Справа № 305/3047/23
Закарпатський апеляційний суд
26.11.2024 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/51/24, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Кустря М. М. на постанову судді Рахівського районного суду Закарпатської області від 03.01.2024.
Цією постановою:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, одружений, непрацюючий, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 01 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 341483 від 17.12.2023 та постанови судді від 03.01.2024 вбачається, що ОСОБА_1 17.12.2023 о 00 год 10 хв, в с. Середнє Водяне по вул. Леніна, Тячівського району Закарпатської області, керував автомобілем марки «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, нестійка хода. Від проходження огляду на ступінь алкогольного сп?яніння, на місці зупинки та у медичному закладі відмовився. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його захисник-адвокат Кустрьо М. М. посилаються на незаконність й необґрунтованість постанови. При цьому вказують про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також дослідженим доказам. Просять скасувати постанову та постановити нову, якою закрити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. ОСОБА_1 не керував транспортним засобом і протилежне матеріалами справи не доведено, а фактично водієм була ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 перебував в транспортну засобі в якості пасажира, про що останнім неодноразово вказувалось працівникам поліції. Відеозаписи наявні в справі, не відображають моменту зупинки транспортного засобу та факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння. Також з відеозапису слідує, що ОСОБА_1 неодноразово пояснював працівникам поліції, що не керував
-2-
транспортним засобом, тому вимога працівників поліції про необхідність проходження ним огляду на стан сп'яніння є безпідставною. В протоколі про адміністративне правопорушення не встановлено місце його вчинення, оскільки вулиці Леніна в с. С. Водяне не існує.
Будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 та його захисник-адвокат Кустрьо М. М. на розгляд справи щодо ОСОБА_1 не з'явилися. Останні рухом справи не цікавилися, судову кореспонденцію отримували, до суду не з'явилися, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли, а тому враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч. 4 ст. 294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Кустря М. М., що не може розцінюватись як порушення їх прав, передбачених ст. 268, 271 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані по справі докази, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість
-3-
реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно пункту 6 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015 (далі Інструкція), огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Відповідно до пункту 7 вказаної Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я).
З матеріалів справи та досліджених доказів апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 17.12.2023 о 00 год 10 хв, в с. Середнє Водяне по вул. Леніна, Тячівського району Закарпатської області, керував автомобілем марки «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, нестійка хода. Від проходження огляду на ступінь алкогольного сп?яніння, на місці зупинки та у медичному закладі відмовився. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху Українита вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП України.
Незважаючи на заперечення ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, вина останнього підтверджується сукупністю зібраних по справі, досліджених суддею першої інстанції та наведених у постанові доказів.
Зокрема, вина ОСОБА_1 стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 341483 від 17.12.2023, яким зафіксовано обставини вчиненого правопорушення та який відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, як щодо змісту так і щодо форми; постановою про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП; відеозаписом з нагрудного відеореєстратора патрульного поліції від 17.12.2023, яким засвідчено факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду у встановленому порядку на визначення стану алкогольного сп'яніння.
Оцінка доказів відповідно до ст. 252 КУпАП здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
У протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 341483 від 17.12.2023 зазначено: дату і місце його складення; посаду, прізвище, ім'я та по батькові працівника поліції, який склав протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; а також зазначено, що ОСОБА_1 роз'яснено його права та
-4-
обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, чим скористався ОСОБА_1 , відмовившись від підпису протоколу та надання пояснень з приводу обставин, що мали місце.
Матеріали справи не містять доказів про порушення інспектором СРПП Тячівського РВП ГУ НП в Закарпатській області законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки поліцейським дотримано вимоги ч. 2 ст. 251, ст. 256, 265-2, 266, 268 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. Протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 341843 від 17.12.2023 складено відповідно до вимог, встановлених ст. 256 цього Кодексу, уповноваженим на такі дії працівником поліції, у спосіб, з підстав та з дотриманням порядку, встановлених законом.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення також відсутні будь-які відомості, які можуть свідчити про зацікавленість вказаного працівника поліції у результатах розгляду справи, - у підтвердження таких даних належні докази відсутні у матеріалах справи, їх також не додано і до апеляційної скарги, і на такі відсутні посилання в апеляційній скарзі. Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що працівники поліції при виконанні своїх посадових обов'язків діяли виключно у межах наданих їм повноважень.
Не встановлено під час розгляду апеляційної скарги підтверджуючих даних, які свідчать про те, що стосовно ОСОБА_1 з боку поліцейських були вчинені незаконні методи, примус чи упередженість - докази, які можуть підтвердити цей факт відсутні, і такі докази стороною захисту не додано до матеріалів справи та апеляційної скарги.
З установлених апеляційним судом обставин вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
При цьому апеляційний суд враховує, що згідно п. 1.2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, до ознак алкогольного сп'яніння, окрім інших, віднесено: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та нестійка хода, тобто ті ознаки, що мали місце у випадку зупинки водія ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене у інспектора поліції були наявні всі підстави для ініціювання проведення огляду водія ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, від проходження якого останній відмовився, про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення.
При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження і такі відхиляються.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суддею першої інстанції, ОСОБА_1 обґрунтовано визнано винним у порушенні вимог, які передбачені пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України та вчиненні, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, а фактично водієм була ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 перебував в транспортну засобі в якості пасажира, про що останнім неодноразово вказувалось працівникам поліції, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знаходять свого підтвердження, а навпаки, спростовуються відеозаписом з місця події, з якого вбачається, що під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 не заперечував факт керування транспортним засобом і не вказував на те, що транспортним засобом керувала ОСОБА_3
-5-
Доводи апеляційної скарги про те, що відеозаписи, наявні в справі, не відображають моменту зупинки транспортного засобу та факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки як уже зазначено вище ОСОБА_1 на місці події не заперечував факт керування транспортним засобом, навпаки визнав такий факт, зазначивши, що їхав додому.
Із цих підстав, як безпідставні, надумані і такі, що не ґрунтуються на вимогах законодавства, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що вимога працівників поліції про необхідність проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп'яніння була безпідставною.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд також звертає увагу на те, що проходження огляду на стан сп'яніння на вимогу поліцейського є обов'язком водія, а не його правом, а відмова від проходження такого незалежно від підстав - становить склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги про те, що в протоколі про адміністративне правопорушення не встановлено місце його вчинення, оскільки вулиці Леніна в с. С. Водяне не існує, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки такі не спростовують факту порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України та не свідчать про не встановлення працівниками поліції місця вчинення адміністративного правопорушення. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що у підтвердження цих доводів, зокрема про те, що в с. С. Водяне не існує та не існувало вулиці Леніна, стороною захисту не надано жодних доказів.
Таким чином, обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.
Тому, доводи апеляційної скарги визнаються такими, що не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.
Також судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема, характеру вчиненого правопорушення, особи порушника та обставин справи, правильно вирішено питання про кваліфікацію діянь ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що хоч і є суворим, проте безальтернативним видом стягнення.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції і вважає, що з врахуванням наведених обставин, допущене ОСОБА_1 порушення правил дорожнього руху є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.
При цьому, апеляційний суд враховує, що в рішенні у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
-6-
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10. 2008) Європейський суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005), Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_1 , відповідає характеру вчиненого правопорушення, встановлене у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому підстав для його зміни, навіть з урахуванням особи ОСОБА_1 , не вбачається.
Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та необґрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення, не вбачається, відтак постанова суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Кустря М. М. залишити без задоволення, а постанову судді Рахівського районного суду Закарпатської області від 03.01.2024 щодо ОСОБА_4 , - без змін.
Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя