Провадження № 11-кп/803/3520/24 Справа № 215/6905/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
27 листопада 2024 року м.Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, -
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року продовжено ОСОБА_8 строк тримання під вартою до 07.01.2025 року включно за обвинуваченням останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив, що ОСОБА_8 обвинувачується у скоєнні ряду злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі до 3 років, а також, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не зникли та не змінились під час розгляду клопотання. Вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяють застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд вважає, з урахуванням викладеного та особи обвинуваченого, що інші, більш м'які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 Кримінального процесуального кодексу України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Вважає, що стороною обвинувачення не доведено та не підтверджено належними доказами наявність заявлених ризиків. На даний час відсутні будь-які фактичні дані, які вказують на те, що ОСОБА_8 мав намір чи чинив будь-які дії щодо переховування від суду. Слідчими органами зібрано повну доказову базу, яка зберігається у органу досудового розслідування та матеріалах кримінального провадження, отже обвинувачений при зміні запобіжного заходу не буде мати фізичного доступу до даних матеріалів. Зазначає, що ОСОБА_8 жодного разу не спробував зв'язатися з потерпілими чи свідками, тому даний ризик є лише припущенням сторони обвинувачення. Будь-яких відомостей щодо перешкоджання кримінальному провадженню та намірів вчинення іншого кримінального правопорушення стороною обвинувачення також не надано. Вказує що при визначенні розміру застави судом не враховані обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , його майновий та сімейний стан, інші дані про особу та ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Заслухавши суддю доповідача, доводи учасників судового процесу, дослідивши матеріали контрольного провадження, колегія суддів доходить наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Згідно вимог ст. 12 КПК України кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Таким чином, законність та обґрунтованість обмеження права на свободу та особисту недоторканність має бути перевірена судом у найкоротший строк.
Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
Як встановлено з наданих судом першої інстанції матеріалів, запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 продовжений під час судового провадження в суді першої інстанції на 60 днів до 07.01.2025 року включно.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 р. у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім цього, вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує, що він раніше неодноразово судимий за корисливі злочини, обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді 3 років позбавлення волі, чотири епізоди, інкримінованих у цій справі, вчинені під час дії застосованого до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Щодо ОСОБА_8 в провадженні суду перебуває інше кримінальне провадження за ч. 4 ст. 185 КК України, тому обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, незаконно впливати на потерпілих і свідків, які можуть підлягати допиту судом, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, чим може перешкоджати кримінальному провадженню.
З урахуванням цього, колегія суддів зазначає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не буде гарантувати виконання ОСОБА_8 своїх процесуальних обов'язків.
Можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою передбачають вимоги 183 КПК України. Вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяє застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до вимог п. «е» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 року) міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обирається підозрюваному, обвинуваченому судом при наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню ним правопорушення чи його втечі після його вчинення, що вказана особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Тяжкість, характер та обставини інкримінованого злочину свідчить про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Судова колегія не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 .
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи захисника про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.
Обговорюючи питання щодо правомірності визначеного обвинуваченому ОСОБА_8 розміру застави, слід зазначити, що відповідно до ст. 182 КПК України розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним.
Суд першої інстанції при визначенні розміру застави дотримався вимог діючого законодавства в повному обсязі, тому підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, суд апеляційної інстанції не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про продовження застосування стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки обмеження його права на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти його втечі та забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Таким чином, перевіривши ухвалу суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді