17 листопада 2010 р. № 57/322-09(59/64-09)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М.І.
суддів Гончарука П.А.
Стратієнко Л.В.
з участю представників:
позивача:
відповідача: ОСОБА_3
ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
на рішення
та постановугосподарського суду Харківської області від 13 квітня 2010 р.
Харківського апеляційного господарського суду від 23 червня 2010р.
у справі№ 57/322-09
за позовомфізичної особи -підприємця ОСОБА_1
допублічного акціонерного товариства "Укрсиббанк"
про стягнення 127 058,82 грн.
У березні 2009 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 127 058,82 грн., з яких 124 947,7 грн. -основний борг, 471,63 грн. -3% річних, 1 639,49 грн. -інфляційні втрати за виконані за договором про співпрацю від 01.04.2008 р. роботи, факт виконання яких підтверджений актами виконаних робіт за липень-вересень 2008 р.
Справа слухалася господарськими судами неодноразово
Рішенням господарського суду від13.04.2010 р. ( суддя Аюпова Р.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 р. (головуючий -Карбань І.С., судді -Бабакова Л.М., Шутенко І.А.), в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове, яким позов задовольнити.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 01.04.2008 р. між сторонами було укладено договір про співпрацю, згідно якого позивач (виконавець) та відповідач (замовник) домовилися про взаємодію та співробітництво сторін під час продажу продавцем автомобілів покупцям за рахунок кредитних коштів.
Судом правильно встановлено, що акти виконаних робіт за липень-вересень 2008 р., загальна сума винагороди виконавцю за якими становить 117 106, 38 грн., складені сторонами в рамках вказаного договору про співпрацю (а.с. 23-28,т.1), який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, правовідносини за яким регулюються гл. 63 ЦК України.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що банк може бути примушений лише до виконання тих обов'язків, які прийняті ним на себе за договором про співпрацю від 01.04.2009 р., тобто до сплати коштів на користь продавця -юридичної чи фізичної особи -підприємця, які спеціалізуються на торгівлі новими легковими автомобілями і які безпосередньо укладають договори купівлі -продажу автомобілів з покупцями.
Крім того, окрім актів виконаних робіт, позивачем не надано будь-яких інших доказів фактичного виконання робіт, вказаних в актах. Матеріали ж службового розслідування відповідача, пояснення покупців автомобілів, пояснення працівників банку спростовують дані, викладені у вказаних актах.
Оскільки підставою для оплати послуг згідно ч.1 ст. 903 ЦК України є саме факт її надання, а не документ, в якому це відображено, то самі по собі акти виконаних робіт не створюють обов'язку з оплати послуги, яку фактично не було надано.
Проте, погодитися з такими висновками повністю неможливо, оскільки в порушення вимог ст. 43 ГПК України вони зроблені без всебічного, повного і об'єктивного з'ясування всіх істотних обставин справи.
В преамбулі договору позивач зазначений як виконавець, зміст договору врегульовує взаємовідносини банку і продавця, яким, згідно визначення, викладеного в ст. 1 договору, є юридична чи фізична особа -підприємець, яка спеціалізується на торгівлі новими легковими автомобілями.
Проте, прийшовши до висновку, що даний договір є договором про надання послуг, суд не звернув уваги, що згідно ч.1 ст. 901 ЦК України сторонами такого договору є саме замовник та виконавець, яким згідно преамбули договору є позивач, а зазначення його в подальшому у тексті договору продавцем не змінює правову природу договору та права і обов'язки сторін (замовника і виконавця) за ним.
Вказаним договором не передбачено, що він укладений на користь 3-ї особи -продавця.
В актах виконаних робіт вказано, що саме виконавцем (позивачем) надані банку (замовнику) послуги шляхом залучення до співробітництва з банком клієнтів, з якими замовником укладені кредитні договори.
В цих же актах визначена сума винагороди та вказано, що вона буде сплачена саме виконавцю -позивачу.
Зазначаючи про те, згідно ч.2 ст. 902 ЦК України договір про надання послуг повинен виконуватися виконавцем особисто, суд не врахував, що як фізична особа -підприємець позивач може мати найманих працівників.
Навіть посилаючись в заперечення позовних вимог на результати службового розслідування, яке проведено самим же відповідачем, останній не спростував надання позивачем послуг, передбачених договором, щодо всіх, вказаних у актах, позичальників, а лише щодо певної їх частини.
Таким чином суд не обгрунтував належним чином своєї відмови у позові в повному обсязі.
Слід зазначити, що виходячи зі змісту договору, надані позивачем акти виконаних робіт є належними та допустимими доказами щодо підтвердження факту надання послуг і саме відповідач мав надати докази, що спростовували б ці акти в повному обсязі, чого ним зроблено не було.
Взявши до уваги результати службової перевірки, суд не позбавлений можливості визначити розмір винагороди, яку належало сплатити позивачу, виходячи з розмірів наданих кредитів, щодо тих позичальників, факт надання послуг яким банк не спростував.
Враховуючи викладене, судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш на підставі належних і допустимих доказів ретельно з'ясувати права і обов'язки сторін за спірним договором, обсяги виконання взятих ними на себе зобов'язань, в залежності від встановленого та відповідно до закону вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 13 квітня 2010 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23 червня 2010 р. у справі за № 57/322-09 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді П.А. Гончарук
Л.В. Стратієнко