21 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 640/758/19
провадження № 51-1994км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 , (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року та касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 30 березня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, постановлені стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шуртанг Ісфаринського району Ленінабадської області Республіки Таджикистан, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за частиною 3 статті 305, частиною 3 статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 10 років, звільненого 12 червня 2014 року за ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05 червня 2014 року,
за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 332 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 30 березня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 332 КК, та призначено йому покарання із застосуванням статті 69 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з конфіскацією усього його майна.
Зараховано ОСОБА_6 в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 19 липня 2018 року по 06 серпня 2018року.
Вирішено питання судових витрат та застави.
Судовий розгляд здійснювався в порядку частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Згідно з вироком ОСОБА_6 , на початку 2018 року, з метою незаконного збагачення, маючи умисел на незаконне переправлення іноземців через державний кордон України з території рф та в подальшому до країн ЄС або з метою подальшого перебування на території України, розуміючи порядок перетину державного кордону країни іноземцями, а також порядок та термін перебування на території України, у порушення встановленого законами України «Про державний кордон України» та «Прикордонний контроль» порядку перетину державного кордону України, створив та очолив організовану групу за участю осіб, матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, а також інших невстановлених в ході досудового розслідування осіб та діючи умисно, з корисливих мотивів й повторно, згідно з єдиним розробленим планом, з розподілом функцій учасників організованої групи, спрямованих на досягнення відомої учасникам організованої групи мети,за обставин, детально зазначених у вироку, організував незаконне переправлення через державний кордон України з території рф:
- у 20-х числах квітня 2018 року громадян ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
- у травні 2018 року громадян ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
- у травні 2018 року громадян Афганістану ОСОБА_15 та ОСОБА_16 ;
- у 20-х числах травня 2018 року громадянина В'єтнаму ОСОБА_27 та громадян Афганістану ОСОБА_28, ОСОБА_17 та її малолітніх дітей - ОСОБА_18 та ОСОБА_19 ;
- у липні 2018 року громадян Бангладеш ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_29, ІНФОРМАЦІЯ_8 народженя, ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .
При цьому як організатор та керівник організованої групи ОСОБА_6 :
- особисто здійснював керівництво організованою групою, розподіляючи і погоджуючи зі співучасниками функції, ролі та обов'язки кожного з учасників групи, направляючи їх діяльність на досягнення єдиного злочинного результату;
- особисто розробляв і погоджував з усіма учасниками організованої групи плани злочинів, визначаючи місце, час, спосіб, обстановку їх вчинення, обговорюючи і вживаючи заходи безпеки і конспірації під час вчинення злочинів;
- займався підшукуванням осіб для незаконного переправлення їх через державний кордон України;
- надавав вказівки членам організованої групи щодо конспірації своїх дій та розмов з метою запобігання викриттю організованої групи;
- займався розповсюдженням через знайомих інформації про можливість незаконного переправлення осіб через державний кордон України за допомогою учасників організованої групи;
- визначав розмір грошової винагороди, отриманої від злочинної діяльності, та поділяв її між усіма учасниками організованої групи;
- підшукував і намагався залучити до складу організованої групи нових членів.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 рокувирок Київського районного суду м. Харкова від 30 березня 2021 року залишено без змін.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вирок Київського районного суду м. Харкова від 30 березня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, призначивши остаточне покарання із застосуванням статті 75 КК.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник указує на те, що суди належним чином не врахували такі обставини: на утриманні у ОСОБА_6 знаходиться дружина та 4 дитини, одна з яких є інвалідом; відсутність скарг щодо нього за місцем проживання; його негативне відношення до вчиненого; щире каяття; активне сприяння розкриттю злочину; відсутність обставин, які обтяжують покарання; відсутність збитків; ОСОБА_6 є волонтером, приймав активну участь в обороні м. Харкова.
У касаційній скарзі з доповненнями прокурор просить скасуватиухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної прокурор зазначає про невідповідність оскаржуваної ухвали вимогам статті 419 КПК, адже, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, апеляційний суд не надав відповіді на всі доводи апеляційної скарги та не навів мотивів прийнятого рішення.
Зокрема, поза увагою суду апеляційної інстанції залишились доводи апеляційної скарги щодо факту вчинення ОСОБА_6 тяжкого корисливого злочину, даних, що характеризують його особу, у тому числі наявність судимостей, що свідчить про відсутність щирих прагнень до виправлення; ухилення від явки до апеляційного суду, затягування судового розгляду та вчинення іншого кримінального правопорушення після проголошення вироку, а отже про недоцільність застосування судом більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Крім того, судом апеляційної інстанції залишені поза увагою доводи прокурора про неврахування судом першої інстанції обставин, які обтяжують покарання, повторності вчинення ОСОБА_6 злочинів та вчинення їх в організованій групі. А також щодо відсутності у судовому рішенні мотивів незастосування до ОСОБА_6 позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Крім того, указує на те, що залишилось невирішеним питання щодо долі речових доказів.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні просили задовольнити касаційну скаргу адвоката ОСОБА_8 з підстав, зазначених у ній, та залишити без задоволення касаційну скаргу прокурора.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні частково підтримала касаційну скаргу прокурора. Не погоджується з доводами прокурора щодо визнання повторності та вчинення кримінального правопорушення у складі організованої групи обставинами, які обтяжують покарання, оскільки вони є кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 332 КК. Касаційну скаргу захисника засудженого просила залишити без задоволення.
Інших учасників було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Доводи касаційної скарги захисника засудженого щодо наявності підстав для застосування положень статті 75 КК при призначенні покарання ОСОБА_6 колегія суддів уважає безпідставними.
Згідно з частиною 1 статті 75 КК якщо суд, крім визначених у цій нормі випадків, при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку, про можливість її виправлення без відбування покарання.
Проте, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції, розглядаючи аналогічні доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 , не знайшли підстав для застосування положень статті 75 КК.
З цими висновками погоджується і колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи, що санкція частини 3 статі 332 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк більше 5 років.
Натомість, колегія суддів уважає обґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність рішення апеляційного суду вимогам статті 419 КПК.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту статті 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, вбачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної главою 31 КПК процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме статті 370 КПК і статтям 419 або 420 цього Кодексу.
Така перевірка має бути зроблена з додержанням усіх вимог чинного законодавства, об'єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне й справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.
За приписами статті 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Зокрема, поза увагою апеляційного суду залишились доводи апеляційної скарги про недоцільність застосування до ОСОБА_6 більш м'якого покарання ніж передбачено санкцією статті.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до положень частини 2 статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у статті 2 КПК завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.
Згідно зі статтею 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Так, згідно зі статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до частини 1 статті 69 КК суду надано дискреційні повноваження призначити більш м'яке покарання, ніж зазначене в санкції статті за відповідний злочин, виключно за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Це означає, що певні обставини (або їх сукупність) одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі України про кримінальну відповідальність: вони визнані судом такими, що пом'якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
З урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. Водночас таке рішення суд може ухвалити лише за наявності обґрунтованого переконання в тому, що застосування положень статті 69 КК дозволить досягти кожної із встановлених у кримінальному законі цілей його застосування до винного, що має знайти відповідне переконливе відображення в мотивах постановленого судом рішення.
Відповідно до вироку Київського районного суду м. Харкова від 30 березня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 332 КК, яке згідно з положеннями статті 12 КК є тяжким злочином.
Санкція частини 3 статті 332 КК передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання за частиною 3 статті 332 КК із застосуванням статті 69 КК, у своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_6 : має постійне місце проживання, де утримує велику рогату худобу, є громадянином Республіки Таджикистан, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, має трьох малолітніх дітей - ІНФОРМАЦІЯ_11 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , один з яких перебуває на диспансерному обліку у лікарів невролога та ортопеда, раніше судимий вироком Жовтневого районного суду м. Днепропетровська за частиною 3 статті 305, частиною 3 статті 307 КК.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції визнав його щире каяття, що підтверджується визнанням обвинуваченим своєї вини у скоєних злочинах у повному обсязі, висловлення під час розгляду справи щирого жалю з приводу скоєного та осуд своєї поведінки, наявність на утриманні трьох малолітніх дітей, один з яких має захворювання, відсутність шкоди вчиненими злочинами. Крім того, з моменту вчинення ним останнього кримінального правопорушення минуло майже три роки, за вказаний період обвинуваченим не вчинено нових правопорушень. Вказані пом'якшувальні обставини, на думку суду першої інстанції, істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів.
Не погодившись із вироком суду першої інстанції, зокрема, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку.
Зі змісту положень частини 2 статті 418, статті 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 332 КК, вважав, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Зокрема, прокурор просив постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання в межах санкції частини 3 статті 332 КК у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування та займатися певною діяльністю строком на 3 роки, з конфіскацією всього його майна. Вимоги апеляційної скарги мотивував тим, що суд при призначенні покарання не в повному обсязі врахував, що ОСОБА_6 під час досудового розслідування не визнав своєї вини у будь-якій частині обвинувачення, при цьому постійно стверджував про не причетність до скоєння даних злочинів. Крім того, вказував, що суд не врахував особистості підсудного, обставини про ранішу судимість за частиною 3 статті 305, частиною 3 статті 307 КК, вагу та незворотність наслідків заподіяних злочинами, характер скоєних злочинів.
Також в апеляційній скарзі прокурор зазначав, що судом не було враховано повторність (стаття 32 КК) скоєння ОСОБА_6 злочинів, вчинення їх в організованій групі (стаття 28 КК), які відповідно до вимог пунктів 1, 2 частини 1 статті 67 КК є обставинами, які обтяжують покарання.
Крім того, указував на те, що судом у вироку не визначено долю речових доказів.
Суд апеляційної інстанції зазначені обставини належним чином не врахував, залишив поза увагою доводи прокурора, їх ретельно не перевірив, мотивованої відповіді на них не дав, а прийняте рішення належним чином не обґрунтував, чим порушив вимоги статті 419 КПК.
Зокрема, апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який позитивно характеризується, одружений, на утриманні має трьох дітей, а в даний час чотирьох дітей, 2017, 2019, 2020 та 2022 років народження, прийняв до уваги обставини, що пом'якшують покарання, а саме повне визнання своєї вини, щире каяття та осуд своїх дій, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. З урахуванням наведеного, вважав обґрунтованим застосування при призначенні ОСОБА_6 покарання положень статті 69 КК та призначив ОСОБА_6 покарання нижче нижчої межі чим передбачено санкцією частини 3 статті 332 КК, а тому не задовольнив апеляційну скаргу прокурора.
Втім, такий висновок суду апеляційної інстанції колегія суддів вважає передчасним.
Так, при визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
При цьому, призначаючи більш м'який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, залишаючи вирок суду першої інстанції без зміни, апеляційний суд не врахував, що рішення місцевого суду про призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень статті 69 КК належним чином не вмотивоване, судом першої інстанції не зазначено, які саме обставини істотно знижують ступінь тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, а наведені у вироку обставини лише характеризують засудженого.
Таким чином, на думку колегії суддів, положення статті 69 КК стосовно ОСОБА_6 застосовані неправильно, що призвело до невідповідності призначеного покарання через м'якість.
Крім того, поза увагою суду залишились доводи апеляційної скарги щодо не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та долі речових доказів.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, що у відповідності з вимогами статті 438 КПК є підставами для скасування такого рішення з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про неврахування при призначенні покарання таких обставин, що обтяжують покарання, як повторності вчинення ОСОБА_6 злочинів та вчинення їх в організованій групі, колегія суддів зазначає, що вказані обставини є кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 332 КК, а тому не можуть бути визнаними такими, що обтяжують покарання.
При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, та ухвали законне та обґрунтоване рішення.
Разом з тим, згідно з положеннями частини 3 статті 433 КПК, суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
З огляду на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, та забезпечення можливості проведення нового розгляду судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу з доповненнями прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 19 січня 2025 року включно.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3