13 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 730/1097/23
провадження № 61-9518св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висіцька Ірина Володимирівна, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 31 травня
2024 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Онищенко О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі і гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, в якому просив:
1. Визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, шкодить діловій репутації ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 у мережі «Інтернет» на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок» за посиланнями:
ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 02 квітня 2022 року о 16:01 год у своєму відеозверненні під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 »:
ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме:
«ІНФОРМАЦІЯ_15...».
б) 06 квітня 2022 року о 12:53 год у своєму відеозверненні під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2»:
ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо ОСОБА_1 , а саме:
«...ІНФОРМАЦІЯ_16...»;
в) в дописі (публікації, статті) від 02 травня 2022 року під заголовком: «ІНФОРМАЦІЯ_6»:
ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо ОСОБА_1 , а саме:
«...ІНФОРМАЦІЯ_17».
2. Зобов'язати ОСОБА_2 в межах десятиденного строку з моменту набрання рішенням суду законної сили спростувати вищевказану недостовірну інформацію шляхом розміщення у мережі «Інтернет» на своїй персональній сторінці
у соціальній мережі «Fасеbоок» за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_1 , або на будь-якій іншій персональній сторінці ОСОБА_2 у соціальній мережі «Fасеbоок» з тією ж кількістю підписників (6 000 осіб), яка буде активно функціонувати на момент завершення розгляду справи по суті, відеозвернення (відеозапис) під заголовком «Спростування», в якому зачитати під відеозапис без власних зауважень і коментарів, текст спростування такого змісту:
«Я, ОСОБА_2 , голова Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, заявляю, що є неправдивою та недостовірною інформація, опублікована мною у відеозверненнях (відеозаписах):
- від 02.04.2022 під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_18...».
- від 06.04.2022 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо ОСОБА_1 , а саме:
«...ІНФОРМАЦІЯ_18...»;
3. Зобов'язати ОСОБА_2 в межах десятиденного строку з моменту набрання рішенням суду законної сили спростувати вищевказану недостовірну інформацію шляхом розміщення у мережі «Інтернет» на своїй персональній сторінці
у соціальній мережі «Facebook» за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_1 , або на будь-якій іншій персональній сторінці ОСОБА_2 у соціальній мережі «Facebook», з тією ж кількістю підписників (6 000 осіб), яка буде активно функціонувати на момент завершення розгляду справи по суті, публікацію (статтю, допис, повідомлення) під заголовком «Спростування», без власних зауважень і коментарів, такого змісту:
«Я, ОСОБА_2 заявляю, що є неправдивою та недостовірною інформація, опублікована мною у статті (дописі) від 02.05.2022 під заголовком: «ІНФОРМАЦІЯ_6» за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_7, а саме:
«...ІНФОРМАЦІЯ_18».
4. Стягнути з ОСОБА_2 на його користь 100 000,00 грн на відшкодування моральної (немайнової) шкоди за поширення інформації, що є неправдивою та недостовірною, принижує честь і гідність, завдає шкоди діловій репутації позивача.
5. Стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені ним у справі судові витрати.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що в грудні 2022 року він дізнався про поширення відповідачкою на її персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» зазначеної інформації:
- у відеозверненні від 02 квітня 2022 року о 16.01 год під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» за посиланням
ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- у відеозверненні від 06 квітня 2022 року о 12:53 год під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням
ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
- у дописі (публікації) від ІНФОРМАЦІЯ_5 під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_6 » за посиланням
ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Зазначав, що вказана інформація є недостовірною, негативною, не відповідає дійсності, порушує його особисті немайнові права (честь, гідність, ділову репутацію), всі звинувачення відповідачки на його адресу не мають жодного фактичного та юридичного підґрунтя.
Наголошував, що відповідачка звинувачує позивача у порушенні чинного законодавства, виставляє його злочинцем в очах громадськості, жителів села Плиски. Розповсюдження зазначеної інформації широкому колу осіб створює для нього негативні наслідки, ставить під сумнів дотримання ним законодавства України та його моральні якості, що не може не відобразитись на його діловій репутації.
Звертав увагу суду на те, що авторство саме ОСОБА_2 як фізичної особи щодо поширення зазначеної недостовірної інформації встановлено Чернігівським апеляційним судом у межах апеляційного перегляду справи № 730/628/22, що є преюдиційним фактом, і спонукало його звернутися до суду з новим позовом за захистом свого порушеного права.
Уважав за необхідне, щоб відповідачка спростувала вказану інформацію у той спосіб, у якій вона була поширена, оскільки її персональна сторінка в соціальній мережі «Facebook» налічує близько 6 000 підписників, є відкритою й загальнодоступною, її дописи (публікації) може читати невизначене коло осіб; ці публікації відповідачки переглянуті близько 11 000 разів, містять стосовно позивача від 12 до 42 коментарів негативного змісту.
Указував, що поширенням відповідачкою щодо нього недостовірної інформації
у принизливій формі йому завдано моральної шкоди, яка полягає у фізичному болі та душевних стражданнях, нервових переживаннях, порушенні нормальних життєвих зв'язків, неможливості продовження активного громадського життя, інших негативних явищ, розмір якої оцінив у 100 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області у складі судді Луговця О. А. від 19 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недостовірною й такою, що принижує честь і гідність, шкодить діловій репутації ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 у мережі «Інтернет» на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_19
1/ у відеозаписі, опублікованому ІНФОРМАЦІЯ_8 о 16:01 год під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_3 стосовно ОСОБА_1 , а саме:
«ІНФОРМАЦІЯ_19».
2/ у відеозаписі, опублікованому 06 квітня 2022 року о 12:53 год під назвою
« ІНФОРМАЦІЯ_2 », за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_4, стосовно ОСОБА_1 , а саме:
«ІНФОРМАЦІЯ_20.».
3/ у текстовому дописі, опублікованому 02 травня 2022 року під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_6», за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_7 стосовно ОСОБА_1 , а саме:
«ІНФОРМАЦІЯ_21...».
Зобов'язано ОСОБА_2 в десятиденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом розміщення
у мережі «Інтернет» на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9 або на будь-якій іншій своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook», яка буде функціонувати після набрання рішенням законної сили, відеозвернення під заголовком «Спростування», в якому зачитати під відеозапис без власних зауважень і коментарів текст спростування такого змісту:
«Я, ОСОБА_2 , заявляю, що є недостовірною інформація, опублікована мною у відеозаписах:
- від 02.04.2022 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме:
«ІНФОРМАЦІЯ_22…».
- від 06.04.2022 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 а саме:
«ІНФОРМАЦІЯ_20.».
Зобов'язано ОСОБА_2 в десятиденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом розміщення
у мережі «Інтернет» на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9 або на будь-якій іншій своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook», яка буде функціонувати після набрання рішенням законної сили, текстову публікацію під заголовком «Спростування» без власних зауважень і коментарів такого змісту:
«Я, ОСОБА_2 , заявляю, що є недостовірною інформація, опублікована мною у дописі від ІНФОРМАЦІЯ_10 під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_6 » за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_23, а саме:
«ІНФОРМАЦІЯ_24...».
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 25 000,00 грн.
У задоволенні решти вимог позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати: за проведення експертизи - 32 979,24 грн, на професійну правничу допомогу - 15 000,00 грн, зі сплати судового збору - 1 744,60 грн, а всього - 49 723,84 грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що:
- факт авторства ОСОБА_2 та поширення нею інформації стосовно ОСОБА_1 установлений Чернігівським апеляційним судом у постанові від 12 вересня
2023 року, яка набрала законної сили, у справі № 730/628/22;
- інформація, яку суд визнав недостовірною, поклавши в основу висновок лінгвістичної сематико-текстуальної експертизи мовлення від 24 листопада
2023 року № 467/23, відноситься до фактичних тверджень, оскільки вона може бути підтверджена або спростована відповідними доказами, а також із обставин, за яких вона була поширена відповідачкою (у сукупності подій до і після), та загального тону її висловлювань (контексті публікацій);
- відповідачка не доведела, що поширена нею стосовно позивача інформація відповідає дійсності і такі події мали місце;
- внаслідок вчинення відповідачкою протиправних дій (поширення недостовірної інформації стосовно нього у принизливій формі) позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у немайнових втратах, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які викликали негативні зміни у його житті, позивач змушений виправдовуватись перед знайомими, колегами, земляками, докладати додаткових зусиль для організації свого життя, адекватною сатисфакцією якої є 25 000 грн,
а не 100 000,00 грн, як того просив позивач.
Окрім цього, районний суд зазначив, що той спосіб, у який позивач просить зобов'язати відповідачку спростувати поширену нею стосовно нього недостовірну, негативну інформацію, відповідає вимогам частини сьомої статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), проте з коригуванням на відсутність необхідності зазначення кількості підписників (6 000 осіб) сторінки ОСОБА_2
у соціальній мережі «Facebook», оскільки ця величина не є сталою і не залежить від волі особи.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 31 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2024 року скасовано та у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 616,90 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскаржувані висловлювання відповідачки виражені у формі фактичних тверджень, що можуть бути спростовані або підтверджені, та мають для позивача негативний, образливий характер.
У спірних відеозверненнях та дописі містяться оціночні судження, критика позивача з боку відповідачки.
Так, районним судом визнано недостовірною та такою, що порушує честь, і гідність і шкодить діловій репутації позивача, інформацію, що міститься у відеозверненні, викладеному 02 квітня 2022 року о 16:01 год під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_25...», «...ІНФОРМАЦІЯ_26..», «...ІНФОРМАЦІЯ_27...» та «ІНФОРМАЦІЯ_28». Апеляційний суд констатував, що відповідачкою вжито слово «підлість», яке є суто оціночним судженням відповідачки, характеризує особу виключно зі сторони ОСОБА_2 та транслює її суб'єктивне ставлення до ОСОБА_1 .
У висловлюванні міститься слово «нібито», яке вказує на неточність, припущення про можливі протизаконні дії, а не їх пряма констатація.
Із конструкції вислову «Як ця людина жила все життя, приховуючи податки і обдурюючи державу?» випливає, що воно не є твердженням, оскільки викладене
у формі запитання, яке ставить відповідачка до своїх глядачів, а запитання не може бути визнане таким, що порушує честь і гідність та ділову репутацію особи. Фраза «обдурюючи державу» є виключно суб'єктивною оцінкою відповідачки, так як встановити факт обманювання держави неможливо.
Твердження «...ІНФОРМАЦІЯ_27...» та «ІНФОРМАЦІЯ_28» не містять критики чи зневажливого ставлення до ОСОБА_1 та жодним чином не зачіпають його честь та гідність, а також не можуть впливати на авторитет і статус його особи.
У відеозверненні, викладеному 06 квітня 2022 року о 12:53 год під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», районним судом визнано недостовірною та такою, що порушує честь, і гідність і шкодить діловій репутації позивача, інформацію такого змісту: «Не потрібно погрожувати працівникам сільської ради, щоб вони віддали ключі від їхніх будинків...», «В цей час ви тероризуєте знову мене і село за свої землі, і за свої усі будинки чи за свої готелі». Так, на думку апеляційного суду, ці фрази є вирваними з контексту всього допису, вони мають оцінюватися
в загальному контексті поданої інформації. У цьому відеозверненні відповідачка виражає своє критичне ставлення, свою оцінку подій, які відбуваються в селі Плиски. Ці висловлювання є зверненням до позивача, а не констатацією певних фактів.
У текстовому дописі ОСОБА_2 від 02 травня 2022 року під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_6» судом першої інстанції визнано недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та шкодить діловій репутації позивача, інформацію такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_29», «Ця особа - ОСОБА_1 .
З його ініціативи нашу добровільну самооборону тепер переслідує прокуратура за ось цей збережений мішок цукру, який тут залишився як резерв останньої надії на випадок тривалої окупації», «…ІНФОРМАЦІЯ_30...».
Фраза «Особа, яка перед приходом окупантів на нашу українську землю, не встигла вивезти всі продукти з магазину, але активно намагалася. Надавши дозвіл передати нужденим жителям громади залишки продуктів з магазину, які просто вже не встигали вивозити, бо ворог був на під'їзді до села» не містить негативного змісту. Констатація факту, що особа вивозила продукти, які є його власністю, не указують на протиправність поведінки.
Зміст, подача та характер використаних слів у висловлюваннях: «...ІНФОРМАЦІЯ_31», вказують на те, що ОСОБА_2 виражає власну, суб'єктивну думку. Відповідачка використала слово «примху», яке характеризує критичне ставлення до цієї ситуації, проте не містить конкретного звинувачення. Як зазначала відповідачка в апеляційній скарзі, в цій фразі вона розкриває її особисте ставлення до позивача, яке ґрунтується на її особистому досвіді, з чим апеляційний суд погодився.
Інформація: «…ІНФОРМАЦІЯ_32...», надана суто в контексті поглядів ОСОБА_2 на відносини, що склалися між сторонами. Відповідачкою використано в переносному значенні слово «продавити», що вказує на можливий вплив та саме суб'єктивне ставлення відповідачки до позивача.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що оспорювані позивачем висловлювання є вирваними з контексту всієї публікації, вони
є виключно критикою діяльності, оцінкою його дій та дій деяких інших осіб.
Визнаючи недостовірною інформацію у вигляді певних речень із публікацій та спростовуючи їх, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що суд повинен урахувати, оцінити зміст й направленість всієї публікації (її контекст). Тому не потрібно одне речення «виривати» із контексту всієї публікації при його спростуванні.
За викладених обставин, дослідивши відеозаписи від 02 квітня 2022 року та
06 квітня 2022 року та текстовий допис від 02 травня 2022 року, викладені
ОСОБА_2 , в їх сукупності, оцінивши зміст кожного з відео та допису, апеляційний суд вказав, що в оскаржуваних відеозаписах та публікації містяться виключно оціночні судження відповідачки. З огляду на зміст та направленість в цілому кожної з оскаржуваних публікацій апеляційний суд не вбачав у них інформації, яка порушує честь і гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 .
При цьому суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновок експерта
від 24 листопада 2023 року № 467/23 за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення, оскільки поняття «Оціночні судження» міститься у статті 30 Закону України «Про інформацію», а отже, тлумачення цього поняття є питанням права, які суд повинен вирішувати самостійно.
Апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_1 є публічною особою, а тому ступінь його критики є значно вищим.
Крім того, встановивши, що оскаржувані ОСОБА_1 відеозвернення та допис не містять недостовірної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови
у задоволенні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за поширення інформації, що є неправдивою та недостовірною, принижує честь і гідність ОСОБА_1 , завдає шкоди його діловій репутації, оскільки така вимога
є похідною.
Окремо апеляційний суд вказав, що з огляду на межі апеляційного оскарження переглядає рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині задоволених позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висіцька І. В., через засоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Чернігівського апеляційного суду від 31 травня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 761/28992/15-ц,
від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17, від 12 листопада 2019 року
у справі № 904/4494/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 758/2393/16-ц,
від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15, від 27 січня 2021 року у справі № 381/2767/19, від 07 квітня
2021 року у справі № 418/6010/19, від 18 червня 2021 року у справі № 758/16245/17, від 17 серпня 2022 року у справі № 758/6758/19, від 17 серпня 2023 року у справі № 759/16306/21-ц, від 24 травня 2023 року у справі № 536/911/21 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, посилається на порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник у касаційній скарзі також зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що у спірних відеозверненнях та дописі містяться оціночні судження, критика позивача зі сторони відповідачки, а не фактичні твердження, автор фактично стверджує про конкретні обставини, що не відповідають дійсності, відповідачка в категоричній і ствердній формі вказує
у своїх твердженнях про явища об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов; апеляційний суд не надав оцінку тому, що відповідачка стверджує про факти вчинення позивачем дій, які містять ознаки складу злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України (далі - КК України), тому вказані твердження відповідачки не можуть бути її оціночними судженнями; суд розглянув твердження відповідачки не в системному зв'язку з фактичними обставинами справи, а як окремі обставини, хоча вказані вирази мали бути розглянуті судом разом з твердженнями відповідачки, вкладеними нею у відеозверненні 02 квітня 2022 року. Відповідні вислови є фактичними твердженнями відповідачки, оскільки в них вказується про факти об'єктивної дійсності, які можна перевірити. Поширена відповідачкою інформація, щодо вчинення ОСОБА_1 протиправних діянь у вигляді здійснення ним погроз, переслідування тощо відповідачки та інших осіб, розкрадання гуманітарної допомоги в умовах війни, ухилення від сплати податків, ведення тіньового та незаконного бізнесу під прикриттям тощо, викладена у формі фактичних тверджень, що не відповідають дійсності та негативно впливає як на особисте життя позивача, так і на його ділові відносини. Оскільки відповідачка
у своїх висловлюваннях здійснює посилання на позивача у контексті його зв'язку зі злочинами, відповідальність за які може настати згідно з нормами КК України, що у свою чергу виключає віднесення її слів щодо діяльності позивача до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність (незалежно від того, чи є така особа публічною або не має статусу публічної особи), тому апеляційним судом при розгляді та постановленні рішення у справі мали бути застосовані стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), частини перша та друга статті 62 Конституції України, частина четверта статті 296 ЦК України.
