Ухвала
28 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 2-3362/2005
провадження № 61-13601ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Мостиського відділу державної виконавчої служби Яворівського району у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Мостиського відділу державної виконавчої служби Яворівського району у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Скарга мотивована тим, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2005 року у справі № 2-3362/2005 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Це рішення перебуває на примусовому виконанні в Мостиському ВДВС.
Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 17 червня 2011 року задоволено подання державного виконавця про обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон та обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон.
06 грудня 2019 року ухвалою Франківського районного суду м. Львова задоволено заяву ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2005 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання двох дітей в розмірі 1/3 частини із всіх видів його заробітку, але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян на дитину, починаючи з 08 квітня 2005 року до досягнення дітьми повноліття терміном на 92 місяці шляхом сплати щомісячного платежу в розмірі 1 000,00 грн.
Однак, починаючи з дня набрання ухвалою законної сили, Мостиський ВДВС Яворівського району у Львівській області не вчиняв жодної дії, спрямованої на її виконання. Державним виконавцем всупереч вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 не було винесено жодної постанови щодо виконання ухвали Франківського районного суду м. Львова № 2-3362/2005 від 06 грудня 2019 року.
ОСОБА_1 вважав, що всі дії спрямовані на примусове виконання рішення суду мали б бути закінченими, натомість розпочаті інші виконавчі дії спрямовані на виконання рішення суду вже у частинах, як це і визначено ухвалою суду від 06 грудня 2019 року.
Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України скасовується у разі погашення заборгованості і сплати періодичних платежів у повному обсязі. Всі зобов'язання на момент винесення постанови виконавцем про розстрочку боргу за минулий період мають припинитися, оскільки переносяться на майбутній термін, а отже заборгованість відсутня, тому заходи тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон також слід скасувати.
ОСОБА_1 просив:
визнати бездіяльність Мостиського ВДВС Яворівського району у Львівській області щодо невиконання ухвали Франківського районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року у справі № 2-3362/2005 неправомірною;
зобов'язати Мостиський ВДВС Яворівського району у Львівській області ухвалити постанову про розстрочку боргу на виконання ухвали Франківського районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року;
зобов'язати державного виконавця скасувати тимчасові обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за кордон.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що:
у ОСОБА_1 станом на 01 серпня 2023 року існує заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 179 701,65 грн, тобто фактично рішення суду є невиконаним, а тому відсутні підстави для зобов'язання державного виконавця скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України та для закінчення виконавчого провадження про стягнення аліментів;
суди зазначили, що аналіз статті 33 ЗУ «Про виконавче провадження» свідчить, що у випадку постановлення судом ухвали про розстрочку виконання рішення суду, у виконавця відсутні повноваження для винесення відповідної постанови, оскільки виконавець виносить постанову лише за заявою стягувача про відстрочку або розстрочку виконання рішення, крім судового рішення. Оскільки ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року розстрочено ОСОБА_1 виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2005 року, доводи заявника про те, що державний виконавець зобов'язаний винести постанову щодо виконання ухвали суду, не заслуговують на увагу;
у частині першій статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено вичерпний перелік обставин, на підставі яких державний виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій. Питання щодо розстрочки виконання рішення не входить до даного переліку обставин на підставі яких державний виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій;
відповідно до пункту 18 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зупинення вчинення виконавчих дій, відкладення проведення виконавчих дій, відстрочка або розстрочка виконання рішення не є підставами для скасування раніше вжитих заходів щодо примусового виконання рішення;
посилання ОСОБА_1 на те, що діти досягли повноліття, а тому відсутні підстави для стягнення аліментів, не заслуговують на увагу, оскільки заборгованість по аліментам стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття. Жодних доказів виконання рішення суду про стягнення аліментів, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання, ОСОБА_1 не надано.
ОСОБА_1 05 жовтня 2024 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року (повне судове рішення складено 06 вересня 2024 року).
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема, зазначити обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення і надати уточнену касаційну скаргу.
Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року ці недоліки було усунуто та подано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким зобов'язати державного виконавця виконати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року.
В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що згідно Закону України «Про виконавче провадження» та ухвали Франківського районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року, яка набрала законної сили, у матеріалах виконавчого провадження мало бути 92 інших виконавчих проваджень, які по черговості у примусовому порядку мав виконувати виконавець. З набранням чинності ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06 грудня 2019 року виконавче провадження мало б бути закінченим, що судами проігноровано, отже оскаржені рішення є результатом порушення матеріального права.
Разом з тим, особою, яка подала касаційну скаргу, не зазначено обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Аналіз змісту уточненої касаційної скарги свідчить, що викладені у ній доводи зводяться до незгоди з оскарженими судовими рішеннями, проте належного обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права не містять.
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення.
У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 394 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судових рішень. Аналіз касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження ухвали Франківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року. Саме по собі незгода з оскарженими рішеннями без обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат