Провадження № 22-ц/803/8249/24 Справа № 210/1582/23 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
27 листопада 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Бортник В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 210/1582/23 за позовом ОСОБА_1 до Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про відшкодування шкоди (втрати заробітку), заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Сільченка В.Є., -
В березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування шкоди (втрати заробітку), заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я, в обґрунтування якого зазначив, що з серпня 2000 року працює на підприємстві Відповідача за професією слюсаря-ремонтника. Умови праці за цією професією, в яких позивач пропрацював більш ніж 20 років, характеризувалося наявністю шкідливих факторів, основним з яких був такий фактор як важкість праці, показники якого перевищували нормативні. З 2016 року у позивача почали виникати проблеми зі здоров'ям: періодичні болі у шийному та поперековому відділах хребта різної інтенсивності, порушення ходи, болі в плечових, ліктьових та колених суглобах, обмеження руху, заніміння кінцівок. Позивач неодноразово обстежувався у медичних закладах, де йому діагностували такі захворювання, як люмбоішіалгію, люмбалгію, радикулопатію, пері артроз та остеоартроз суглобів. Протягом 5-ти років він неодноразово проходив лікування, однак позитивних результатів досягнуто не було. Захворювання прогресували та стан його здоров'я постійно погіршувався.
В жовтні 2020 року, за результатами проходження періодичного медичного огляду, позивача було визнано непридатним для роботи за професією слюсар-ремонтник, що підтверджується медичною довідкою №819 від 29.10.2020р. В липні 2021 року та в серпні 2022 року при проходженні періодичних медичних оглядів його також було визнано непридатним для виконання роботи за професією слюсар-ремонтника, що підтверджується медичними довідками № 668 від 08.07.2021р. та № 568 від 01.08.2022р.
В травні 2022 року, під час обстеження в ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини», у позивача було виявлено професійне захворювання та встановлено діагноз: Радикулопатія попереково-крижова L5, S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ другого ступеня), що підтверджується медичним висновком від 24.05.2022 року № 779.
Комісією з розслідування професійного захворювання, утвореною відповідно до законодавства про охорону праці, було проведено відповідне розслідування, за результатами якого складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 01.07.2022 року форми П-4, затверджений 04.07.2022 року, яким встановлено, що професійне захворювання виникло внаслідок недосконалості робочого місця, на якому позивач підпадав під дію фізичного навантаження та показники важкості трудового процесу перевищували нормативні, а причиною виникнення захворювання є такий шкідливий фактор, як важкість праці.
В серпні 2022 року, за результатами огляду в медико-соціальній експертній комісії (МСЕК), мені з 01.08.2022 року було встановлено втрату 40% професійної працездатності та III групу інвалідності.
У зв'язку з визнанням позивача непридатним для роботи за професією слюсаря- ремонтника, з листопада 2020 року роботу за цією професією він не виконує, внаслідок чого його заробіток (дохід) суттєво знизився.
Згідно розрахунку середньої заробітної плати для призначення виплат у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, розмір середньомісячного заробітку за період з липня 2021 року по червень 2022 року складає 15559,10 грн., який є суттєво меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
У зв'язку з вищезазначеним позивач вважає, що розмір його заробітку (доходу), втраченого внаслідок ушкодження здоров'я, спричиненого професійним захворюванням, має визначатися виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Тобто, розмір втраченого заробітку (доходу) з листопада 2020 року, коли за медичним висновком №819 від 29.10.2020 року позивач був визнаний непридатним для виконання роботи за своєю професією та з цього часу керівництвом не допускався до роботи, і по теперішній час.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь одноразово втрачений заробіток за період з 01.11.2020р. по 31.03.2023р. в сумі 312610 грн., а починаючи з 01.04.2023 року і до 01.08.2024 року (до дати наступного огляду в МСЕК), у відповідності до ст.1202 ЦК України, відшкодування шкоди, завданої позивачу ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання щомісячними платежами - по 7176,36 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», третя особа ГУ ПФУ в Дніпропетровській обл. про відшкодування шкоди (втрати заробітку), заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я задоволено частково - стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 , в рахунок часткового відшкодування втраченого заробітку, пов'язаного з втратою працездатності, викликаною професійним захворюванням у розмірі 45 776,36 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду змінити, задовольнивши позовні вимоги повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що судом допущено неправильне застосування до спірних відносин норм ст.ст.9, 1166, 1195, 1197, 1202 ЦК України.
