Провадження № 11-кп/803/3495/24 Справа № 216/619/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
27 листопада 2024 року м.Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187 КК України, -
Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року продовжено ОСОБА_8 строк тримання під вартою до 04.01.2025 року включно за обвинуваченням останнього у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187 КК України.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив, що ОСОБА_8 обвинувачується у скоєнні тяжких та особливо тяжкого злочинів, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років, а також, що ризики, які були підставою для обрання та продовження запобіжного заходу, не зникли та не змінились під час розгляду клопотання. Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, посилився, оскільки свідки повідомили про здійснення тиску на них у вигляді погроз перед дачею показів у суді, інший свідок змінив показання у зв'язку з побоюванням обвинуваченого. Вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяють застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд вважає, з урахуванням викладеного та особи обвинуваченого, що інші, більш м'які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 Кримінального процесуального кодексу України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та змінити відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із забороною цілодобово залишати приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та з носінням електронного засобу контролю. Вказує, що продовження запобіжного заходу є протиправним та необґрунтованим, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята без дотримання норм кримінального процесуального законодавства та усталеної практики ЄСПЛ. Звертає увагу, що Європейським судом з прав людини за заявою ОСОБА_8 відкрито провадження щодо надмірного та безпідставного тримання останнього під вартою. Вважає, що судом не надано юридичної оцінки ризикам, які були зазначені стороною захисту при розгляді клопотання. Зазначає, що вказані прокурором підстави для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є ідентичними підставам, викладеним у попередніх клопотаннях, що з огляду на тривалий час перебування ОСОБА_8 під вартою (починаючи з 10.08.2022 року), не можуть беззаперечно свідчити про неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних із триманням під вартою. Наголошує на відсутності у сторони обвинувачення доказів на підтвердження того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні. Зауважує, що матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_8 знаходився у розшуку, впливав на свідків чи іншим чином перешкоджав кримінальному провадженню. Вказує, що всі докази по кримінальному провадженню перебувають у володінні прокурора та суду, а тому обвинувачений ОСОБА_8 не зможе їх спотворити, знищити або сховати. Враховуючи, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, а саме цивільну дружину, і двох неповнолітніх дітей та ту обставину, що всі докази слідством зібрані, вважає, що ризики, які були підставою для обрання та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою зменшилися і подальше тримання під вартою в якості запобіжного заходу не викликано об'єктивною необхідністю і не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи ОСОБА_8 .
Заслухавши суддю доповідача, доводи учасників судового процесу, дослідивши матеріали контрольного провадження, колегія суддів доходить наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Згідно вимог ст. 12 КПК України кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Таким чином, законність та обґрунтованість обмеження права на свободу та особисту недоторканність має бути перевірена судом у найкоротший строк.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.
Підставами застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч . 1 ст. 177 КПК України, хоча зміст поняття «достатні підстави» не має чіткого законодавчого визначення, аналіз кримінального судочинства свідчить про те, що такими підставами є передбачувана небезпека вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.
У кримінальному судочинстві поняття ризиків передбачає як тактичні ризики, так і конкретні небажані для кримінального провадження наслідки поведінки підозрюваних та обвинувачених.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою є заходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази, запобігти прогнозованій протиправній поведінці чи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі, та є ефективним засобом коригування його неправомірної поведінки.
Обмежуючи конституційні права обвинуваченого у вчиненні злочину, запобіжні заходи виконують позитивну роль, реалізуючи у кримінальному процесі матеріально-правовий принцип крайньої необхідності: завдання меншої шкоди, щоб запобігти більшій шкоді.
Як встановлено з наданих судом першої інстанції матеріалів, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України, за ознаками нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах, вчиненого в умовах воєнного стану; у носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу та незаконному придбанні, зберіганні психотропних речовин з метою збуту, тобто обвинувачується у вчиненні трьох кримінальних правопорушень, два з яких є тяжкими та один особливо тяжкий.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 продовжений під час судового провадження в суді першої інстанції на 60 днів до 04.01.2025 р. включно.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.
Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 р. у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинуваченого від суду, є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000р, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Ризик впливу обвинуваченого ОСОБА_8 на свідків та потерпілого в рамках даного кримінального провадження залишається сталим, адже обвинувачений знає анкетні дані свідків та потерпілого, їх місце проживання, тому у випадку зміни запобіжного заходу на більш м'який, може вжити протиправних заходів з метою їх залякування, помсти. Даний ризик посилився тим, що свідки обвинувачення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повідомили суд про здійснення на них тиску у вигляді погроз перед дачею показань у суді, наслідком яких стала зміна показань свідка ОСОБА_9 , якими остання викривала обвинувачених у скоєнні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_11 та ухвалення судом рішення про допит свідка ОСОБА_10 у режимі відеоконференції з іншого приміщення суду через погрози на його адресу.
Апеляційний суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Ризиком вчинення ОСОБА_8 іншого кримінального правопорушення є те, що останній раніше неодноразово судимий за корисливі тяжкі злочини, останній раз вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.12.2020 р. за ч. 4 ст.187, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 358 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на десять років із конфіскацією майна, звільнився 09.02.2021 року, по відбуттю покарання, фактично строк відбутого покарання склав п'ять років, новий злочин вчинив у липні 2022 року, тобто через нетривалий час після звільнення, маючи незняту та непогашену судимість. Нове обвинувачення також містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, тому, на думку колегії суддів, його тримання під вартою є виправданим, оскільки у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.
Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто поза всяким сумнівом здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи захисника про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує, що він обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжким злочинами, з санкцією від восьми до п'ятнадцяти років позбавлення волі, обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, можливість вчинення іншого кримінального правопорушення, вірогідність незаконного впливу на потерпілого, свідків з метою примушування їх до зміни своїх показань.
З урахуванням цього, колегія суддів зазначає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не буде гарантувати виконання ОСОБА_8 своїх процесуальних обов'язків.
Можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою передбачають вимоги 183 КПК України. Вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяє застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до вимог п. «е» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 року) міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обирається підозрюваному, обвинуваченому судом при наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню ним правопорушення чи його втечі після його вчинення, що вказана особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Тяжкість, характер та обставини інкримінованих злочинів свідчить про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Судова колегія не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 .
Висновок суду першої інстанції щодо законності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях Кудла проти Польщі та МакКей проти Сполученого Королівства констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Наявність у обвинуваченого цивільної дружини і двох неповнолітніх дітей, не спростовує і не зменшує ризики, передбачені ст. 177 КПК України, оскільки ця обставина існувала і на час інкримінованих йому злочинів та жодним чином не виступила стримуючим фактором в його поведінці.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про продовження застосування стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки обмеження його права на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти його втечі та забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Таким чином, перевіривши ухвалу суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді