Справа № 487/8469/24
Провадження № 2/487/3003/24
29.11.2024 м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва в складі головуючої судді Скоринчук К.М., секретаря судового засідання Карбівничої А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
30 вересня 2024 до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що 21.10.2021 року домовився з відповідачем про виготовлення ним на замовлення меблів на загальну суму 24000,00 грн. Відповідач надав письмову розписку про отримання 12000,00 грн авансу та зазначення строку виготовлення меблів - протягом 30 днів. Однак, взятого зобов'язання не виконав, гроші в повному розмірі не повернув, чим завдав позивачеві матеріальних збитків та моральної шкоди. А тому позивач звернувся до суду та просить задовольнити позовні вимоги.
02 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Станом на час розгляду справи прізвище головуючої змінено.
У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні. Не зарперечував про ухвалення заочного рішення.
Відповідачеві за підтвердженим зареєстрованим місцем проживання було надіслано копію ухвали та копію позовної заяви з додатками. Однак, рекомендоване поштове повідомлення 06 009 696 333 85 повернулося за закінченням терміну зберігання. Повідомлення суду відповідача про розгляд справи є належним, на що вказував Верховний Суд у постанові від 13 травня 2024 року в справі №755/4829/23.Також на номер телефону відповідача було надіслано смс-повідомлення про виклик його до суду на 04.11.2024, яке було доставлено 02.10.2024 о 15.13 год. Однак, відповідач до суду не з'явився. Відзив не подав. У судове засідання відкладене на 10.00 год 29.11.2024 ОСОБА_2 повторно не з'явився, причин неявки не повідомив, заяв, клопотань про відкладення розгляду справи не подав. Про розгляд справи був повідомлений, що підтверджується телефонограмами та довідками про доставку смс-повідомлень. Правом на подання відзиву не скористався. На здійснений судом телефонний дзвінок відповів, що має високу температуру, а тому до суду не з'явиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
З урахуванням зазначеного суд вважає за можливе на підставі ч. 4 ст. 223, ст. 280, ст. 281 ЦПК України провести заочний розгляд справи.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши подані письмові докази та надавши їм оцінку, суд прийшов до переконання, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено, що 21.10.2021 року ОСОБА_1 домовився з ОСОБА_2 про виготовлення останнім на замовлення позивача меблів на загальну суму 24000,00 грн. Того ж дня відповідач отримав від позивача 12 000,00 грн. авансу про що надав розписку, у які також зазначено строк виконання замовлення - 30 днів. Вказане підтверджується копією розписки із зазначенням реквізитів сторін та особистим підписом відповідача. Однак, взятих на себе зобов'язань відповідач не виконав. Дане підтверджується письмовими зверненнями позивача до відповідача 09.09.2022, 22.10.2022, 06.06.2023, копіями квитанцій про відправлення на ім'я ОСОБА_2 листів 27.10.2022 та 06.06.2023, копією витягу з ЄРДР від 19.04.2023.
Водночас позивач зазначив, що відповідач частково повернув гроші, а саме 5000,00 грн - 24.04.2023 та 5000,00 грн 25.04.2023, які надіслав на його картковий рахунок.
Решта коштів, а саме 2000,00 грн на час звернення до суду з позовом та на час розгляду справи відповідачем так і не повернута.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Статтею 205 Цивільного Кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
У відповідності до ч.1, ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу (ЦК) України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Із аналізу вказаних норм та ситуації, яка склалася між сторонами, вбачається, що вони уклади письмовий договір підряду.
Частина 2 статті 570 ЦК України визначає презумпцію авансу, який не виконує забезпечувальної функції, а є лише способом платежу і фактично попередньої оплати, а також підлягає поверненню у всіх випадках у разі не виконання або неналежного виконання договору, або його не укладення.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Згідно з ч.1 ст.526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
За змістом ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до ст. 849 Цивільного Кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Відповідно до частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно вимог статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивачем надано письмовий доказ - розписку від 21.10.2021 з підписом відповідача, яка підтверджує:
-факт домовленості між сторонами про виготовлення та монтаж відповідачем меблів на замовлення позивача;
-строк, протягом якого відповідач зобов'язався виконати роботи,
-розмір повної оплати за виконані роботи,
-розмір авансу та факт його прийняття відповідачем від позивача.
Дані свідчить про те, що сторони, домовились з усіх істотних умов договору, а отже договір є укладеним. За цих обставин та з урахуванням невиконання відповідачем умов укладеного договору, позов в частині стягнення неповернутої частини основного боргу має підстави та підлягає задоволенню.
За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні
Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
А тому позов у частині стягнення інфляційних витрат підлягає задоволенню. Водночас, за підрахунками суду, розмір інфляційних витрат складає 4027,26 грн. (за період з 01.011.2021 до 01.05.2023 від 12000,00 грн. та з 01.05.2023 до 01.07.2024 від 2000,00 грн). Суд застосовує формулу наведену об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу в цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу в цьому ж місяці).
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (Постанова КЦС ВС від 01.03.2023 у справі № 496/1691/19).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20).
Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1167 ЦК України потрібна наявність неправомірних дій чи бездіяльності особи, наявність шкоди, неправомірність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167 ЦК України. (Висновок Верховного Суду в постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20).
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди позивач посилається на те, що ним витрачено час на повернення грошей, на звернення до органів поліції, а також понесено фінансові витрати у зв'язку із проїздом. Через нервування та хвилювання у нього погіршився сон. Адже він був позбавлений можливості користуватися необхідними меблями, а ціни на виготовлення нових суттєво зросли.
При цьому, суд звертає увагу, що для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди. Слід враховувати, що причинний зв'язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
В ході судового розгляду позивач не надав належних та допустимих доказів у підтвердження спричинення йому відповідачем душевних страждань, погіршення його сну та морального стану. Суд не виключає обставини переживання позивача внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань по виготовленню меблів, а згодом і ухиленню від повернення коштів у такий тривалий проміжок часу. Однак, доводи позивача, що протиправні дії відповідача призвели до завдання йому моральної шкоди не ґрунтуються на доказах спричинення моральних страждань, зважаючи на недоведеність у ході розгляду справи складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 80 ЦПК України є процесуальним обов'язком. Тобто, позивач не надав докази у підтвердження того, що він зазнав моральних страждань внаслідок невиконання відповідачем обіцяного замовлення, що його сон та моральний стан погіршилися з конкретного періоду і що цей період пов'язаний з поведінкою відповідача. Відповідно суд позбавлений можливості встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю відповідача та спричиненням шкоди позивачу. При цьому позивач не вмотивував заявлений розмір моральної шкоди, який, на його переконання, підлягає до відшкодування.
За цих обставин позов з частині відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову в цій справі, суд стягує із відповідача на користь держави судовий збір пропорційно задоволеним вимогам - у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 12, 13, 76-83, 89, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 2000,00 грн. основного боргу, 4027,26 грн - інфляційних витрат.
Відмовити в решті позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем безпосередньо або через Заводський районний суд м. Миколаєва до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, якщо їх не буде подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: К.М. Скоринчук