Справа № 240/3615/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
26 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
в лютому 2024 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати з 15.11.2023 по 23.11.2023 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, зобов'язання вчинити відповіді дії.
Також, позивач просив, зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду збільшену до 100000,00 грн відповідно до постанови КМ України №168 від 28 лютого 2022 року за період з 15.11.2023 по 23.11.2023.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.05.2024, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у спірний період проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
З 15.11.2023 по 23.11.2023 ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону, що підтверджується Випискою №4135к від 23 листопада 2023 року.
01 січня 2024 року позивач звернувся з усною скаргою на гарячу лінію Міністерства оборони України про нарахування та виплату грошової допомоги при пораненні.
13 січня 2024 року В/ч НОМЕР_1 надала відповідь на скаргу, в якій було роз'яснено, що для отримання грошової допомоги потрібно надати оригінал або належним чином завірену копію виписки №4135к від 23 листопада 2023 року.
07 лютого 2024 року позивач повторно звернувся до відповідача із рапортом про нарахування та виплату додаткової грошової винагороди у розмірі 100000,00 грн за період перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з отриманням поранення під час захисту Батьківщини з 15 по 23 листопада 2023 року та надав до рапорту нотаріально завірену копію виписки ІНФОРМАЦІЯ_1 №4135к від 23 листопада 2023 року.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" із розрахунку 100000 грн. на місяць за час стаціонарного лікування позивач звернувся з цим позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що 13 січня 2024 року В/ч НОМЕР_1 надала відповідь на скаргу позивача, в якій було роз'яснено, що для отримання грошової допомоги потрібно надати оригінал або належним чином завірену копію виписки №4135к від 23 листопада 2023 року.
У зв'язку з чим, позивач 07 лютого 2024 року подав рапортом про нарахування та виплату додаткової грошової винагороди та надав до рапорту нотаріально завірену копію виписки Військово-медичного клінічного центру Північного регіону №4135к від 23 листопада 2023 року.
Направлення указаного рапорту підтверджено квитанцією Акціонерного товариства «Укрпошта» з трек номером №1001434119863.
З метою повного та об'єктивного вирішення справи суд ухвалою витребував у Акціонерного товариства «Укрпошта» інформацію про статус доставки поштового відправлення за трек номером №1001434119863 та про порядок отримання такого відправлення В/ч НОМЕР_1 , з документальним підтвердженням указаного.
Листом від 22 травня 2024 року Акціонерне товариство «Укрпошта» повідомило, що поштове відправлення Укрпошта Стандарт №1001434119863 від 07 лютого 2024 року на адресу В/ч НОМЕР_1 , надійшов 07 лютого 2024 року до відділення №14 м. Житомир та вручено 14 березня 2024 року представнику В/ч Ковтун без пред'явлення довіреності під підпис, що підтверджується копією реєстру про вручення поштового відправлення.
З урахуванням вищенаведеного суд зазначає, що необхідну виписку Військово-медичного клінічного центру Північного регіону №4135к від 23 листопада 2023 року для виплати позивачу додаткової винагороди відповідач отримав лише 14 березня 2024 року.
При цьому, позивач вже 21 лютого 2024 року звернувся до суду з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльність по невиплаті додаткової винагороди В/ч НОМЕР_1
Крім того, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Наведеними вище приписами Порядку №260 визначена обов'язковість подання військовослужбовцем виписки, як необхідна передумова для виплати додаткової грошової допомоги, яку відповідач на час звернення позивачем до суду ще не отримав.
З огляду на викладене, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування додаткової грошової винагороди заявлена позивачем передчасно, а тому задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Тобто, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог та в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з ч.1 ст.1-1 та ст.1-2 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022 та надалі строк дії режиму воєнного стану продовжувався.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 “Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), пунктом 1 якої (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 1146, яка застосовується з 01.09.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до п.2-1 Постанови № 168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Згідно з п.5 Постанови № 168 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Наказом Міністра оборони України «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 25 січня 2023 року № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за №177/39233, затверджено Зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 0 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі Порядок №260), та доповнено Порядок новим розділом такого змісту: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».
Згідно з пунктом 10 розділу XXXIV Порядку № 260 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Як передбачено пунктом 11 розділу XXXIV Порядку № 260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.
Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку № 260 керівниками військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.
Згідно з пунктом 13 розділу XXXIV Порядку № 260 військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров'я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров'я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.
Разом з цим, абз.1-2 ч.2 п.1-2 Постанови № 168 передбачено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Відповідно до п.11 ст.10-1 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не може перевищувати чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).
При цьому, відповідно до абз.2 ст.4 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Крім того, відповідно до ч.10 ст.2 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу", та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).
Відповідно до п.1.1 гл.1 р.І Положення №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно з п.21.7 глави 21 розділу II Положення №402 постанова ВЛК про причинний зв'язок травми (поранення, контузії, каліцтва) та її наслідків приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або висновку, зазначеного в Акті проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії), за формою, наведеною у додатку 4 до Інструкції 332, Акті про нещасний випадок (зникнення, смерть), за формою, наведеною у додатку 5 до Інструкції 332, у разі проведення розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва). Також до ВЛК надається медична документація про первинне звернення за медичною допомогою військовослужбовця безпосередньо після одержання травми (поранення, контузії, каліцтва).
Оригінали або копії Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), Акта проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії), за формою, наведеною у додатку 4 до Інструкції 332, Акта про нещасний випадок (зникнення, смерть), за формою, наведеною у додатку 5 до Інструкції 332, надсилаються (передаються) військовою частиною (закладом, установою) до закладу охорони здоров'я в електронній або паперовій формі.
На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється не менше ніж у 2 примірниках. Один із примірників довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) подається у ВЛК з метою встановлення причинного зв'язку травми (поранення, контузії, каліцтва) з військовою службою. Примірник довідки обов'язково зберігається в особовій справі військовослужбовця.
Довідка (копія довідки) про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) або копія Акта про нещасний випадок (зникнення, смерть), Акта проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) зберігається в матеріалах ВЛК, яка прийняла відповідну постанову про причинний зв'язок травми (поранення, контузії, каліцтва).
Прийняття постанов про причинний зв'язок з військовою службою травм (поранень, контузій, каліцтв), одержаних особами, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення, здійснюється на підставі обставин, зазначених у тому числі в документах (журналах), передбачених наказом Міністерства внутрішніх справ України та МОЗ України від 06 липня 2016 року № 612/679 «Про порядок обліку фактів звернення та доставлення до закладів охорони здоров'я осіб у зв'язку із заподіянням їм тілесних ушкоджень кримінального характеру та інформування про такі випадки органів і підрозділів поліції», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 липня 2016 року за № 1051/29181, а також медичної документації про звернення за медичною допомогою з приводу одержаних травм (поранень, контузій, каліцтв).
Згідно з пп."а" п.21.5 глави 21 розділу II Положення №402 постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об'єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України».
Разом з тим, як вже зазначалось судом, абз.5, 6 п.1 Постанови № 168, передбачено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 №3091 від 26.11.2023 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) встановлено, що 11.11.2023 молодший сержант ОСОБА_1 отримав: вибухова травма (14.11.2023), Акубаротравма без порушення цілісності барабанних перетинок, Цефалгічний синдром. За обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань в складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 , в районі АДРЕСА_1 .
Як вбачається з предмета позову, спірним періодом є період з 15.11.2023 по 23.11.2023.
З 15.11.2023 по 23.11.2023 позивач проходив стаціонарне лікування в ВМКЦ Північного регіону, що підтверджується випискою із медичної картки стаціонарного хворого №4135к. Повний діагноз: вибухова травма (14.11.2023), Акубаротравма без порушення цілісності барабанних перетинок, Цефалгічний синдром.
01 січня 2024 року позивач звернувся з усною скаргою на гарячу лінію Міністерства оборони України про нарахування та виплату грошової допомоги при пораненні.
13 січня 2024 року військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на скаргу позивача, в якій було роз'яснено, що для отримання грошової допомоги потрібно надати оригінал або належним чином завірену копію виписки №4135к від 23 листопада 2023 року.
07 лютого 2024 року позивач подав рапорт про нарахування та виплату додаткової грошової винагороди та надав до рапорту нотаріально завірену копію виписки ІНФОРМАЦІЯ_1 №4135к від 23 листопада 2023 року.
В свою чергу, з встановлених судом першої інстанції обставин, а саме листа від 22 травня 2024 року АТ «Укрпошта» встановлено, що поштове відправлення Укрпошта Стандарт №1001434119863 від 07 лютого 2024 року на адресу В/ч НОМЕР_1 , надійшло 07 лютого 2024 року до відділення № НОМЕР_2 АДРЕСА_2 та вручено 14 березня 2024 року представнику В/ч Ковтун без пред'явлення довіреності під підпис, що підтверджується копією реєстру про вручення поштового відправлення.
Тобто, судом першої інстанції правомірно зазначено, що необхідну виписку Військово-медичного клінічного центру Північного регіону №4135к від 23 листопада 2023 року для виплати позивачу додаткової винагороди відповідач отримав лише 14 березня 2024 року.
21 лютого 2024 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльність по невиплаті додаткової винагороди В/ч НОМЕР_1 .
В свою чергу, ст.55 Конституції України передбачено, що кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Колегія суддів також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 30-32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, а за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).
Згідно з постановою Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16 гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування додаткової грошової винагороди заявлена позивачем передчасно, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову поданого 21.02.2024.
Щодо доводів апелянта в частині отримання оскаржуваного листа 07.02.2024, та посилання на витяг з веб-сайту АТ "Укрпошта" з зазначенням дати отримання вказаного листа, колегія суддів зазначає, що саме АТ "Укрпошта" визначило дату отримання відповідачем листа 14.03.2024 з наявних у них доказів. Також, АТ "Укрпошта" зазначила про порушення вручення, пересилання рекомендованих листів працівниками відділення № НОМЕР_2 АТ "Укрпошта" м.Житомир.
Враховуючи зазначене, доводи апелянта в цій частині не знаходять свого підтвердження.
Щодо невирішення питання в подальшому, на момент прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає, що розглядає спір саме на період звернення позивача до суду з адміністративним позовом.
З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволенні адміністративного позову за сукупністю встановлених обставин у справі.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.