Провадження № 22-ц/803/8964/24 Справа № 203/1911/24 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
27 листопада 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Воронько О. О. на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним вище позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що вона з відповідачем від спільного проживання мають неповнолітню дитину. Шлюб між сторонами не укладався. Однак, спільне життя не склалося з різних причин. Вона позбавлена можливості отримувати додаткові прибутки, а від належного виконання обов'язків з утримання дитини відповідач ухиляється, фінансову допомогу надає не регулярно, посилаючись на затримки у виплаті заробітної плати.
Вказує на те, що відповідач є особою працездатного віку, аліменти нікому не сплачує, стягнень по виконавчих документах з нього не проводиться, інших осіб на утриманні не має.
Просила стягувати з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з моменту звернення позивача до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування посилається на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що сторони не досягли домовленості про сплату аліментів в добровільному порядку та їх розміру, також судом не наведено правові підстави для звільнення відповідача від обов'язку утримання дитини, не звернув увагу на те, що відповідач частково визнав позовні вимоги, а також те, що одержувач аліментів не обмежений у праві звернення до суду з позовом про їх стягнення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначав, що він добровільно щомісячно виконує свій обов'язок по утриманню дитини шляхом перерахування коштів на карткові рахунки матері дитини та самої дитини в розмірі, який в рази перевищує гарантований розмір аліментів на дитину.
Посилається на те, що матеріали справи не містять відомостей щодо відмови позивачки від отримання грошових переказів, здійснених відповідачем в добровільному порядку. Наведене свідчить про добровільне виконання відповідачем свого обов'язку зі сплати аліментів та прийняття його позивачкою протягом півтора року.
Вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам та прийшов до правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що дана справа є малозначною в силу положень ч.6 ст. 19 ЦПК України та розглядається в спрощеному порядку, а ціна позову складає менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, виходячи із того, що ціна позову визначена сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців (стаття 176 ч.1 п.3), розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа і проживає разом із донькою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів зазначала, що неповнолітня донька проживає з нею та знаходяться на її утриманні, натомість батько дитини матеріальну допомогу надає нерегулярно.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із безпідставності позовних вимог, позов не містить жодного доказу, що свідчив би про невиконання відповідачем своїх аліментних обов'язків відносно неповнолітньої дочки, натомість згідно з численними електронними доказами, доданими відповідачем до відзиву на позов, він щомісячно добровільно на виконання статті 80 СК України переказує позивачці грошові кошти.
Проте такий висновок суперечить нормам матеріального права.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття
Статтею 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Звернення позивачки до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання дитини свідчить про те, що сторони не досягли домовленості щодо способу виконання батьками обов'язку утримувати дитину.
Одержувач аліментів не обмежений у праві звернення до суду із позовом про їх стягнення. Перерахування коштів на утримання дитини в добровільному порядку відповідачем не є перешкодою для стягнення аліментів у судовому порядку та підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Висновок про добровільну сплату аліментів не ґрунтується на положеннях СК України.
За таких обставин, беручи до уваги інтереси дитини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення аліментів на утримання дитини.
Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку з посиланням на те, що відповідач є працездатним,аліменти нікому не сплачує, інших осіб на утриманні не має. Проте позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування, що саме такий розмір є необхідним для гармонійного розвитку дитини та відповідач має можливість сплачувати аліменти саме у такому розмірі.
Відповідач визнавав позовні вимоги в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно та вважав, що саме такий розмір є достатньою та справедливою сумою для утримання дитини з боку батька, враховуючи рівний обов'язок батьків з утримання неповнолітньої дитини.
Сторони по справі є особами працездатного віку.
Будь-яких доказів, які б свідчили, що сторони не мають можливості за станом здоров'я працювати, в матеріалах справи немає, а також жодного належного та допустимого доказу, що дитині необхідно утримання в більшому розмірі, ніж 1/4 частини доходів відповідача, а саме в розмірі 1/3 частини доходу відповідача, позивачем не надано.
Відповідно дост.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Ч.3ст.181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина.
Аналіз указаних норм права та врахування рівності прав дає підстави для висновку, що батьки мають рівні права та обов'язки щодо матеріального утримання дитини. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Апеляційний суд вважає, що стягнення аліментів на дитину в розмірі 1/4 частини буде відповідати інтересам дитини, такий висновок узгоджується з розміром аліментів, визначеним при видачі судового наказу у відповідності до статті 161 ч. 1 п. 4 ЦПК України та з урахуванням того, що відповідач надає матеріальну допомогу добровільно.
За встановлених обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2024 року скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення аліментів на утримання дитини в розмірі частини доходу відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України - частина 1 статті 141 ЦПК України.
Відповідно пункт 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача в дохід держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви (1211,20 грн.) та апеляційної скарги (1 453,44 грн.) у розмірі 2664,64 грн.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 368,369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Воронько О. О. задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2024 скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з моменту звернення 18 квітня 2024 року позивача до суду і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави судові витрати у розмірі 2664, 44 грн..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: