21 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 534/1153/19
провадження № 61-1377св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гніздовська Ганна Михайлівна, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року в складі судді Маркарової С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Короткий зміст позовних вимог
29 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 09 лютого 2019 року він передав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 30 000,00 дол. США, на підтвердження чого останній написав розписку. Строк повернення грошей обумовлений сторонами за першою вимогою позикодавця, яка може бути направлена в будь-який спосіб, включаючи засоби електронної комунікації. Відповідно до розписки позичальник повинен повернути кошти у п'ятиденний термін з дня отримання вимоги.
Посилаючись на те, що, починаючи з 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення коштів, однак, ОСОБА_2 покладені на себе зобов'язання не виконав, суму позики не повернув, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у сумі 789 140,94 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 29 вересня 2021 року Малиновський районний суд м. Одеси позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив в повному обсязі.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000,00 дол. США та судовий збір у розмірі 7 891,41 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позивач довів належними та достовірними доказами факт укладення договору позики і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах. Відповідач не спростував належними та допустимими доказами факт укладення договору позики, доказів погашення заборгованості за договором позики суду також не надав.
Постановою від 14 грудня 2023 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року - без змін.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 29 259,00 грн.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, вказавши про те, що такі висновки прийнятті з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не спростовані доводами апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
24 січня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гніздовська Г. М., через систему «Електроний суд», надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року і постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Так заявник зазначає, що суди неправильно застосували норм матеріального права та порушили норми процесуального права, неповно з'ясували обставини справи, що мають значення для справи, необґрунтовано відхилили клопотання про призначення експертизи. Також суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16, від 27 вересня 2023 року в справі № 756/9498/19.
Відповідач не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, вважає, що зміст боргової розписки від 09 лютого 2019 року не підтверджує як укладення сторонами договору позики так і отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 30 000,00 дол. США. Інших доказів, які б свідчили про передачу позивачем грошових коштів відповідачу, позивач не надав.
Заявник зазначає, що суди не встановили чи є ОСОБА_1 належним позивачем у справі, не звернули уваги на пояснення позивача, відповідно до яких він зазначав, що спірні грошові кошти від нібито передав відповідачу через свого адвоката Дудникова В. В. на підставі усного доручення. Крім того, суди не встановили, чи належали спірні грошові кошти позивачу.
Також зазначає, що ОСОБА_1 є громадянином держави Ізраїль, у зв'язку з чим він є нерезидентом. Тому, на думку відповідача, він міг отримати позику від позивача лише у безготівковій формі, а про укладення між сторонами відповідного договору позики позивач мав повідомити відповідний банк або іншу небанківську фінансову установу, що мав/мала б бути задіяна/задіяний до проведення відповідної валютної операції, для подальшої передачі ним/нею відповідної інформації Національному банку України. Однак доказів, які б свідчили про те, що позивач здійснив переказ грошових коштів у сумі 30 000,00 дол. США на банківський рахунок відповідача матеріали справи не містять.
Позивач не надав доказів на підтвердження того, що він під час перетину державного кордону України здійснив відповідне митне декларування суми грошових коштів у розмірі 30 000,00 дол. США, що свідчить про недоведення ним передання відповідачу спірних коштів у готівковій формі у розмірі 30 000,00 дол. США.
Суд першої інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі фотокопії боргової розписки, без витребування її оригіналу.
Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про проведення судової почеркознавчої експертизи. Відповідач вважає, що почеркознавча експертиза не могла бути об'єктивно проведена під час справи судом першої інстанції у зв'язку з тим, що позивач не надавав суду першої інстанції оригінал боргової розписки від 09 лютого 2019 року, яку, в свою чергу, було ним надано лише під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 19 лютого 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали ізМалиновського районного суду м. Одеси.
Ухвалою від 13 травня 2024 року Верховний Суд задовольнив клопотання ОСОБА_2 Зупинив виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року.
Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2024 року.
Доводи, особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
09 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 30 000,00 дол. США, а останній зобов'язався повернути грошові кошти.
Строк повернення грошей обумовлений сторонами - п'ять днів після першої вимоги позикодавця.
Факт укладення договору, передачі спірних грошей підтверджуються розпискою від 09 лютого 2019 року (т. 1, а. с. 7).
17 квітня 2019 року позивач звернувся із письмовою вимогою до відповідача про повернення позики (т. 1, а. с. 8).
На час вирішення спору зобов'язання за договором позики в частині повернення грошей відповідач не виконав.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Системний аналіз норм статті 1046, 1047 ЦК України свідчить, що, оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеним в письмовій формі, якщо в тексті такого договору сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 зазначено, що реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14, від 14 квітня 2020 року в справі № 628/3909/15 та від 21 липня 2021 року в справі № 758/2418/17.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (постанови Верховного Суду від 10 грудня 2018 року в справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року в справі
№ 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року в справі № 604/1038/16, від 23 квітня 2020 року в справі № 501/1773/16, від 10 травня 2022 року в справі № 153/943/19, від 14 вересня 2022 року в справі № 130/82/2015, від 28 лютого 2024 року в справі № 369/5625/16).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17).
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 463/9914/20).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Установивши, що між позивачем і відповідачем укладено договір позики від 09 лютого 2019 року, згідно з якими відповідач отримав від позивача суму позики у розмірі 30 000,00 дол. США, на підтвердження чого написав розписку, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи, однак у визначений строк коштів, одержаних у позику, не повернув, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неповернена сума боргу. Доказів непідписання договору позики, повернення або неотримання позики за цим договором відповідач не надав.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що зміст боргової розписки від 09 лютого 2019 року не підтверджує як укладення сторонами договору позику так і отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 30 000,00 дол. США, оскільки за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Також є безпідставними аргументи заявника про те, що суд першої інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі фотокопії боргової розписки, без витребування її оригіналу. Як відомо з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що оригінал розписки знаходиться у нього. Факту наявності чи відсутності оригіналу розписки відповідачем не заперечувався під час розгляду цієї справи. У судовому засіданні 29 вересня 2021 року суд першої інстанції досліджував письмові докази у справі. Матеріали справи містять оригінал розписки.
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у проведенні почеркознавчої експертизи, оскільки за результатом розгляду клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи Одеський апеляційний суд 14 грудня 2023 року постановив ухвалу, з відповідними мотивами, що у свою чергу спростовує аргументи заявника про безпідставну відмову в задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Аргументів щодо незгоди з мотивами такої відмови касаційна скарга не містить.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не є резидентом, тому на нього розповсюджується дія нормативних актів про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів, відхиляються, оскільки законом не передбачено проведення валютних операцій виключно через установи банків та не має законодавчої заборони на вчинення позики в іноземній валюті між фізичною особою неризедентом та фізичною особою резидентом. Такий правочин не суперечить закону.
Так само відсутність державної реєстрації в НБУ договору позики, про що зазначає заявник, жодним чином не впливає на взаємні зобов'язання сторін договору.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гніздовська Ганна Михайлівна, залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко