Іменем України
29 листопада 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/1084/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості по пенсії, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого звернулася адвокат Котік Олеся Станіславівна (далі - представник позивача), до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області), в якій представник позивача, після уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Луганській області щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії у розмірі 191349,13 грн;
- стягнути з ГУ ПФУ в Луганській області на користь позивача заборгованість з виплати пенсії станом на 01 вересня 2024 року у розмірі 191349,13 грн;
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Луганській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті позивачу щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Луганській області нарахувати та виплатити позивачу з 19 березня 2024 року щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000,00 грн, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Позивач зверталася особисто з вимогою до відповідача виплатити заборгованість з пенсії та прибрати обмеження в пенсії, але відповідач проігнорував її заяву, надав довідки про борг та обмежив максимальним розміром пенсію.
Позивачу не виплачено пенсію станом на 01 вересня 2024 року у загальному розмірі 191349,13 грн.
З посиланням на положення частини другої статті 46, частини першої 47, статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач вважає, що невиплата відповідачем заборгованості з пенсії є протиправною.
Щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром зазначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII щодо встановлення максимального розміру пенсії втратили чинність, а тому пенсія повинна виплачуватись без обмеження максимальним розміром, тобто в розмірі її фактичного нарахування.
Позивач вважає, що у ГУ ПФУ в Луганській області були відсутні підстави для застосування обмежень максимальним розміром при перерахунку пенсії позивача.
Також позивачем зазначено, що 14 липня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», якою установлено з 01 липня 2021 року особам, яким призначено пенсію до 01 березня 2018 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (крім військовослужбовців строкової служби), до розмірів їх пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону станом на 01 березня 2018 року, щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн, яка враховується під час подальших підвищень розмірів пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону.
Позивач дізналася, що ГУ ПФУ в Луганській області не платить їй 2000,00 грн.
Відповідно до розрахунку пенсії по пенсійній справі, вищевказана надбавка в автоматизованій системі розрахунку не нарахована, і це вказує на безпідставне порушення пенсійного законодавства України, адже при призначенні первинної пенсії вона була у позивача.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 24 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 04 жовтня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ГУ ПФУ в Луганській області 11 жовтня 2024 року подало відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що позивач на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області перебуває з 04 травня 2022 року та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі № 440/15825/23, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області ОСОБА_1 з 04 травня 2022 року проведено перерахунок пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 60 відсотків місячної (чинної) заробітної плати, вказаної у довідці Луганської обласної прокуратури від 23 травня 2023 року № 21-79вих23.
Пенсію у новому розмірі 23610,00 грн і доплату до пенсії за період з 01 серпня 2024 року по 31 серпня 2024 року у розмірі 13415,93 грн нараховано на виплатні відомості вересня 2024 року.
Доплату пенсії за період з 04 травня 2022 року по 31 липня 2024 року у розмірі 191349,13 грн обліковано у відповідача та буде виплачено з урахуванням повноважень, наданих чинним законодавством.
ГУ ПФУ в Луганській області вказує, що невиконання судового рішення в частини виплати грошових коштів за відсутності фінансового забезпечення ГУ ПФУ в Луганській області на проведення таких виплат, яке здійснюється з Державного бюджету України, не може вважатися невиконанням рішення без поважних причин.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з виплати пенсії за період з 04 травня 2022 року по 31 липня 2024 року у розмірі 191349,13 грн відповідач стверджує, що по-перше, позивачем вже реалізовано можливість судового захисту його права на отримання перерахованої з 04 травня 2022 року пенсії, шляхом звернення з адміністративним позовом до Луганського окружного адміністративного суду з позовними вимогами зобов'язального характеру. Ухвалення судового рішення у цій адміністративній справі у спосіб стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати пенсії за період з 04 травня 2022 року по 31 липня 2024 року у розмірі 191349,13 грн, тобто вирішення спору між тими самими сторонами щодо того самого предмету, але з обранням іншого способу захисту порушених прав позивача, призведе до покладення на відповідача подвійного обов'язку щодо виплати позивачу заборгованості з виплати пенсії за період з 04 травня 2022 року по 31 липня 2024 року у розмірі 191349,13 грн, що чинним законодавством не передбачено, тому є неприпустимим. По-друге, відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Щодо позовних вимог про виплату пенсії з 19 березня 2024 року без обмеження пенсії максимальним розміром відповідач зазначив, що звертаючись 09 травня 2023 року з заявою про перерахунок призначеної пенсії за вислугою років без обмежень її максимального розміру, позивач просив застосувати Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, яким визнано неконституційним приписи статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» зі змінами.
