Справа № 161/6469/24 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М.
Провадження № 22-ц/802/1121/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.
28 листопада 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»- Тараненка Артема Ігоровича на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 вересня 2024 року,
ТОВ «Юніт Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 серпня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений кредитний договір №128714204, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 10 750,00 грн. на строк 30 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,98% на день.
Позивач вказує, що за договором факторингу набув права вимоги за цим договором.
Посилаючись на те, що позичальник неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання по своєчасному погашенню заборгованості за кредитом, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором у розмірі 45 586,65 грн.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 вересня 2024 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість у розмірі 17 135,50 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції, в частині відмовлених позовних вимог, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов товариства задовольнити в повному обсязі.
З поданої апеляційної скарги вбачається, що позивач оскаржує рішення, в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення прострочених відсотків, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.
Відповідач не скористалась правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати з таких підстав.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 28 листопада 2024 року, тобто дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що 17 серпня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений кредитний договір №128714204, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 10 750,00 грн. на строк 30 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,98% на день.
За договором факторингу позивач набув права вимоги за цим кредитним договором.
Відповідно до витягу з реєстру боржників № 166 від 19.10.2021 року до договору факторингу позивач набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 27697, 05 гривень, з яких 10750 гривень-сума заборгованості за основною сумою боргу; 16947,05 - сума заборгованості за відсотками (а.с. 53).
З метою стягнення коштів за кредитним договором № 128714204 від 17.08.2021 року у примусовому порядку позивач звернувся до суду з цим позовом до відповідача.
Між сторонами виник спір з приводу неповернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір був укладений сторонами в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Установлено, що кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позикодавців подала заявку на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання позики, після чого позикодавець надіслали відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використала для підтвердження підписання договорів позики.
Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем договір позики не був би укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказані правочини, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Всупереч умов укладеного кредитного договору, зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором, відповідачем належним чином не виконувалися, у зв'язку з чим, у неї виникла заборгованість.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Встановивши, що позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію кредитного договору, який укладений між сторонами, договори про відступлення прав вимоги, а також розрахунки, що підтверджують користування відповідачем кредитними коштами, які останньою не повернені, місцевий суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог, в частині стягнення тіла кредиту та відсотків, в межах строку дії кредитного договору.
Позичальник не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, презумпція правомірності якого не спростована.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.
За договором факторингу позивач набув права вимоги за цим кредитним договором.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За умовами укладеного між сторонами договору №128714204 від 17 серпня 2021 року, такий укладено на строк 30 днів. Відтак, в межах строку кредитування відповідач повинна була повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків має відбуватись нарахування відсотків, тоді як позивач обраховує зазначені відсотки за кредитним договором безпосередньо до моменту переходу права вимоги, що не відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.
За кредитним договором №128714204 від 17 серпня 2021 року відповідач отримала кредит у розмірі 10750 гривень на строк 30 днів із сплатою за користування кредитом 1,98 % в день отже, за цим кредитним договором відповідач зобов'язана сплати відсотки у розмірі 6 385,50 грн (10 750 х 0,0198 х 30), а загальна заборгованість становить17 135,50 грн.
Таким чином розмір заборгованості за кредитним договором № №128714204 від 17 серпня 2021 року становить 17 135,50 грн яка підлягає стягненню.
Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що після закінчення строку кредитування позивачу було нараховані відсотки відповідно до ст. 625 ЦК України.
Однак з таким твердження скаржника апеляційній суд погодитись не може.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення з боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивачем не заявлялось вимоги про застосування судом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, окрім того в матеріалах цивільної справи відсутні відомості, а саме здійснення розрахунку відсотків, з застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України. Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що 34836, 65 гривень це є заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредиту, хоча і відсилається на ч.2 ст 625 ЦПК України, однак жодного розрахунку відсотків ст. 625 ЦК України позивачем не подано. Необхідно зазначити, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 17 135,50 грн, таким чином 28451, 15 гривень на думку скаржника становлять відсотки нараховані застосовуючи частину ч. 2 ст. 625 ЦК України, що в свою чергу перевищує в 1, 5 рази кредитну заборгованість, з врахуванням тіла кредиту та відсотків.
Відповідно до п. 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18), з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання
Окрім того Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.
Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином апеляційний суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 28451, 15 гривень, що на твердження скаржника становлять проценти по ст. 625 ЦК України, оскільки такі не підтвердження та недоведені.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, в оскарженій частині - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - Тараненка Артема Ігоровича залишити без задоволення.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 вересня 2024 року, в оскарженій частині, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - суддя
Судді