16 листопада 2010 р. № 20/078-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Б. Дроботової -головуючого,
Н.О. Волковицької,
Л. І. Рогач
за участю представників:
позивачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)
відповідачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 року
у справі№ 20/078-10 Господарського суду Київської області
за позовомДержавної екологічної інспекції в Київській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД"
простягнення 67149 грн.
Державна екологічна інспекція в Київській області звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД" 67149 грн. заподіяних державі збитків на рахунок спеціального фонду місцевого бюджету Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області по коду бюджетної класифікації 24062100 "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності".
Позовні вимоги вмотивовано статтями 20, 68, 69 Закону України про охорону навколишнього природного середовища, статтями 110 та 111 Водного кодексу України, статтями 1166, 1172 Цивільного кодексу України, оскільки внаслідок здійснення відповідачем водокористування без спеціального дозволу державі заподіяно збитки, що визначаються за Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.
Відповідач не виклав власної позиції щодо позовних вимог, у зв'язку з чим спір вирішувався відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду Київської області від 22.06.2010 року (суддя Бабкіна В.М.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД" на користь спеціального фонду місцевого бюджету Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області по коду бюджетної класифікації 24062100 "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності" 67149 грн. збитків, в доход Державного бюджету України 907 грн. судових витрат.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 року (судді: Зеленін В.О. -головуючий, Дикунська С.Я., Євграфова В.П.) рішення місцевого суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову в даній справі скасувати та залишити позовну заяву без розгляду.
Касаційну скаргу вмотивовано доводами неправильне застосування судами норм законодавства, що регулюють підвідомчість та підсудність справ господарським судам, оскільки в силу статті 37 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" органом, який повинен звертатися до господарського суду з позовною заявою у спірних правовідносинах, є прокуратура, а самостійне звернення до суду позивача передбачено нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а не Господарським процесуальним кодексом України.
Позивач не надав відзив на касаційну скаргу, сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію в Київській області, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 55 від 19.02.2007 року, Державна екологічна інспекція в Київській області є спеціальним підрозділом Мінприроди, що підзвітний та підконтрольний в частині здійснення державного контролю Державній екологічній інспекції, та забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
20.01.2010 року Державною екологічною інспекцією в Київській області було проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД", за результатами якої складено акт від 20.01.2010 року.
Вказаним актом встановлено, що відповідачем в період з 01.01.2010 року по 20.01.2010 року здійснювалося самовільне водокористування без спеціального дозволу, що суперечить статтям 44, 49, 50 Водного кодексу України та статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; відповідно до наданої відповідачем довідки за період самовільного водокористування відповідачем використано 4050 м. куб. води.
20.10.2010 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища було винесено відповідачу припис та вказано про необхідність отримати до 20.02.2010 року дозвіл на спецводокористування.
18.02.2010 року на адресу відповідача було надіслано претензію № 17 з пропозицією добровільно відшкодувати збитки, завдані порушенням природоохоронного законодавства у розмірі 67149 грн.
26.03.2010 року за результатами перевірки виконання відповідачем припису від 20.01.2010 року було складено акт про невиконання цього припису за станом на 26.03.2010 року, оскільки дозвіл на спеціальне водокористування в Державному управлінні охорони навколишнього середовища в Київській області відповідач не отримав, а також протокол від 26.03.2010 року № 000306 про адміністративне правопорушення.
На підставі протоколу про адміністративне правопорушення державним інспектором винесено постанову від 26.03.2010 року № 000315 про накладення адміністративного стягнення, якою притягнуто до відповідальності заступника головного інженера відповідача; дану постанову не оскаржено, штраф у сумі 765 грн. сплачено в повному обсязі за квитанцією від 29.03.2010 року.
Розрахунок заявлених до стягнення з відповідача 67149 грн. збитків, заподіяних державі порушенням законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів внаслідок самовільного водокористування без відповідного дозволу на стягнення з відповідача збитків, заподіяних навколишньому середовищу, проведено позивачем у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінприроди України від 20.07.2009 року № 389.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій застосували статті 20, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 44, 49, 50, 110 Водного кодексу України та дійшли висновку про доведеність матеріалами справи наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що є підставою для застосування до нього цивільної відповідальності у вигляді відшкодування заподіяних цим збитків, розмір яких вірно розраховано позивачем, як органом, уповноваженим представляти державу у спірних правовідносинах.
Відповідно до статей 1, 48 Водного кодексу України водокористуванням є використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів); спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Згідно з пунктом 9 статті 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
За статтею 50 Водного кодексу України строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.
Статтею 38 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачено, що в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Згідно норм статті 110 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.
Відповідно до норм статті 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.
Також за статтею 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
З вказаних вище положень чинного законодавства вбачається, що даний спір виник у зв'язку з необхідністю відшкодувати відповідачем заподіяну ним шкоду відповідно до положень статей 1166 та 1172 Цивільного кодексу України, тобто, в межах зобов'язальних правовідносин, що є цивільно-правовими.
В силу статей 2, 167, 170 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин, набуваючи та здійснюючи цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.
Судами попередніх інстанцій вірно визначено статус позивача, як особи, через яку держава діє в межах зобов'язальних правовідносин, що випливають із заподіяння шкоди, виходячи з компетенції позивача як спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів в галузі управління і контролю за використанням та охороною вод та відтворення водних ресурсів, до відання якого належить здійснення комплексного управління в галузі охорони водних ресурсів, видача дозволів на спеціальне водокористування тощо; також до відання спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворення водних ресурсів належить державне управління в галузі водного господарства, забезпечення потреб населення та галузей економіки у водних ресурсах, здійснення заходів щодо екологічного оздоровлення поверхневих вод та нагляд за ними, погодження дозволів на спеціальне водокористування тощо.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру", при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право, зокрема, звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб. Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.
Згідно частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, за позовними заявами державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. За пунктом "з" статті 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів віднесено подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували спірні правовідносини, правильно застосували норми матеріального та процесуального права.
Таким чином, прийняті апеляційним та місцевим господарськими судами постанова та рішення відповідають положенням статей 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення; підстав для їх скасування з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 року у справі № 20/078-10 Господарського суду Київської області та рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2010року залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач