Справа №: 297/3937/24
28 листопада 2024 року м. Берегове
Суддя Берегівського районного суду Закарпатської області Гал Л. Л., розглянувши матеріали, що надійшли з Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, непрацюючого,
за ст. 126 ч. 5 КУпАП,
15 вересня 2024 року об 00:00 год., в м. Берегове, пл. Ференца Ракоці, 4, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ВАЗ 2103», державний номерний знак НОМЕР_1 , чим порушив п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху, адже керував транспортним засобом не маючи права керування ним, повторно протягом року.
ОСОБА_1 в суд не з'явився.
Перевіривши матеріали справи, а саме: протокол про адміністративне правопорушення №129776 від 15.09.2024 року, пояснення ОСОБА_1 , копію постанови про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 №596267 від 11.03.2024 року за ч. 4 ст. 126 КУпАП, вважаю, що його дії слід кваліфікувати за ст. 126 ч. 5 КУпАП, як керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, вчинене повторно протягом року.
При цьому, відомостей про те, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія, матеріали справи не містять.
У зв'язку з цим, щодо застосування до ОСОБА_1 стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, слід зазначити наступне.
КУпАП не містить норми, що визначають правила накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на осіб, які вже позбавлені такого права або взагалі його не мали, тому в даному випадку слід застосувати аналогію права.
У зв'язку з цим, вважаю за можливим застосувати правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 04.09.2023 року у справі №702/301/20, згідно якої норми Загальної частини КК, ні статті 286, 286-1 КК не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, об'єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286, 286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК України. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб'єктивного права), так і покладенням на особу у зв'язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов'язків, а також роз'яснення особі наслідків невиконання покладених обов'язків та ухилення від відбування додаткового покарання.
Підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Враховуючи зазначене, виходячи із аналізу положень статей 1, 50, 55, 65, 286, 286-1 КК, особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
На підставі наведеного, на ОСОБА_1 слід накласти адміністративне стягнення в межах санкції ст. 126 ч. 5 КУпАП.
Крім того, оскільки згідно протоколу про адміністративне правопорушення транспортний засіб марки «ВАЗ 2103», державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_2 , тому вважаю недоцільно застосувати додаткове адміністративне стягнення у виді оплатного вилучення транспортного засобу.
Керуючись ст. 126 ч. 5, ст. 283, п. 1 ст. 284 КУпАП,
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накласти на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 7 (сім) років без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Відповідно до статті 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності протягом десяти днів з дня винесення постанови через цей суд до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя: Лайош ГАЛ