Проте таке посилання позивача є безпідставним, оскільки наведеним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Між тим, пенсія позивачу була призначена відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а не Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому відсутні правові підстави для проведення позивачу перерахунку пенсії без обмежень її максимального розміром.
Також відповідач звертає увагу, що пенсія позивачу була призначена відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а не Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому відсутні правові підстави для проведення позивачу перерахунку пенсії, зі встановленням доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб». Крім того, з заявою щодо нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн згідно з указаною постановою ОСОБА_1 не зверталась.
На підставі вказаного ГУ ПФУ в Луганській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
15 жовтня 2024 відповідачем надані додаткові пояснення щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу з 19 березня 2024 року щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн, які є аналогічними за змістом до доводів, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали судової справи у електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є пенсіонером, з 04 травня 2022 рок отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697 «Про прокуратуру» та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області, що підтверджується протоколом призначення пенсії від 09 травня 2022 року.
Згідно з перерахунками пенсії станом на 21 жовтня 2022 року, 30 червня 2023 року, 29 липня 2024 року позивачу здійснено перерахунки пенсії, а саме: з 31 серпня 2022 року розмір пенсії з надбавками складає 40476,80 грн, максимальний розмір пенсії - 20270,00 грн; з 01 липня 2023 року розмір пенсії з надбавками - 40476,80 грн, максимальний розмір пенсії - 20930,00 грн; з 01 липня 2023 року розмір пенсії з надбавками - 40476,80 грн, максимальний розмір пенсії - 23610,00 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі № 440/15825/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2024 року, задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 17 липня 2023 року № 233 щодо відмови в перерахунку ОСОБА_1 у розмірі 60 відсотків місячної (чинної) заробітної плати, вказаної у довідці Луганської обласної прокуратури від 23 травня 2023 року № 21-79вих23. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 60 відсотків місячної (чинної) заробітної плати, вказаної у довідці Луганської обласної прокуратури від 23 травня 2023 року № 21-79вих23, починаючи з 04 травня 2022 року.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі № 440/15825/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області проведено ОСОБА_1 з 04 травня 2022 року перерахунок пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 60 відсотків місячної (чинної) заробітної плати, вказаної у довідці Луганської обласної прокуратури від 23 травня 2023 року за № 21-79вих23. Пенсію у новому розмірі 23610,00 грн та доплату пенсії за період з 01 серпня 2024 року по 31 серпня 2024 року у розмірі 13415,93 грн нараховано на виплатні відомості вересня 2024 року. Доплату пенсії за період з 04 травня 2022 року по 31 липня 2024 року у розмірі 191349,13 грн обліковано в ГУ ПФУ в Луганській області, що підтверджується протоколами про перерахунок пенсії, скрином з підсистеми «Реєстр судових рішень».
Відповідно до довідки ГУ ПФУ в Луганській області від 07 жовтня 2024 року № 2829/04-16 про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії ОСОБА_1 за період з 04 травня 2022 року по 30 вересня 2024 року: з 04 травня 2022 року призначено пенсію у розмірі 9992,65 грн, фактично виплачено - 9992,65 грн; з 01 червня 2022 року призначено пенсію у розмірі 11063,29 грн, фактично виплачено - 11063,29 грн; з 01 липня 2022 року призначено пенсію - 11063,29 грн, фактично виплачено - 11063,29 грн; з 01 серпня 2022 року призначено пенсію - 11360,28 грн, фактично виплачено - 11063,59 грн, сума заборгованості - 296,78 грн; з 01 вересня 2022 року призначено пенсію - 20270,00 грн, фактично виплачено - 11069,80 грн, сума заборгованості - 9200,20 грн; з 01 жовтня 2022 року призначено пенсію - 20270,00 грн, фактично виплачено - 11069,80 грн; сума заборгованості - 9200,20 грн; з 01 листопада 2022 року призначено пенсію - 20270,00 грн, фактично виплачено - 11069,80 грн; сума заборгованості - 9200,20 грн; з 01 грудня 2022 року призначено пенсію - 20930,00 грн, фактично виплачено - 11074,42 грн, сума заборгованості - 9855,58 грн; з 01 січня 2023 року призначено пенсію - 15843,25 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 5649,18 грн; з 01 лютого 2023 року призначено пенсію - 11074,42 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 880,35 грн; з 01 березня 2023 року призначено пенсію - 11074,42 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 880,35 грн; з 01 квітня 2023 року призначено пенсію - 11074,42 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 880,35 грн; з 01 травня 2023 року призначено пенсію - 11074,42 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 880,35 грн; з 01 червня 2023 року призначено пенсію - 12388,50 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 2194,43 грн; з 01 липня 2023 року призначено пенсію - 20930,00 грн, фактично виплачено - 20930,00 грн; з 01 серпня 2023 року призначено пенсію - 20930,00 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 10735,93 грн; з 01 вересня 2023 року призначено пенсію - 20930,00 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 10735,93 грн; з 01 жовтня 2023 року призначено пенсію - 20930,00 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 10735,93 грн; з 01 листопада 2023 року призначено пенсію - 20930,00 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 10735,93 грн; з 01 грудня 2023 року призначено пенсію - 20930,00 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 10735,93 грн; з 01 січня 2024 року призначено пенсію - 20930,00 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 10735,93 грн; з 01 лютого 2024 року призначено пенсію - 20930,00 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 10735,93 грн; з 01 березня 2024 року призначено пенсію - 23610,00 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 13415,93 грн; з 01 квітня 2024 року призначено пенсію - 23610,00 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 13415,93 грн; з 01 травня 2024 року призначено пенсію - 23610,00 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн; сума заборгованості - 13415,93 грн; з 01 червня 2024 року призначено пенсію - 23610,00 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 13415,93 грн; з 01 липня 2024 року призначено пенсію - 23610,00 грн, фактично виплачено - 10194,07 грн, сума заборгованості - 13415,93 грн; з 01 серпня 2024 року призначено пенсію - 23610,00 грн, фактично виплачено - 23610,00 грн; з 01 вересня 2024 року призначено пенсію - 23610,00 грн, фактично виплачено - 23610,00 грн.
Загальний розмір призначеної пенсії позивачу складає 530458,94 грн, фактично виплачено - 339109,81 грн, заборгованість за період з 01 серпня 2022 року по 30 червня 2023 року та з 01 серпня 2023 року по 31 липня 2024 року складає 191349,13 грн.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Статтями 1 і 3 Конституції України встановлено, що в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. Ратифікувавши цю Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII у редакції, чинній на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії).
Статтею 86 Закону № 1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років працівникам прокуратури.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
У статті 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
За положеннями статті 47 Закону № 1058-VI пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат.
Судом установлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії. Разом з тим, відповідач не вказав конкретну норму Закону № 1058-IV, що надає йому право невиплачувати пенсію у тому числі за минулий час.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем припинено виплату пенсії позивачу за минулий час без прийняття відповідного рішення.
Однак відповідач наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Отже, порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом № 1058-IV.
Суд зазначає, що положеннями статей 9 і 47 Закону № 1058-VI передбачено, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
При цьому, за положенням статті 46 цього Закону, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Згідно зі статтею 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.
Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Аналогічні положення стосовно основних завдань Кабінету Міністрів України також містить у собі частина першої статті 2 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII), де зазначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики, політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, зокрема: забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України; розробляє та схвалює Бюджетну декларацію, розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України; організовує та забезпечує здійснення митної справи.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Разом з тим, відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Саме до повноважень Верховної Ради України, згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 85 Конституції України належить прийняття законів, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За положеннями статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово роз'яснював, що:
- «право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України)» (Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000);
- «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України)Конституцією України не передбачено» (Рішення Конституційного Суду України від 09 жовтня 2008 року № 22-рп/2008).
Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19); прийняття законів належить до повноважень парламенту - Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в Україні (Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 2009 року №15-рп/2009).
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
Як зазначалось, порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом № 1058-VI.
Жодних змін до Закону № 1058-VI з приводу особливостей виплати пенсіонерам, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось.
Встановлення Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України, від обов'язку виконання приписів Закону № 1058-VI та здійснити таку виплату, та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.
У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Європейського суду з прав людини.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Former King of Greece and Others v. Greece», Заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України» (Заява № 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції», № 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Хентріх проти Франції», від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A № 296-A, та «Кушоглу проти Болгарії», № 48191/99, п. п. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» Суд звертав увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Тобто, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Отже, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено.
Не здійснивши позивачу у порушення вимог статті 46 Закону № 1058-IV виплату неотриманої пенсії за вислугу років за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року у розмірі 195407,72 грн, територіальний орган Пенсійного фонду України допустив протиправну бездіяльність.
Щодо обмеження пенсії максимальним розміром.
За змістом статті 2 Закону від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI) (який набрав чинності 01 жовтня 2011 року) максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Цим Законом було внесено зміни до статті 50-1 Закону Україні від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ), положення частини п'ятнадцятої якої викладено в аналогічній редакції.
При цьому абзацом першим пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Абзацом другим цього пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.
Суд вважає, що положення пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв'язку із застосуванням Закону № 3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.
Закон № 1789-ХІІ втратив чинність (крім окремих положень, які не стосуються спірних правовідносин) у зв'язку з набранням чинності Законом № 1697-VII, за правилами абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Враховуючи наведене, з моменту набрання чинності Законом № 1697-VII питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною п'ятнадцятою якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.
З огляду на вказане, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду при розгляді адміністративної справи № 580/5962/20 у постанові від 21 грудня 2021 року відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 589/3997/16-а у подібних правовідносинах та сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом № 3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а з 14 жовтня 2014 року - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII.
Матеріали справи свідчать, що внаслідок перерахунку позивачу пенсії її розмір перевищив максимальний, внаслідок чого органом Пенсійного фонду України обмежено її максимальним розміром.
На спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Отже, враховуючи правові висновки Верховного Суду, суд вважає, що позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Окрім того, аналізуючи питання правомірності встановлення таких обмежень, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.
Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке "поле" для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08)).
Хоча виплати соціального страхування є «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.
Водночас розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном.
При розгляді цієї справи судом враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 140/16989/20.
При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення».
Щодо посилання позивача на те, що положення частини сьомої статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо встановлення максимального розміру пенсії втратили чинність, а тому пенсія повинна виплачуватись без обмеження максимальним розміром, тобто в розмірі її фактичного нарахування, суд зазначає, що пенсія позивачу призначена відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а не по Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тому відсутні підстави для виплати пенсії без обмежень її максимального розміром.
Щодо нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», суд зазначає наступне.
Так, з метою поетапного зменшення диспропорцій в розмірах пенсій, призначених військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції), поліцейським та деяким іншим особам, та до прийняття Верховною Радою України законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців і деяких інших осіб Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 713, пунктом 1 якої установив з 01 липня 2021 року особам, яким призначено пенсію до 01 березня 2018 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (крім військовослужбовців строкової служби), до розмірів їх пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону станом на 01 березня 2018 року, щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн, яка враховується під час подальших підвищень розмірів пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону.
Особам, яким призначено (поновлено) пенсію після 01 березня 2018 року, розмір якої обчислено відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону (крім військовослужбовців строкової служби) з грошового забезпечення, визначеного станом на 01 березня 2018 року або до цієї дати, встановлюється щомісячна доплата, передбачена абзацом першим цього пункту.
У разі коли пенсія особам, зазначеним в абзацах першому і другому цього пункту, переглядалася (перераховувалася) після 01 березня 2018 року, щомісячна доплата, встановлена абзацами першим і другим цього пункту, не виплачується, крім випадків, коли розмір пенсії після такого перегляду (перерахунку) збільшився менше ніж на 2000,00 грн. Якщо сума збільшення пенсії під час її перегляду (перерахування) не досягала 2000,00 грн, щомісячна доплата, передбачена абзацом першим цього пункту, встановлюється в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.
