Провадження № 11-кп/803/445/24 Справа № 233/1668/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 листопада 2024 року м.Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відео конференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2023 року відносно ОСОБА_8 ,,
Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2023 року,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, освіта середньо-спеціальна, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, не одруженого, має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
визнано винуватим та засуджено за ч. 4 ст. 402 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Згідно вироку суду першої інстанції, старший солдат ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та проходячи її на посаді навідника 2 кулеметного відділення кулеметного взводу 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. З, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, 11 березня 2023 року, приблизно о 07.45 год., перебуваючи за місцем пункту тимчасової дислокації 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 , відкрито відмовився виконати бойове розпорядження командира 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_10 № 31/374дск від 10.03.2023, яке доведене начальником штабу - заступником командира 2 штурмового батальйону частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_11 , про висунення та зосередження до 12.00 год. 11 березня 2023 року в район контрольно-спостережного пункту 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону (південно-західні околиці АДРЕСА_4 ) та бути в готовності виконувати завдання у складі зведеного підрозділу, та діяти за вказівками командира 5 штурмової роти у взаємодії з 5 штурмовою ротою перейти до оборони ротного опорного пункту «Дземброня» з завданням не допустити прориву противника, стійко утримувати займані опорні пункти, нанесенням вогневого ураження черговими, а при необхідності усіма вогневими засобами, та не допустити прориву оборони противником під час висування, розгортання та атаки переднього краю, чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони.
На вказане рішення захисником ОСОБА_7 подана апеляційна скарга, в якій він не оспорюючи фактичні обставини справи, просить вирок суду відносно ОСОБА_8 змінити та призначити йому покарання з застосуванням ст. 75 КК України. Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не визнав як обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття, оскільки ОСОБА_8 розкаявся, відсутні претензії матеріально та морального характеру. Він має на утриманні малолітню дитину. Зазначає, що ОСОБА_12 має довідку ВЛК, діагноз - гіпертонічна криза, 1 стадія ризик 3 (високий) у зв'язку з чим він повинен був відмовитись виконувати бойове розпорядження.
Заслухавши суддю - доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого та кваліфікація дій ОСОБА_8 ніким не оскаржуються, а тому на підставі ч. 1 ст. 404 КК України апеляційним судом не перевіряються.
Призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання в повному обсязі відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігати вчиненню ним нових злочинів.
Так, ОСОБА_8 раніше не судимий, за місцем проходження служби характеризується негативно, скоїв злочин, який відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів, а кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби. Повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання судом першої інстанції не встановлено.
Таким чином, суд першої інстанції дослідивши всі обставини справи, за своїм внутрішнім переконанням, призначив обвинуваченому покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу ОСОБА_8
Обговорюючи доводи захисту, про невизнання обставини, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 щире каяття, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у своїх рішеннях (ЄУН справ 199/6365/19, 643/13256/17, 166/1065/18) неодноразово зазначав про те, що щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.
Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Проте, у матеріалах кримінального провадження і у вироку суду першої інстанції відсутні дані на підтвердження того, що ОСОБА_8 намагався виправити наслідки вчиненого, які конкретні дії для цього вживав, а тому визнання ним своєї винуватості під тиском неспростовних доказів є формальним.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. І в умовах збройної агресії з боку іншої держави, Захист Вітчизни набуває особливого значення.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність обставин, що пом'якшує та обтяжують покарання ОСОБА_8 , а призначення обвинуваченому покарання у мінімальному розмірі санкції статті кримінального закону буде достатньою мірою відповідати загальним засадам призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України.
Також, автор апеляції, як на підставу пом'якшення покарання посилається на те що ОСОБА_8 має на утриманні неповнолітню дитину. Ці обставини існували і на момент вчинення інкримінованого злочину, а відтак вони очевидно не утворюють жодних моральних запобіжників при обранні обвинуваченим злочинної моделі поведінки.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що визначене судом покарання є справедливим та співмірним вчиненому злочину, підстав для застосування ст. 75 КК України не вбачається, а тому апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407 КПК України, колегія суддів,
Вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2023 року відносно ОСОБА_8 , залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 без задоволення.
Ухвала набуває чинності негайно та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той же строк, з дня вручення йому копії ухвали
Судді