П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/25969/23
Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:14.03.2024р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі - в/ч) НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2019 року по 15 вересня 2023 року включно;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2019 року по 15 вересня 2023 року у сумі 424 950,07 грн. включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що у період проходження військової служби йому не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення. У зв'язку з цим позивач 29 грудня 2019 року звернувся із заявою до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення. 18 грудня 2020 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі №420/2941/20 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 27 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2016 року у сумі 5 000,09 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. Не погоджуючись із застосованим відповідачем базовим місяцем та як наслідок виплаченою сумою індексації грошового забезпечення позивач був вимушений повторно звертатись до суду рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у справі №420/15365/21 зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у справі №420/15365/21 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 27 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 65 384,73 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. Таким чином повідомленнями про надходженням коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 13 червня 2019 року по 15 вересня 2023 року. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 12 червня 2019 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 16 вересня 2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 13 червня 2019 року по 15 вересня 2023 року на 1 556 днів.
Позивач вважав, що виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення складає 544 179,88 грн. * 78,09% = 424 950,07 грн.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що позивача звільнено з військової служби наказом від 12 червня 2019 року №23-РС та наказом від 12 червня 2019 року №120 виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. В той же час, із заявою про здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення яке отримував під час проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 позивач звернувся лише 27 грудня 2019 року і вже після отримання листа від 17 лютого 2020 року №430/273 про відмову у нарахуванні індексації, позивач звернувся до суду з позовом до в/ч НОМЕР_1 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Отже, здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальшого часу позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди виник через пів року після звільнення позивача увагу на відсутність у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2023 року у справі №420/15179/22 зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 13 червня 2019 року по 13 грудня 2019 в розмірі 63 988,76 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги:
- спірний період стягнення середнього заробітку варто ділити на дві частини: до періоду для виплати середнього заробітку, який передує 19 липня 2022 року застосовується період розрахунку середнього заробітку не обмежений 6 місяцями з урахуванням частки заборгованості розрахованої за формулою наведеною у постанові Верховного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19; з 19 липня 2022 року застосовується період розрахунку середнього заробітку обмежений 6 місяцями без зменшення суми компенсації на частку заборгованості. Отже, сума компенсації розраховується шляхом додавання двох сум розрахованих за два періоди. Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
- суд першої інстанції посилаючись на абстрактні поняття "співмірність", "ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат", "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності", незаконно зменшив суму відшкодування, належну позивачу на підставі ст. 117 КЗпП України у якості компенсації за затримку розрахунку із заробітної плати при звільненні.
У відзиві в/ч НОМЕР_1 на апеляційну скаргу вказується, що відповідачем, як складовою структури Збройних Сил України не допущено бездіяльності, оскільки діялось в межах наданих повноважень, компетенції та зважаючи на видатки, що нараховуються Департаментом фінансів Міністерством Оборони України. Таким чином відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 13 червня 2019 року по 13 грудня 2019 року в розмірі 63 988,76 грн.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині позовних вимог, які були залишені без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини:
ОСОБА_1 з 27 травня 2016 року по 12 червня 2019 року проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 24 жовтня 2019 року №182 позивача 24 жовтня 2019 року звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі №420/2941/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправним дій, стягнення індексації грошового забезпечення, - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27 травня 2016 року по 31 грудня 2018 року включно. Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27 травня 2016 року по 31 грудня 2018 року включно. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
18 грудня 2020 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі №420/2941/20 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 27 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2016 року у сумі 5 000,09 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного від 01 листопада 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно. Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
16 вересня 2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у справі №420/15365/21 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 27 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 65 384,73 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Позивач вважає протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2019 року по 15 вересня 2023 року включно, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки остаточний розрахунок (проведено 16 вересня 2023 року) мав місце вже після набрання чинності внесеними змінами до ст. 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-IX.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 13 червня 2019 року (наступного дня після виключення зі списків особового складу військової частини) по 13 грудня 2019 року (останній день піврічного терміну, передбаченого ч.1 ст. 117 КЗпП України), тобто за 183 календарних дні.
На переконання суду першої інстанції, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті позивачу в сумі 63 988, 76 грн., у порівнянні із виплаченою сумою на виконання рішення суду в розмірі 70 393,82 грн. можна вважати співмірним, оскільки такий не перевищує суму таких виплат.
Суд першої інстанції зауважив, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Отже, з врахуванням принципу справедливості, співмірності та пропорційності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2019 року по 13 грудня 2019 в розмірі 63 988,76 грн., тобто ту саму суму, яка була виплачена йому на виконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, однак вважає помилковими висновки суду першої інстанції стосовно періоду затримки розрахунку та суми яка підлягає стягнення.
Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Частинами 1, 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі №420/2941/20 встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок.
Кошти за вказаним судовим рішенням у загальній сумі 65 384,73 грн. були перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок позивача 16 вересня 2023 року, що підтверджено матеріалами справи.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №828/598/17, від 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17.
Відповідно ст. 116 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст. 117 КЗпП України).
З урахуванням вищезазначених правових норм, колегія суддів доходить висновку, що передбачений ч.1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на постанову від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 Верховний Суд відповідно до якої сформовано наступну правову позицію:
Редакція ст. 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-ІХ) набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що ст. 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року ст. 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Колегія суддів вказує, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року.
Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 13 червня 2019 року по 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2023 року.
Колегія суддів зазначає, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Довідкою в/ч НОМЕР_1 від 13 жовтня 2023 року №567 підтверджується те, що у квітні 2019 та травні 2019 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини) йому нараховано 21 333,46 грн. (квітень 2019 року - 10 666,73 грн. + травень 2019 року - 10 666,73 грн).
Колегія суддів вважає за необхідне чітко визначити періоди затримки розрахунку при звільненні позивача:
- з 13 червня 2019 року по 18 липня 2022 року - 1 131 календарних дні;
- з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (за шість місяців) - 184 календарних дні.
З урахуванням наведеного розміру середньоденного заробітку, середній заробіток з 13 червня 2019 року по 18 липня 2022 року (1 131 дні) складає 395 533,32 грн., з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2023 року, але за шість місяців (184 дні) складає 64 348,48 грн., загальний розмір 459 881,80 грн.
Зокрема, при вирішенні справи колегія суддів вважає за необхідне встановити істотність частки невиплаченої суми 70 384,82 грн. (на виконання судових рішень у справах №420/2941/20 та №420/15365/21) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 13 червня 2019 року по 17 липня 2022 року становить 17,79% (70 384,82 грн./395 533,32 грн. * 100%).
Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача (за період з 13 червня 2019 року по 18 липня 2022 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 70 365,38 грн., (395 533,32 грн.*17,79%).
Колегія суддів зазначає, що період стягнення з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію ст. 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону№2352-ІХ, на корить позивача (за період з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2023 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 64 348,48 грн.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правової позиції Верховного Суду щодо співмірності, колегія судів вважає, що позивач частково довів позовні вимоги у розмірі 134 713, 86 грн. (64 348,48 грн. + 70 365,38 грн.).
Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що час затримки розрахунку при звільненні позивача складає з 13 червня 2019 року по 15 вересня 2023 року, а сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача складає 134 713, 86 грн.
Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів, керуючись п.п.3, 4 ч.1 ст. 317 КАС України вважає необхідним, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст. 315, п.4 ч.1, ч.4 ст. 317, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2019 року по 15 вересня 2023 року включно в розмірі 134 713, 86 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з рахунку бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.) за подачу адміністративного позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 28 листопада 2024 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.