Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322
Іменем України
09.01.2010Справа №2-32/4258-2010
Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Закритого акціонерного товариства «Теодосія» (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул.. Володарського, 39-Б ідентифікаційний код 30689644).До відповідача - Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» (95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Училищна, 42-А ідентифікаційний код 03348117).
Про стягнення 802 543, 87 грн.
За участю представників:
Від позивача - Євсєєв О.В. № 14/Д від 22.09.2010р., Яницький О.В., довіреність № 8/Д від 11.01.2010р.
Від відповідача - Андрушко М.І., довіреність № 2366 від 23.06.2008р., Чкі Е.Н., довіреність №1889 від 10.06.2010р.
Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.
Обставини справи: Закрите акціонерне товариство «Теодосія» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» про стягнення 802 543, 87 грн., у тому числі 785 046, 51 грн. -за фактично надані послуги з транспортування природного газу, 10 013, 12 грн. - інфляційних втрат, 7 484, 24 грн. - 3% річних.
Ухвалою господарського суду від 27.08.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 13.09.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.
З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 13.09.2010р. та від 11.10.2010р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п. 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 - рекомендованою поштою.
У судових засіданнях 27.09.2010р., 25.10.2010р., 04.11.2010р., 08.11.2010р. оголошувалась перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Строк розгляду справи продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач транспортував газ мережами позивача, а оплату за отримані послуги на його користь не здійснив. Що і призвело до утворення заборгованості.
Представник відповідача у судових засіданнях та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечував, з тих підстав, що акт приймання-передачі природного газу підписані не уповноваженою особою, договір між сторонами на момент передачі газу був відсутній, а акти про надання послуг з транспортування природного газу, взагалі відсутні.
У судовому засіданні представник позивача надав клопотання про залучення до розгляду справи ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» для дачі пояснень.
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 09.11.2010р. у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Позивач стверджує, що січні - червні 2010 року він надав відповідачу послуги з транспортування природного газу, обсяги газу та факт їх надання, на його думку, підтверджуються актами приймання-передачі природного газу, підписаними сторонами, проте відповідачем неналежно виконуються зобов'язання щодо оплати отриманих послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 788 134, 81 грн., яка розрахована на підставі балансу надходження та реалізації природного газу споживачами за січень 2010р., за лютий 2010р., за березень 2010р., за квітень 2010р., за травень 2010р. ( а.с. 11-26) та тарифу за транспортування природного газу на підставі Постанови НКРЕ.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Позивач предметом дійсного позову визначив суму за надані послуги з транспортування природного газу.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
У конкретному випадку, вартість наданих послуг з транспортування, які підлягають стягненню з відповідача, випливає з об'єму природного газу, переданого від ЗАО «Теодосія» в розподільчі мережі ВАТ «Кримгаз».
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що на підтвердження надання послуг сторонами були підписані акти приймання-передачі природного газу.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, акти приймання - передачі природного газу за спірний період були повернуті позивачеві без підпису відповідача. ( а.с. 51- 56).
Стосовно ж актів на транспортування газу, доданих до матеріалів справи ( а.с. 84 -94), суд вважає за необхідне зазначити наступне:
Як вбачається із зазначених актів, з боку ВАТ «Кримгаз» вони були підписані Шашко В.Ю від Феодосійського управління по експлуатації газового господарства ВАТ «Кримгаз».
Акт від 01.07.2010р. взагалі представником ВАТ «Кримгаз» не підписаний. ( а.с. 94).
Як вбачається з документів, наявних в матеріалах справи, Шашко В.Ю, що підписав вищезазначені акти є начальником Феодосійського управління по експлуатації газового господарства ВАТ «Кримгаз», посадова інструкція та довіреність якого не надають йому повноважень на підписання подібних документів. ( а.с. 67- 73).
Відповідно до статті 139 Кодексу Законів про працю України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, акти приймання-передачі підписані начальником Феодосійського управління по експлуатації газового господарства ВАТ «Кримгаз» із перевищенням посадових повноважень, у в зв'язку із чим, зазначені акти приймання-передачі природного газу, не можуть бути прийняті судом у якості належних та допустимих доказів в розумінні вимог діючого законодавства.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Пунктом 12 Постанови КМУ № 1729 від 287.12.2001р. «Про забезпечення споживачів природним газом» визначено, що газотранспортні та газодобувні підприємства НАК «Нафтогаз України», а також суб'єкти господарської діяльності, що мають ліцензію на розподіл природного і нафтового газу забезпечують транспортування природного газу в обсягах, визначених постачальниками за регульованим тарифом, відповідно до договорів, укладених із зазначеними постачальниками. Окрім того, на газодобувні підприємства НАК «Нафтогаз України» згідно абзацу 5,6 вищенаведеного пункту 12, покладається обов'язок виконання диспетчерських функцій з контролю та регулювання надходження і реалізації природного газу. Саме на позивача, в даному конкретному випадку, покладається обов'язок вести приладовий облік і здійснення контролю за якістю газу, про транспортованого реалізованого споживачам.
Проте, на вимогу суду надати акти по вузлах обліку в місцях передачі природного газу, позивач повідомив про відсутність таких приборів обліку на балансі підприємства.
Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції, затвердженої Наказом №142 НАК «Нафтогаз України», від 11.03.2004р. «Про затвердження механізму обрахування обсягів природного газу на підприємствах з газопостачання та газифікації», Кількість газу, прийнятого підприємством з газопостачання та газифікації від Газоторанспортного підприємства, газовидобувального підприємства, та інших підприємств з газопостачання та газифікації за календарний місяць, визначається як сума добових витрат газу з 9-ої години ранку першого дня звітного місяця до 9-ої години ранку першого дня місяця, наступного за звітним, згідно з результатами вимірювання вузлів обліку газу, встановлених на Газоторанспортному підприємстві, Газовидобувальному підприємстві.
При цьому, відповідно до пункту 2.5. Інструкції, первинним документом для складання двостороннього акта приймання-передачі природного газу на газорозподільній станції є роздруківка автоматичного обчислювача вузла обліку газу газорозподільної станції (газорозподільного підприємства), підписана відповідальною особою та скріплена печаткою газотранспортного (газовидобувного) підприємства, один екземпляр якої передається підприємству з газопостачання та газифікації. В акті приймання-передачі газу, обсяги газу передані на ГРС до газових мереж підприємства з газопостачання та газифікації, по кожному окремому вузлі обліку газу визначається окремо.
Абзацом 2 пункту 3.2.1 Інструкції, визначено, що обсяги спожитого газу беджетними установами оформлюються актом приймання-передачі газу на підставі показань лічильника, занесених до журналу обліку споживання газу.
Таким чином, ненадання суду позивачем актів вимірювання вузлами обліку газу, які повинні були бути встановлені саме у позивача на пункті передачі-приймання природного газу, за відсутності підписаних належними представниками відповідача актів приймання-передачі природного газу, та актів про надання послуг з транспортування газу, фактично позбавляє суд можливості визначити об'єм та, відповідно, вартість наданих послуг з транспортування природного газу.
Окрім того, суд не має можливості визначити в якості належного та допустимого доказу надання послуг з транспортування природного газу надані позивачем Акти приймання-передачі природного газу (а.с.51-56), у в зв'язку із тим, що вони датовані числом, передуючим укладеному між сторонами договору, містять посилання на неукладений на той час договір №5/Т від 04.01.2010р., та повернуті відповідачем без підписання.
Так, позивач в обґрунтуванні вимог, пред'явлених до відповідача посилається на той факт, що рішенням Господарського суду АР Крим від 29.07.2010р. був укладений договір на транспортування природного газу.
Відповідач проти зазначених обставин заперечував, посилаючись на приписи статті 187 Господарського кодексу України.
Так, пунктом 2 статті 187 Господарського кодексу України встановлено, що день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Проте, розглянувши рішення Господарського суду АР Крим у справі № 2-33/1683-2010 від 29.07.2010р., копія якого додана до матеріалів справи, суд встановив, що рішенням суду встановлено, що договір поширює дію на відносини, що склались з 01.01.2010р., а отже й на транспортування газу за спірний період.
Пунктом 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, посилання відповідача на те, що умови договору не поширюються на взаємовідносини сторін, що склались за період з січня 2010р. по травень 2010 р. спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до пункту 5.6 Договору підставою для розрахунку є двосторонні акти приймання-передачі послуг з транспортування газу, які готуються Газорозподільним підприємством та направляються Газопостачальному підприємству разом з актами приймання передачі газу.
Відповідно до пункту 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Поняття "зобов'язання" необхідно розглядати як правовідношення, зміст якого можуть складати декілька обов'язків разом з кореспондуючими ним повноваженнями, метою яких є товарне переміщення соціальних благ з майнової сфери боржника в майнову сферу кредитора.
Підставою виникнення зобов'язання з оплати отриманих послуг є двосторонні акти приймання-передачі послуг з транспортування газу, які готуються Газорозподільним підприємством та направляються Газопостачальному підприємству разом з актами приймання передачі газу, у відповідності до пункту 5.6 Договору.
Проте, зробивши аналіз документів, доданих до матеріалів справи, суд не може прийняти акти приймання-передачі послуг з транспортування газу у якості доказу виконання умов договору позивачем, оскільки вони підписані не уповноваженої особою, а акти приймання-передачі газу відповідачем не підписані взагалі.
Відповідно до пункту 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Пунктом 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, враховуючи досліджені судом матеріали справи, та відсутність належних та допустимих доказів надання послуг з транспортування природного газу, не вбачається у відповідача обов'язку оплатити заявлену позивачем суму, а отже й відсутність законних та обґрунтованих підстав для задоволення позову.
У зв'язку із відмовою у стягненні основної суми боргу, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог й в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
За згодою представників у судовому засіданні 09.11.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 09.11.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Направити рішення на адресу сторін відповідно до вимог статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Барсукова А.М.