Окрім цього, заявник наполягає, що у розумінні Декларації та Резолюції не є публічною особою, тому під час ухвалення рішення у справі їхні положення застосовуватися не повинні. Суди можуть застосовувати Декларацію та Резолюцію у справах з подібними правовідносинами лише за наявності в сукупності двох умов: негативна інформація поширена щодо політичної чи публічної особи - особи, яка обіймає державні посади і (або) користується державними ресурсами, а також особи, яка відіграє певну роль у суспільному житті; поширена негативна інформація пов'язана з виконанням позивачем посадових обов'язків, з його політичною діяльністю. Проте ОСОБА_1 не є політичним діячем, посадовою особою, яка обіймає публічні посади або здійснює публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях. Зважаючи на це, апеляційний суд помилково застосував Декларацію та Резолюцію, безпідставно не застосував пункт 37 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права, то заявник зазначає, що суд порушив статті 2, 4, частини першу, третю статті 12, частину першу статті 76, частину першу статті 77, статтю 78, частину першу статті 79, статті 80, 89, частини першу, п'яту статті 263, пункт 1 частини першої статті 264, частину четверту статті 265 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи, зокрема суд безпідставно не взяв до уваги подані позивачем докази, якими спростовувалась інформація, викладена відповідачкою у її відеозверненнях та дописі, та безпідставно прийняв позицію відповідачки, яка не надала жодного доказу. Позивач надав суду належні, достатні, допустимі та достовірні докази: звіт за результатами проведеної фіксації дослідження змісту вебсторінок у мережі «Інтернет» з додатками; флешкарту зі звітом; належним чином засвідчену паперову копію скріншоту публікації від 02 травня 2022 року; листи-відповіді
з органів прокуратури на підтвердження недостовірності поширеної стосовно нього відповідачем інформації; висновок експерта від 24 листопада 2023 року № 467/23 за результатами лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення, а відповідачка - жодного доказу. Заявник не погоджується із тим, що не апеляційний суд не прийняв висновок експерта від 24 листопада 2023 року № 467/23. Постанова апеляційного суду, на його думку, не вмотивована належним чином; суд не забезпечив справедливу процедуру розгляду справи, порушив принцип змагальності.
03 вересня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Касьяненко А. М., надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 ,
у якому відповідачка, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною.
30 вересня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_12 , в інтересах якої діє адвокат Кінебас О. М., надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , який містить клопотання про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою від 30 липня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребував матеріали справи № 730/1097/23 із Борзнянського районного суду Чернігівської області та встановив учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 730/1097/23.
Ухвалою від 30 вересня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 01 жовтня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. (головуючий).
Ухвалою від 13 листопада 2024 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу
ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
З огляду на межі апеляційного розгляду справи, прохальну частину касаційної скарги, Верховний Суд здійснює перегляд справи лише в частині задоволених судом першої інстанції позовних вимог.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що у соціальній мережі «Fасеbоок» на сторінці користувача під іменем « ОСОБА_13 » розміщено відеозвернення та публікація, а саме:
ІНФОРМАЦІЯ_8 о 16:01 год відеозвернення під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_33 за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
06 квітня 2022 року о 12:53 год відеозвернення під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 », за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
ІНФОРМАЦІЯ_5 допис (публікація) під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_6 », за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_11 .
ОСОБА_2 є автором відеозвернень від 02 та 06 квітня 2022 року, а також публікації від 02 травня 2022 року, що розміщені у соціальній мережі ««Facebook» на персональній сторінці « ОСОБА_13 ». Зазначені обставини встановлені постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у справі № 730/628/22, яка набрала законної сили, та відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не доказуються при розгляді іншої справи.
У відеозаписі 02 квітня 2022 року під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відповідачка зазначала:
«ІНФОРМАЦІЯ_34.»
У відеозаписі від 06 квітня 2022 року під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» відповідачка зазначила:
«ІНФОРМАЦІЯ_35!»
ІНФОРМАЦІЯ_5 на вебсторінці (акаунті) у мережі ««Facebook» ОСОБА_13 опубліковано допис під заголовком: «ІНФОРМАЦІЯ_6» такого змісту:
«ІНФОРМАЦІЯ_36 !!».
У матеріалах справи міститься висновок експерта від 24 листопада 2023 року № 467/23 за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення, відповідно до якого:
1. У наданих на дослідження фрагментах висловлювань, що містяться у:
- відеозаписі, опублікованому 02 квітня 2022 року о 16:01 год під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 (окрім фрагмента висловлювання «… ІНФОРМАЦІЯ_37»);
- відеозаписі, опублікованому ІНФОРМАЦІЯ_8 о 12:53 год під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
- текстовому дописі від 02 травня 2022 року під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_6» за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_7, наявна негативна інформація стосовно ОСОБА_1 .
2. Інформація стосовно ОСОБА_1 в наданих на дослідження фрагментах висловлювань, що міститься у:
1) відеозаписі, опублікованому ІНФОРМАЦІЯ_8 о 16:01 год під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 , виражена у формі:
а) фактичних тверджень (що можуть бути спростовані або підтверджені) стосовно того, що
- ОСОБА_1 звинуватив голову сільської ради с. Плиски й самооборону села в крадіжці товару з його магазину («… наш меценат … звинуватив мене і самооборону в тому, що ми обікрали, нібито, його магазин»);
- ОСОБА_1 протягом довготривалого часу приховував податки й обдурював державу («…як ця людина… жила, приховуючи все життя податки і обдурюючи державу»);
- ОСОБА_1 втік із села Плиски («Ну, в принципі, він зараз і втік.»);
- ОСОБА_10 робила заяву щодо перебування у будинках, які належать ОСОБА_1 , вимушено переміщених осіб («Голова Борзнянської громади ОСОБА_10 активно розповсюджувала інформацію, що ...у будівлях ОСОБА_3
в селі Плиски розміщені внутрішньо переміщені особи.»);
- представники ОСОБА_1 повідомляють про те, що забезпечують харчуванням й іншими благами вимушено переміщених осіб в селі Плиски «ІНФОРМАЦІЯ_38»);
б) оцінного (оціночного) судження, яке транслює суб'єктивне ставлення адресанта мовленнєвих повідомлень до того, що він повідомляє, і в основі якого - оцінка діяльності ОСОБА_1 як підлої («…наш меценат пішов на таку підлість…»);
в) припущень (які вказують на неточний, попередній характер інформації) стосовно того, що:
- ОСОБА_1 може приховувати незаконні схеми ведення бізнесу («...під прикриттям благої мети - розвитку дитячого спорту, кимось можуть приховуватись незаконні схеми організації власного бізнесу»);
- представники ОСОБА_1 можуть говорити неправду про те, що надають харчування вимушено переміщеним особам у селі Плиски, з метою списання гуманітарної допомоги й самореклами («ІНФОРМАЦІЯ_39»);
2) відеозаписі, опублікованому ІНФОРМАЦІЯ_8 о 12:53 год під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_12 , виражена у формі:
а) фактичних тверджень (що можуть бути спростовані або підтверджені) стосовно того, що ОСОБА_1 :
- погрожував співробітникам сільської ради с. Плиски й вимагав у них ключі від будинків («ІНФОРМАЦІЯ_40»);
- залякує мешканців села Плиски й голову сільської ради через свою власність
(«ІНФОРМАЦІЯ_41»);
б) оцінних (оціночних) суджень, які транслюють суб'єктивне ставлення адресанта мовленнєвих повідомлень до того, що він повідомляє, і в основі яких оцінка:
- діяльності ОСОБА_1 як неспокійної й роздуми стосовно його бажань
(« ІНФОРМАЦІЯ_42»);
- певних дій ОСОБА_1 як хвилювання («Не потрібно хвилюватися за невитребувані паї. Не потрібно хвилюватися за землю...»);
- ОСОБА_1 як корисливої людини («Я не знаю, як це можна буть такою людиною меркантильною...»);
- будь-яких дій, за які береться ОСОБА_1 , як таких, що зникають, щезають, гинуть («Ви не «замітили», що все, що Ви робите, все йде «прахом»);
в) вимоги (побажання, прохання, висловленого так, що не припускає заперечень) до ОСОБА_1 припинити зачіпати мешканців села співробітників сільської ради («Та заберіть Ви все його звідси та залиште всіх у спокої нарешті!»);
г) поради (пропозиції, вказівки, як діяти в яких-небудь обставинах, повчання) ОСОБА_1 зізнатися в своїх гріхах на сповіді («Так от задумайтеся, підіть до Бога покайтеся в усіх своїх гріхах...»);
д) прохання до ОСОБА_1 припинити зачіпати мешканців села, голову сільської ради і ії співробітників («і залишіть у спокої, будь ласка, громаду, мене і працівників сільської ради»);
3) текстовому дописі від 02 травня 2022 року під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_6» за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_7, виражена у формі:
а) фактичних тверджень (що можуть бути спростовані або підтверджені) стосовно того, що ОСОБА_1 :
- не встиг вивезти всі продукти з магазину до приходу російської армії й надав дозвіл передати ті продукти, що залишились, бідним мешканцям сільської громади («Особи, яка перед приходом окупантів на нашу українську землю, не встигла вивезти всі продукти з магазину, але активно намагалась. Надавши дозвіл передати нужденним жителям громади залишки продуктів з магазину, які просто вже не встигали вивозити, бо ворог був на під'їзді до села»);
- потім звинуватив представників самооборони села й голову сільської ради, які перевезли залишки товару з магазину до приміщення сільської ради, в крадіжці, через що їх переслідує прокуратура («ІНФОРМАЦІЯ_43...»);
- вдається до шантажування голови сільської ради, погрожуючи тим, що спалять її будинок, заберуть особистий автомобіль, а також обіцяючи забрати заяву й закрити кримінальне провадження проти неї, якщо вона встане перед ним на коліна й попросить вибачення («...ІНФОРМАЦІЯ_44...»);
б) оцінних (оціночних) суджень, які транслюють суб'єктивне ставлення адресанта мовленнєвих повідомлень до того, що він повідомляє, і в основі яких оцінка:
- того, що ОСОБА_1 надав згоду віддати бідним залишки товару з магазину, як його міркування, що цей товар все одно вже не повернути («Фактично, особа рахувала товар майже втраченим»);
- поведінки ОСОБА_1 , як його міркування, що він є найголовнішим у селі Плиски і всі мають йому коритися (« ІНФОРМАЦІЯ_45!»);
- ОСОБА_1 як корисливої людини («Я не знаю, як це можна буть такою людиною меркантильною…»);
- висунутих ОСОБА_1 обвинувачень проти неї і територіальної оборони, як безглуздих наклепів («Моє переконання - наші захисники, наші хлопці заслуговують лише поваги, підтримки, подяки, але аж ніяк не переслідувань за вигадані, абсурдні наклепи»).
3. У наданих на дослідження фрагментах висловлювань, що містяться у:
- відеозаписі, опублікованому 02 квітня 2022 року о 16:01 год під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_13 ;
- відеозаписі, опублікованому 06 квітня 2022 року о 12:53 год під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_12 ;
- текстовому дописі від 02 травня 2022 року під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_6 » за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_14 , наявні мовні засоби, що мають принизливу форму (характер).
Мовні засоби, виражені у брутальній чи непристойній формі, в досліджених мовленнєвих повідомленнях відсутні.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, якийне суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено,що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як права.
Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
За змістом статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Крім цього, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням; встановити факт поширення недостовірної інформації та що поширена інформація стосується саме особи позивача й порушує його особисті немайнові права або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У пункті 6.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада
2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладено правовий висновок про те, що не можна визнати інформацію такою, що має характер оціночних суджень, якщо ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто…повідомляється чітко, точно та є констатацією факту. Подібних за змістом правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 06 березня 2019 року
у справі № 760/2753/17-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц,
від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 11 грудня 2019 року
у справі № 757/46387/15-ц.
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду, і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Lingens v. Austria», № 9815/82,
§ 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.
При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя (далі - Резолюція). Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи
є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Колегія суддів не погоджується із доводами касаційної скарги про те, що позивач не є публічною особою, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що
ОСОБА_1 є українським підприємцем і футбольним функціонером, заслуженим юристом України, співзасновником та керівником Футбольного клубу «ІНФОРМАЦІЯ_46» (місцезнаходження у ІНФОРМАЦІЯ_47), депутатом Київської міської ради 22, 23, 24 і 25 скликань, нагороджений орденом «За заслуги» II і III ступенів, медаллю «В пам'ять 1500-річчя Києва», почесними грамотами Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України.
Водночас суд першої інстанції відповідно до мотивувальної частини свого рішення це питання помилково не досліджував.
Сам ОСОБА_1 у позовній заяві вказав, що є відомою особою серед широкого кола осіб, зокрема серед жителів Плисківської територіальної громади,
є засновником та почесним президентом Футбольного клубу «ІНФОРМАЦІЯ_46». У тексті позовної заяви зазначено: «…ІНФОРМАЦІЯ_48».
Оскільки позивач є публічною особою, тому відповідно межа допустимої критики та обсяги поширення інформації щодо нього є значно ширшими, ніж щодо непублічної особи, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності Плисківської територіальної громади та його дії становлять підвищений суспільний інтерес.
ОСОБА_1 як публічна особа, яка тривалий час займалася політичною та громадською діяльністю, мав би усвідомити, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватися у формі, яка не є обов'язково приємною для позивача, навіть шокуючою; він мав бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для позивача.
Відповідно суд касаційної інстанції дійшов висновку, що не підтвердились доводи касаційної скарги про те, що позивач не є публічною особою, а суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення Декларації та Резолюції щодо цього.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, правильно виходив із того, що позивач не довів, що поширена відповідачкою інформація на відеозаписах та в текстовому дописі є твердженнями про факти,
а не оціночними судженнями.
Оціночні судження говорять не про об'єкт, а про відношення суб'єкта до цього об'єкта. На відміну від твердження про факти, у думці висловлюється відповідність факту, який оцінюється, не об'єктивному світу, а суб'єктивним поняттям і уявленням окремої особи, яка висловлює таку оцінку.
Поширена відповідачкою інформація не містить будь-яких фактичних відомостей, висловлених у категоричній формі, тверджень чи звинувачень позивача у вчиненні злочину, а є оціночним судженням з використанням мовних засобів, які ґрунтуються на її особистій думці, а не твердженнях про факти.
Таким чином, установивши, що вжиті в оскаржуваних відеозверненнях та дописі відповідачки висловлювання щодо позивача відображають лише її власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
Сама лише різка чи навіть образлива форма висловлювання не є перешкодою для віднесення певного висловлювання до оціночного судження. Певні висловлювання не можуть бути спростовані за позовом про спростування недостовірної інформації (постанови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року
у справі № 541/349/20, від 19 лютого 2024 року у справі № 370/1604/21).
Хоча відеозвернення та текстовий допис ОСОБА_2 містили провокативні вислови, однак ці висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони є оцінкою дій і не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями.
Посилання позивача на те, що відповідачка звинуватила його у скоєнні конкретних злочинів, не мають під собою жодних підстав, оскільки вона висловлювала свою думку стосовно певних подій, що стосуються Плисківської територіальної громади, чи питань, які становлять суспільний інтерес, використовуючи провокативну риторику та інші характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби, і до цих висловлювань не можуть застосовуватись критерії кримінальних звинувачень.
Висловлювання ОСОБА_2 є оціночними судженнями, критичними зауваженнями чи припущеннями, оскільки відображають власні думки відповідачки, її особисте сприйняття діяльності певного кола осіб, зокрема вона наводить відповідні приклади і піддає критиці дії, і не можуть бути витлумачені як повідомлення конкретних фактів з життя позивача.
Аргументи касаційної скарги про те, що відеозвернення та допис ОСОБА_2 не є оціночними судженнями, спростовуються їх змістом та зводяться до незгоди
з висновками апеляційного суду з цього приводу. Посилання заявника на те, що позивачка не надала жодних доказів на підтвердження своєї позиції, відхиляються, оскільки особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Спірна інформація носить характер оціночних суджень, є суб'єктивною думкою відповідачки щодо діяльності позивача, його особи та не може бути нею спростована.
Доводи касаційної скарги щодо неправильності аналізу висловлювань відповідачки у відеозверненнях та дописі зводяться до незгоди з обґрунтованими висновками апеляційного суду.
Ураховуючи установлені судами фактичні обставини справи, досліджені докази та обґрунтовані висновки апеляційного суду, немає підстав стверджувати, що апеляційний суд порушив відповідні норми матеріального права при розгляді цієї справи, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Посилання заявника на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 761/28992/15-ц, від 06 березня 2019 року
у справі № 760/2753/17, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18,
від 13 листопада 2019 року у справі № 758/2393/16-ц, від 11 грудня 2019 року
у справі № 757/46387/15-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15,
від 27 січня 2021 року у справі № 381/2767/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 418/6010/19, від 18 червня 2021 року у справі № 758/16245/17, від 17 серпня 2022 року у справі № 758/6758/19, від 17 серпня 2023 року у справі № 759/16306/21-ц, від 24 травня 2023 року у справі № 536/911/21 та інших щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваної постанови, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. У свою чергу висновок експерта
від 24 листопада 2023 року № 467/23 за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення був предметом розгляду суду апеляційної інстанції, тому доводи касаційної скарги з приводу його неприйняття апеляційним судом колегія суддів не бере до уваги.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про порушення судом принципів змагальності та справедливості судового розгляду, оскільки сторони скористалися своїми можливостями щодо подання доказів, заяв по суті справи, а суд не обмежував сторони у поданні якихось нових заяв, клопотань; сторона позивача та сторона відповідачки мали можливість в судових засіданнях висловити свої думки з приводу тих чи інших питань, що поставали у суду, сторони вказували на докази, що були подані, суд апеляційної інстанції вислухав аргументи сторін та прийняв на їх основі рішення.
Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення суду. Фактично аргументи касаційної скарги про це зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд у відповідь на твердження заявника, що постанова не вмотивована належним чином, виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони є аналогічними змісту позовної заяви, яким уже надавалася оцінка апеляційним судом, і не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення.
Оскільки відеозвернення та допис не містять недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність відмови і у задоволенні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за поширення інформації, що
є неправдивою та недостовірною, принижує честь і гідність ОСОБА_1 , завдає шкоди його діловій репутації, оскільки така вимога є похідною.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваної постанови, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням про відмову в задоволенні позову.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд на підставі статті 410 ЦПК України вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Висіцька Ірина Володимирівна, залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 31 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець