83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
15.11.10 р. Справа № 37/72пд
Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Адамс Девелопмент Груп”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 24644707
до Відповідача 1: Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк, ідентифікаційний код 04052844,
Відповідача 2: Донецької міської ради, м. Донецьк, ідентифікаційний код 04052844
та Відповідача 3: Управління Держкомзему у місті Донецьку Донецької області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 23597414
про: визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №5189, №Ю-18274/2003, який зареєстрований за №4/2261 від 27.08.2003р.
за участю уповноважених представників:
від Позивача - Яковлєв А.В. (за довіреністю б/н від 31.05.2010р.);
від Відповідача 1 - Рубльова М.В. (за довіреністю №01/13-2906 від 19.05.2008р.);
від Відповідача 2 - Рубльова М.В. (за довіреністю №01/13-2905 від 19.05.2008р.);
від Відповідача 3 - не з'явився
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань
Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 18.05.2010р. на 01.06.2010р.з подальшим оголошенням перерви до 09.06.2010р. та відкладанням на 05.07.2010р., з 05.07.2010р. на 20.07.2010р., з 20.07.2010р. на 09.08.2010р., з 09.08.2010р. на 31.08.2010р. з подальшим оголошенням перерви до 13.09.2010р., відкладанням на 04.10.2010р. з подальшим оголошенням перерви до 02.11.2010р. та відкладанням на 15.11.2010р.
У судовому засіданні 15.11.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Адамс Девелопмент Груп”, м. Донецьк (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк (далі - Відповідач 1) та Донецької міської ради, м. Донецьк (далі - Відповідач 2) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №5189, №Ю-18274/2003, який зареєстрований за №4/2261 від 27.08.2003р.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що встановлена за спірним договором земельна ділянка була надана без виділення в натурі та складання відповідних документів (план/схема земельної ділянки, кадастровий план, акт визначення меж земельної ділянки в натурі, акт приймання-передачі об'єкта оренди) та без попереднього прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування і визначення умов використання і цільового призначення земельної ділянки.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір оренди земельної ділянки №5189 №Ю-18274/2003 та правоустановчі документи.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 15, 17 Закону України „Про оренду землі”, ст.ст. 124, 125 Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України.
В перебігу розгляду справи Позивачем 18.05.2010р. було заявлене клопотання про витребування доказів (а.с.18 т.1), яке було задоволене ухвалою суду від 18.05.2010р., та надані: - 18.05.2010р. - пояснення (а.с.17 т.1) відносно вимог до кожного з Відповідачів;
- 05.07.2010р. - пояснення відносно реєстрації спірного договору (а.с.64 т.1);
- 31.08.2010р. - пояснення щодо причин висування вимог до Донецької міської ради (а.с.106 т.1);
- 07.09.2010р. - пояснення з додатками (а.с.а.с. 138-142 т.1) відносно нездійснення державної реєстрації спірного договору;
- 09.09.2010р. - заява про залучення Управління Держкомзему у м. Донецьку Донецької області у якості відповідача (а.с.143 т.1), а також - додаткової документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.32-40, 66-68 т.1).
09.06.2010р. Відповідачами 1 і 2 був наданий спільний відзив (а.с.а.с.41-43 т.1), в якому проти позовних вимог заперечується з підстав: неможливості укладання договору з дотримання вимог законодавства щодо виділення земельної ділянки в натурі через використання Позивачем лише частини будівлі, яка розташована на такій ділянці; цільовим призначенням ділянки вказано здійснення господарської діяльності; визначення сторонами умов договору відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України. Крім того, у відзиві зазначено, що спірний договір було укладено 15.07.2003р. та зареєстровано 26.10.2004р., тоді як ст. 257 Цивільного кодексу України встановлений 3-річний строку позовної давності, сплив якого за ст. 267 цього Кодексу у разі заяви про застосування стороною, є підставою для відмови у позові.
Відповідачами були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.44-59, 114-137).
Ухвалою від 05.07.2010р. судом до участі у справі у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача залучено Управління держкомзему у місті Донецьку Донецької області (далі - Третя особа).
Третя особа 31.08.2010р. надала пояснення (а.с.а.с.107, 108), якими повідомила, що оспрюваний договір не був зареєстрований у Державному реєстрі прав на землю і нерухоме майно в порядку, передбаченому Постановою КМУ №1088, та не містить всіх законодавчо визначених обов'язкових істотних умов.
Ухвалою від 13.09.2010р. суд за клопотанням Позивача змінив процесуальний статус Управління Держкомзему у місті Донецьку Донецької області, залучивши його в порядку ст. 24 Господарського процесуального кодексу України у якості співвідповідача (далі - Відповідач 3).
Відповідач 3 надав пояснення №01-32-4871 від 30.09.2010р. (а.с.а.с.149-151), в яких підтримав обґрунтованість позовних вимог, зазначивши, що: спірний договір укладений відповідно до розробленої на виконання розпорядження Донецького міського голови від 17.11.1998р. № 1481 типової форми договору для вбудованих приміщень, що не були самостійними договорами, а вважалися додатками до договорів оренди нежитлових приміщень і передбачали надання орендодавцем та прийняття орендарем в строкове платне користування без виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки відповідної площі із при будинкової території будівлі для сплати до місцевого бюджету орендної плати за землю; оскільки договір було укладено за формою, розробленою всупереч діючого законодавства, вважати реєстрацію цього договору „державною” неможливо - реєстрація були лише обліковою.
У судових засіданнях представники учасників справи підтримали свою позицію, викладену письмово. При цьому, 15.11.2010р. представник Відповідачів 1, 2 підтвердив, що спірний договір не зареєстровано у Центрі державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам, оскільки Донецьке міське управління земельних ресурсів, яке здійснили реєстрацію договору, не входило до означеного Центру, наголошуючи при цьому, що спірний договір за своєю природою і не вимагав здійснення державної реєстрації в такому Центрі. Представник Позивача наполягав на вирішенні спору за наявними документами незважаючи на відсутність представника Відповідача 3, проти чого представник Відповідачів 1, 2 не заперечив.
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без пояснення причин представника належним чином повідомленого Відповідача 3 у судове засідання з огляду на доведення ним до відома суду своєї позиції по суті спору у письмовому вигляді не може вважатися підставою у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України для відкладання розгляду справи.
Дійсно, встановлення правової визначеності по суті заявлених вимог не може перебувати у залежності від реалізації певною стороною справи свого процесуального права на участь у судовому засіданні, і подальше зволікання з вирішення спору з огляду на тривалість розгляду справи є несумісною із гарантованим ст. 6 ратифікованою Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. правом на вирішенню спору впродовж розумного строку.
Вислухавши у судових засіданнях представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
Виконавчим комітетом Донецької міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Стін Холдинг” (Орендар), правонаступником якого згідно п. 1.5. Статуту (а.с.а.с.12-14 т.1) є Позивач, був підписаний договір оренди земельної ділянки №5189 №Ю-18274/2003 (а.с.а.с.8, 9 т.1), який 26.10.2004р. зареєстрований в Донецьким міським управлінням земельних ресурсів в книзі записів держаної реєстрації договорів оренди землі (а.с.141 т.1).
Відповідно до умов п. 1.1. означеного договору оренди (далі - спірний договір), Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування без виділення в натурі (на місцевості) з 01.01.2003р. земельну ділянку площею 82,75кв.м., що знаходиться на території Ворошиловського району м. Донецька по вул. Постишева, 118 із прибудинкової території будівлі для сплати до місцевого бюджету орендної плати за землю.
Згідно п. 1.2. договору площа земельної ділянки визначена пропорційно тієї частини площі визначеної будівлі, що знаходиться у користуванні або власності Орендаря.
За змістом п. 2.1. договору він укладається на термін оренди або перебування у власності Орендаря нежитлового приміщення, що знаходиться на земельній ділянці за вище згаданою адресою. Пунктом 9.1. договору визначено, що він підлягає державній реєстрації в Донецькій міській раді.
Як вбачається із змісту витягу та довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с.а.с.114-124 т.1) Донецьке міське управління земельних ресурсів, яке здійснювало реєстрацію спірного договору, було засноване Держаним агентством земельних ресурсів Україні, наразі є припиненим. В свою чергу, його правонаступником визначалося Управління земельних ресурсів у місті Донецьку Донецької області, яке також є припиненим, а потім - Управління держкомзему у місті Донецьку Донецької області (Відповідач 3 у цій справі).
Із наданого до матеріалів справи Положення про Відповідача 3 (а.с.а.с.131-134 т.1) не вбачається віднесення до її функцій здійснення державної реєстрації договорів оренди землі.
В свою чергу, співставлення книги записів реєстрації договорів оренди землі, в якій зареєстровано спірний договір, із формою книги записів державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженою у якості додатку до Постанови КМУ від 25.12.1998р. №2073, вказує на невідповідність означених книг одна одній ані за формою, ані за відомостями. Зокрема, книга записів державної реєстрації договорів оренди землі передбачає визначення місця розташування та кадастрового номеру земельної ділянки, яка передається в оренду, та її цільове призначення.
Як вбачається із представлених платіжних доручень (а.с.а.с.35-40 т.1) та довідки обслуговуючого банку №134-45/371 від 05.07.2010р. (а.с.а.с.67, 68 т.1) Позивачем здійснювалися платежі за оренду землі, проте визначити суму платежів, які учинялися на виконання спірного договору не вбачається за можливе.
За таких обставин Позивач, вказуючи у поясненнях, наданих 31.08.2010р. (а.с.98) про відсутність відомостей щодо прийняття Донецькою міської радою на себе повноважень, які випливають із спірного договору, наполягає на задоволені позовних вимог.
Відповідачі 1, 2 проти позову заперечили з підстав, викладених у спільному відзиві (а.с.а.с.41-43 т.1), наданому 09.06.2010р., вимагаючи, зокрема, застосування позовної давності до заявлених вимог.
Відповідач 3 підтримав обґрунтованість позовних вимог, про що зазначив у пояснення №01-32-4871 від 30.09.2010р. (а.с.а.с.149-151 т.1).
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідачів такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні недійсним спірного договору оренди земельної ділянки.
Як зазначено в абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.
При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його укладання - державної реєстрації, визначеної виходячи із відмітки, датованої 26.01.2004р.
Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема - Земельним та Цивільним кодексами України, Законом України „Про оренду землі” та іншими нормативно-правовими актами, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірних договору оренди земельної ділянки.
За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:
- наявність у Позивача певного суб'єктивного права (інтересу) - об'єкту судового захисту;
- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;
- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).
Суд наголошує, що обов'язковість доведення наявності факту порушення існуванням спірної угоди прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Роз'яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України.
З огляду на пред'явлення позовних вимог одночасно до трьох Відповідачів, суд, враховуючи приписи ст.ст. 23, 84 Господарського процесуального кодексу України, має вирішити питання щодо вимог до кожного з них.
Як вбачається із змісту спірного договору, Донецька міська рада не є його стороною або іншим учасником (зобов'язаною чи уповноваженою особою), а доказів правонаступництва за стороною Орендодавця за цим договором до матеріалів справи не надано. Так само не є учасником (стороною, вигодонабувачем чи зобов'язаною особою) і Управління Держкомзему у місті Донецьку Донецької області, м. Донецьк.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що Донецька міська рада та Управління Держкомзему у місті Донецьку Донецької області - Відповідачі 2, 3 - є неналежним відповідачами за заявленим позовом, що зумовлює відмову у задоволенні вимог щодо них.
Відносно вимог до Виконавчого комітету Донецької міської ради, який є стороною спірного договору, і внаслідок цього правомірно обіймає статус відповідача у справі суд зазначає наступне:
Як встановлено ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин, видом якого у розумінні ст. 202 цього Кодексу, є спірний договір, підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом, і є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Поряд із цим, ч. 3 ст. 640 цього Кодексу визначає, що договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його реєстрації.
В свою чергу, виходячи із змісту ст.ст. 203, 215, 236 Цивільного кодексу України недійсним або нікчемним може бути лише вчинений правочин, що у повній мірі узгоджується зі позицією Верховного суду України, викладеною в абз. 1 п.8 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9.
Частиною 2 ст. 126 Земельного кодексу України в редакції, що діяла в період, визначений датами реєстраційних відміток на спірному договорі, встановлювалося, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, і з наявністю такої реєстрації ч. 1 ст. 125 цього Кодексу пов'язує виникнення права оренди.
Наразі, п. 43 Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою КМУ від 3 березня 2004р. N 220 на виконання вимог ст. 14 Закону України „Про оренду землі” також пов'язує набрання договором чинності з моментом його державної реєстрації.
В свою чергу, ст.ст. 18, 20 Закону України „Про оренду землі” безпосередньо визначають, що договір оренди землі підлягає державній реєстрації та набирає чинності після неї, що у сукупності зумовлює висновок суду про її обов'язковість у розглядуваному випадку у розумінні ст. 210 Цивільного кодексу України.
Аргументи Відповідачів 1, 2 про те, що спірний договір укладено у відповідності до загальних положень Цивільного кодексу України, і він не є самостійним договором оренди землі, а лише додатком до документів, що засвідчують право орендаря на відповідне вбудоване приміщення і тому не підлягає реєстрації до уваги не приймаються, оскільки наведені імперативні норми законодавства взагалі не передбачають існування особливого виду договорів оренди земельної ділянки і не покладають необхідність їх державної реєстрації у залежність від їх самостійного або додаткового статусу, доказів якого (додаткового статусу) до справи взагалі не було надано.
Єдиний порядок державної реєстрації договорів оренди визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. N 2073 (далі - Порядок), з п. 4 якого вбачається, що забезпечення реєстрації договорів оренди земельних ресурсів покладено на відповідні державні органи земельних ресурсів, у тому числі - управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування, тоді як сама реєстрації згідно п. 4 здійснюється виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.
Виходячи із змісту п.п.11, 12 Порядку державний орган земельних ресурсів за результатами перевірки наданого пакету документів лише готує висновок про держану реєстрацію (відмову у державній реєстрації) та передає його разом із реєстраційною справою до виконавчого комітету або державної адміністрації для засвідчення факту державної реєстрації або відмови у такій реєстрації, який (факт) опосередковується засвідченням у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради (державної адміністрації) або уповноваженої ними посадової особи на всіх примірниках договору.
У подальшому, згідно п. 13 Порядку, після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з затвердженим додатком, але відповідно до п. 14. Порядку датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації.
Таким чином, наявність відповідного запису в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі є опосередкованим доказом факту державної реєстрації такого договору.
Указом Президента України „Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру” від 17 лютого 2003 року N 134/2003 на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено функції з державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру, у зв'язку із чим були внесені відповідні зміни до підпункту 11 пункту 4 Положенні про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженому Указом Президента України від 14 серпня 2000 року N 970 щодо повноважень означеного органу у тому числі - відносно здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрацію договорів оренди земельних ділянок.
На виконання означеного Указу Президента України був прийнятий наказ Державного комітету України по земельних ресурсах „Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру та удосконалення структури державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" від 23 травня 2003 року N 135, п. 1 якого встановлено, що реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди землі здійснює державне підприємство "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" (далі - Центр ДЗК).
Приймаючи до уваги, що у зв'язку із прийняттям Указу Президента України від 17 лютого 2003 року N 134/2003 не було внесено відповідних змін та не відбулося скасування Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. N 2073, суд, враховуючи співвідношення за юридичною силою (ієрархією) указу Президента України і постанови Кабінету Міністрів України за ст.ст. 106, 113 Конституції України, суд дійшов висновку, що запроваджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998р. N 2073 Порядок державної реєстрації договорів оренди діє в частині, що не суперечить означеному Указу Президента України, тобто змінився орган, який мав здійснювати реєстрацію спірного договору, і таким органом в розглядуваному випадку мало бути державне підприємство "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах"
Між тим, як було встановлено судом, наявна в матеріалах справи книга, в який був зареєстрований договір, не відповідає за формою із змістом визначеним додатком до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. N 2073, та навіть за назвою не є книгою записів державної реєстрації договорів оренди, і не може підтверджувати здійснення такої реєстрації як неналежний у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказ.
В свою чергу, і сам договір не містить доказів засвідчення належною особою факту його державної реєстрації, оскільки Донецьке міське управління земельних ресурсів не і структурним підрозділом Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах і з змістом діючого законодавства не наділялося правом здійснення функцій останнього щодо реєстрації спірного договору оренди земельної ділянки. Факт відсутності належної державної реєстрації спірного не тільки підтверджується його змістом (відсутність належної відмітки реєструюючого органу), але й Відповідачами 1, 2 не заперечується, а Відповідачем 3 безпосередньо підтверджується.
Більш того, аналіз змісту умов такого договору, насамперед встановлення відсутності умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, та таких невід'ємних його частин як:
- план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;
- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;
- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
- акт приймання-передачі об'єкта оренди,
у світлі положень ч. 2 ст. 15 Закону України „Про оренду землі” та п. 9 Порядку взагалі вказують на неможливість правомірного здійснення державної реєстрації такого договору оренди.
Відтак, встановлена судом обставина відсутності державної реєстрації спірного договору оренди, зумовлює висновок про його не вчинення та неукладенність у світлі згадуваних вище ст.ст. 210, 610 Цивільного кодексу України, що за змістом абз. 4 п. 8 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9 зумовлює відмову у задоволені позовних вимог про визнання його недійсним.
Справді, не вчинений і не укладений договір є відсутнім з точки зору чинника, з існуванням якого можна пов'язувати як існування, так і порушення певних прав/інтересів його сторін, а отже - унеможливлює і існування об'єкту судового захисту за розглядуваним позовом та застосування будь-якого способу такого захисту проти неіснуючого порушення.
Суд відхиляє клопотання Відповідачів про застосування наслідків пропущення позовної давності, оскільки відмовляє у задоволені позовних вимог по суті. Наразі, за змістом ст.261 Цивільного кодексу України можливість початку перебігу позовної давності вимагає наявності факту порушення певного права відповідної особи, тоді як в розглядуваному випадку не вчинений договір взагалі не може ототожнюватися із фактом порушення будь-яких прав Позивача, пов'язаних із його підписанням.
Решта зауважень Відповідачів на спростовування заявлених вимог щодо незаконності спірного договір судом відхиляються, оскільки полягають у обґрунтуванні відповідності змісту оспорюваного договору законодавству, тоді як їх оцінка є доцільною лише за умов вчинення та укладання цього договору.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати відносяться на його рахунок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 4-2 - 4-6, 23, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Адамс Девелопмент Груп”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 24644707) до Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк (ідентифікаційний код 04052844) та Донецької міської ради, м. Донецьк (ідентифікаційний код 04052844) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №5189 №Ю-18274/2003, який зареєстрований за №4/2261 від 27.08.2003р.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 15.11.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 19.11.2010р.
Суддя