Щомісячна доплата, передбачена цим пунктом, встановлюється у межах максимального розміру пенсії, визначеного Законом, починаючи з 01 липня 2021 року.
Прийняття вказаної постанови зумовлено тим, що в червні 2021 року в осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції), яким пенсію призначено відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», завершується період виплати частини коштів компенсації підвищеного розміру пенсії за 2016-2017 роки і підвищення розмірів пенсій з 2016 року для цієї категорії пенсіонерів не відбувалося. Сумарна виплата пенсії з цією доплатою з 01 липня 2021 року зменшилася до місячного розміру пенсії та середній розмір цієї виплати складає біля 2000,00 грн. Крім того, після перерахунку пенсій колишнім військовослужбовцям Збройних Сил України у 2018 році, їхні пенсії не індексувалися через відсутність відповідного механізму, а диспропорція у розмірах пенсій в залежності від часу їх призначення складає більше 70 відсотків. Мінімальні пенсійні виплати для військовослужбовців, зокрема складають близько 2000,00-2700,00 грн.
Таким чином, внаслідок ухвалення вказаного нормативно-правового акта уряду з 01 липня 2021 року колишнім військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції), поліцейським та іншим особам, пенсії яким призначено за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 01 березня 2018 року, було установлено щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн, виплата якої не здійснюється у разі коли пенсія особам, зазначеним в абзацах першому і другому цього пункту, переглядалася (перераховувалася) після 01 березня 2018 року.
Оскільки позивачу призначена пенсія за вислугу років з 04 травня 2022 року за Законом України «Про прокуратуру», а не за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», така доплата правомірно не виплачувалась відповідачем, а тому й відсутні підстави нарахування та виплати позивачу з 19 березня 2024 року щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови № 713.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті позивачу щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови № 713 та зобов'язання нарахувати і виплатити позивачу з 19 березня 2024 року щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови№ 713, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Не здійснивши позивачу у порушення вимог статті 46 Закону № 1058-IV виплату неотриманої пенсії за вислугу років за період з 01 серпня 2022 року по 30 червня 2023 року та з 01 серпня 2023 року по 31 липня 2024 року у розмірі 191349,13 грн, територіальний орган Пенсійного фонду України допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов'язання ГУ ПФУ в Луганській області до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Луганській області щодо невиплати позивачу заборгованості з неотриманої пенсії за вислугу років за період з 01 серпня 2022 року по 30 червня 2023 року та з 01 серпня 2023 року по 31 липня 2024 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Луганській області виплатити позивачу заборгованість з неотриманої пенсії за вислугу років за період з 01 серпня 2022 року по 30 червня 2023 року та з 01 серпня 2023 року по 31 липня 2024 року у розмірі 191349,13 грн.
У задоволенні позовних вимог майнового характеру про стягнення з відповідача пенсійного забезпечення, належного позивачу, у розмірі 191349,13 грн треба відмовити з огляду на положення статей 5 та 245 КАС України, відповідно до яких адміністративний суд, встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, повинен визнати такі рішення, дії або бездіяльність протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та/або виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.
У задоволенні інших позовних вимог треба відмовити через їх безпідставність та необґрунтованість.
За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2499,75 грн, що підтверджується квитанціями від 19 вересня 2024 року № 5871-1266-3693-5424 і № 7537-3437-0140-8334.
З огляду на те, що судом частково задоволено позов, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору (за одну позовну вимогу немайнового характеру) у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 370, 371 КАС України, суд
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461, місцезнаходження: вул. Шевченка, 9, м. Сіверськодонецьк, Луганська область, 93404) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з неотриманої пенсії за вислугу років за період з 01 серпня 2022 року по 30 червня 2023 року та з 01 серпня 2023 року по 31 липня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з неотриманої пенсії за вислугу років за період з 01 серпня 2022 року по 30 червня 2023 року та з 01 серпня 2023 року по 31 липня 2024 року у розмірі 191349,13 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Кисіль