Акцентує увагу колегії суддів на тому, що внаслідок визнання непридатним до роботи, з листопада 2020 року його робота за професією була припинена, що призвело до суттєвої втрати частини його заробітку (доходу). Вважає, що саме з листопада 2020 року відповідач повинен відшкодовувати йому втрачений заробіток. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №906/1318/19 (295/16026/18), в якій зазначено, що розмір відшкодування на підставі ст.ст.1195, 1197 ЦК України повинен визначатися з моменту встановлення інвалідності чи ступеня втрати професійної працездатності.
В апеляційній скарзі представник ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Яводчак О.В., не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його неповним та необґрунтованим, так як судом не всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому висновки суду не повністю відповідають дійсним обставинам справи, рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.
В обґрунтування зазначив, що відшкодування завданої шкоди в наслідок професійного захворювання (в розумінні ст.1195 Цивільного кодексу України) яка була заподіяна застрахованій особі в порядку обов'язкового страхування (в розумінні ст.999 ЦК України) підлягає відшкодуванню такій особі за правилами встановленими Законодавством України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відшкодування, зокрема, щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати передбачено ч.7 ст.30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Оскільки, позивач є застрахованою особою, за якого відповідач як страхувальник (застрахована особа та страхувальник згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування») сплачував єдиний внесок, позовні вимоги є необґрунтованими та базуються на неповному та невірному трактуванні механізму відшкодування шкоди встановленого ст.1195 Цивільного кодексу України.
Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відзивів на апеляційні скарги від сторін не надходили.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, а апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що самі по собі факти перебування у трудових відносинах позивача з відповідачем, спричинення ушкодження здоров'я позивачу у зв'язку з виконанням трудових обов'язків та призначення позивачу у зв'язку з цим страхових виплат в порядку Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» сторонами визнаються та не оспорюються, у зв'язку з чим на підставі ч.1 ст.82 ЦПК України суд не досліджує та не аналізує будь-які докази на підтвердження цих фактів та обставин.
Так само, позивач не заперечує призначення і виплату йому у складі страхових виплат частини недоотриманої у зв'язку зі втратою працездатності заробітної плати, проте, вважає цю страхову суму виплат такою, що не у повному обсязі відшкодовує йому втрачену заробітну плату і вважає у зв'язку з цим, що обов'язок сплачувати вказану недоотриману частину заробітної плати а також сплатити єдиноразово різницю, яка виникла з моменту встановлення ушкодження його здоров'я до моменту 31.03.2023 року необхідно покласти на відповідача.
При цьому, відповідач з вказаним не погоджується та вважає, що обов'язок відшкодування шкоди у вигляді втрати заробітку покладено на органи Пенсійного фонду України.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту встановлення рішенням МСЕК ступеню втрати професійної працездатності потерпілим обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, у тому числі - втраченого заробітку, спеціальним законодавством України (в розумінні ст.173 КЗпП України) покладається на органи Пенсійного фонду України, значить, не може бути покладений на відповідача, у зв'язку з чим, позовні вимоги у даній частині не підлягають задоволенню. При цьому, тим же спеціальним законодавством України (в розумінні ст.173 КЗпП України) не передбачено ніяких обов'язків для Пенсійного фонду України відшкодовувати шкоду у період з моменту встановлення такої втрати працездатності до початку виплати страхових виплат Фондом, в результаті чого, суд дійшов висновку про необхідність застосування до вказаного періоду загальних вимог цивільного законодавства щодо відшкодування заподіяної шкоди в порядку ст.1195 ЦК України, у зв'язку з чим позовні вимоги в даній частині підлягають частковому задоволенню, за період з моменту встановлення професійного характеру захворювання позивача (з 24.05.2022р.) по дату встановлення ступеню втрати професійної працездатності (09.08.2022р.).
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційних скарг виходить з наступного.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Згідно з пунктами «а», «д», «ї» частини першої статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я.
Відповідно до частин першої, п'ятої, шостої статті 8 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, погодився з обґрунтуваннями позивача в позовній заяві, де останній посилається на норми ст.ст.1195, 1197, 1202 ЦК України, як на підставу для задоволення позову.
Дійсно, відповідно до частин першої, другої статті 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно із статтею 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Між тим, у постанові (на яку також посилається в своїй апеляційній скарзі позивач) від 05 жовтня 2022 року у справі №906/1318/19 (295/16026/18) Велика Палата Верховного Суду в п.п.49-52 зазначила: «49. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що: 1) шкоду завдано ушкодженням здоров'я позивача внаслідок ДТП - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості; 2) шкода заподіяна водієм автомобіля відповідача, який порушив правила дорожнього руху та допустив наїзд на тротуар; 3) наявний причинно-наслідковий зв'язок між заподіяними позивачу тілесними ушкодженнями та ДТП; 4) наявна вина водія відповідача у скоєнні ДТП.
50. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавство виокремлює різні правові режими відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю фізичної особи.
51. Статтями 1195-1208 ЦК України закріплено конструкцію спеціального делікту. В порядку, визначеному цими нормами, здійснюється відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю фізичної особи, у всіх випадках, крім визначених спеціальними законами. У цій ситуації відшкодування шкоди покладається безпосередньо на її заподіювача за правилами деліктної відповідальності.
52. Натомість особливості відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю фізичної особи внаслідок нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, встановлюються законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Таке відшкодування відбувається на засадах соціального страхування та здійснюється уповноваженою законом публічною інституцією (Фондом соціального страхування України), яка не є заподіювачем шкоди».
Таким чином, особливості відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку, а не ЦК України.
У справі, яка є предметом судового розгляду, судом першої інстанції, на переконання колегії, було невірно застосовано норми ст.ст.1195, 1197 ЦК України та визначено, що з моменту встановлення професійного характеру захворювання позивача (тобто з 24.05.2022 року) до моменту встановлення його ступеню втрати професійної працездатності (до 09.08.2022 року) обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної такою втратою працездатності, у т.ч. - щодо недоотриманого заробітку - слід покласти на відповідача.
Таким чином доводи апеляційної скарги відповідача є обґрунтованими, такими, що узгоджуються з нормами діючого законодавства і судовою практикою суду касаційної інстанції, тому скарга відповідача підлягає задоволенню.
Апеляційним судом не приймаються посилання позивача, в обґрунтування його апеляційної скарги, на практику Верховного суду, оскільки (як зазначено вище), вона не є тотожною з даною справою, т.я. шкода, яка завдана здоров'ю позивача, згідно наведеної постанови Великої Палати від 05 жовтня 2022 року у справі №906/1318/19, не пов'язана з правовідносинами, що випливають з виконання позивачем трудових обов'язків, та її не можна ототожнювати зі справою, що розглядається.
Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача слід відхилити.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід відхилити, а апеляційну скаргу відповідача задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Задовольняючи апеляційну скаргу відповідача, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, ставок судового збору, передбачених ст.4 Закону України «Про судовий збір», апеляційний суд вважає за необхідне компенсувати ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 640,40 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 червня 2024 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», третя особа Головне управляння Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди (втрати заробітку), заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я - відмовити.
Компенсувати Публічному акціонерному товариству «АрселорМіттал Кривий Ріг» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 640,40 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2024 року
Судді: