти України» зазначив, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд), виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися, як неодмінна складова судового розгляду.
Окрім того, ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє, а також, що система ефективна законодавчо та практично, а нездатність державних органів вжити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії права на справедливий суд (рішення від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України»).
Спосіб, строки і порядок виконання судового рішення можуть бути визначені судом у самому судовому рішенні.
Визначення порядку виконання рішення - це встановлення у судовому рішенні конкретних заходів та дій, які слід вчинити сторонам, державному виконавцеві, іншим суб'єктам владних повноважень у разі, якщо рішення не буде виконано добровільно.
Порядок виконання включає в себе визначення способу (заходів) виконання, строку вчинення дій або утримання від них, покладення обов'язку вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Отже, зазначення судом першої інстанції в рішенні про відкликання виконавчого листа, виданого 30.01.2019 року Святошинським районним судом м. Києва у справі №759/10767/18 є нічим іншим як визначенням судом порядку виконання судового рішення, ураховуючи що наявні правової підстави для звільнення позивача від сплати на користь відповідачки аліментів, які були стягнуті відповідно до рішення Святошинського районного суду від 17.12.2019 у справі №759/10767/18, та, відповідно для зменшення розміру аліментів, що стягуються з позивача на утримання доньки.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 травня 2024 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст рішення складено 29 листопада 2024 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
О. В. Немировська