16 листопада 2010 р. № 2/55-10
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.
розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "Вікторія Люкс", м. Херсон (далі -ПП "Вікторія Люкс")
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 29.07.2010
зі справи № 2/55-10
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м. Херсон (далі -ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль")
до ПП "Вікторія Люкс"
про стягнення 55693,22 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - не з'яв.,
відповідача -не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
У лютому 2010 року ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулося з позовом до ПП "Вікторія Люкс" про стягнення 55693,22 грн. основного боргу за договором фінансового лізингу.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.05.2010 (суддя Скобєлкін С.В.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.07.2010 (колегія суддів у складі: суддя Шевченко Т.М. -головуючий, судді Кагітіна Л.П., Яценко О.М.), позов задоволено. Стягнуто з ПП "Вікторія Люкс" на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 55693,22 грн. заборгованості. У прийнятті рішень суди з посиланням на приписи ст.ст. 179, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 599, 610, 627, 629 ЦК України, виходили з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 14.05.2010, постанову апеляційного суду від 29.07.2010 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 33 ГПК України, ст.ст. 509, 806 ЦК України, ст. 42 ГК України, ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.09.2008 сторонами у справі був укладений договір фінансового лізингу № L3012-09/08, згідно з умовами якого позивач на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Специфікації, а відповідач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Відповідно до п. 2.1 договору лізингу відповідач самостійно на власний ризик обирає предмет лізингу та продавця. Пунктом 2.4 договору сторони узгодили, що відповідальність за ризики, пов'язані з вибором продавця, ціною предмета лізингу, невиконанням або неналежним виконанням продавцем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу та невідповідністю предмета лізингу цілям його використання, а також будь-які втрати, упущену вигоду, збитки, що виникають у відповідача або третіх осіб, несе відповідач.
30.09.2008 позивачем та ТОВ "Ампір" укладений договір № 76, відповідно до якого ТОВ "Ампір" зобов'язалося продати, а позивач оплатити товар - автомобілі "Пежо" 2008 року випуску, найменування моделі та ціна товару визначені у додатку № 1 до цього договору.
Згідно з платіжним дорученням № 19378 від 06.10.2008 позивач повністю здійснив оплату на користь ТОВ "Ампір" вартості товару (предмету лізингу), а саме 196342,23 грн.
Судами також встановлено, що відповідно до умов договору фінансового лізингу лізингові платежі складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включать суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу та комісію лізингодавця.
Згідно з п. 4.3 вказаного договору авансовий лізингововий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, в розмірі 21% від вартості предмету лізингу.
Пунктом 4.6 передбачено, що відповідач щомісячно сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу за договором купівлі-продажу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховуються такі відсотки, від фактичної суми фінансування. Нарахування зазначених в цьому пункті договору відсотків здійснюється за період з дня виконання лізингодавцем дій по фінансуванню придбання предмета лізингу до настання першого періоду лізингу.
Згідно з п. 5.2 договору фінансового лізингу відповідач щомісяця на підставі рахунку лізингодавця до 8 числа поточного місяця сплачує відсотки за фінансування придбання предмету лізингу за договором купівлі-продажу, нараховані за попередній місяць згідно з п. 4.6 договору.
Відповідно до п. 5.4 умов договору відповідач повинен сплачувати вказані платежі на підставі виставлених позивачем рахунків.
Позивач виставив відповідачу рахунки на загальну суму 55693,22 грн., які відповідачем не оплачені, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 55693,22 грн. по відсоткам за фінансування придбання предмету лізингу.
Сукупності встановлених по справі обставин суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 179, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 599, 610, 627, 629 ЦК України, дійшли правильного висновку про задоволення позову шляхом стягнення з відповідача 55693,22 грн. заборгованості по відсоткам за фінансування придбання предмету лізингу внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань.
При цьому судами було встановлено, що предмет лізингу товариством "Ампір" так і не був поставлений, що підтверджується угодою від 16.01.2009 укладеною позивачем та ТОВ "Ампір" про припинення дії договору купівлі-продажу.
Оцінюючи вказані обставини справи, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що даний факт не впливає на обов'язок відповідача сплатити суму боргу по відсоткам за фінансування придбання предмету лізингу, оскільки за умовами договору лізингу, який не був розірваний сторонами, обов'язок відповідача по сплаті цих відсотків не залежить від фактичної поставки предмету лізингу (автомобілю), а виникає на підставі понесення банком витрат на фінансування придбання цього об'єкту, тоді як банк повністю оплатив вартість предмету лізингу.
Таким чином, підписуючи договір лізингу, відповідач погодився на його умови, в тому числі щодо сплати відсотків за фінансування придбання предмету лізингу на умовах укладеного договору.
Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що наведені у касаційній скарзі доводи висновків попередніх судових інстанцій не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Херсонської області від 14.05.2010 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 29.07.2010 зі справи № 2/55-10 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "Вікторія Люкс" - без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Харченко