16 листопада 2010 р. № 39/32-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді В.М.Палій,
судді І.М.Васищака,
судді Б.М.Грека,
розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства
"Золочівське хлібоприймальне підприємство"
на рішення господарського суду Харківської області від 16.04.2010р. та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.06.2010р.
у справі №39/32-10
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Козачанське"
до Закритого акціонерного товариства
"Золочівське хлібоприймальне підприємство"
про стягнення 1 235 890,64 грн.,
за участю представників:
від позивача: Пеліхов О.І. -довіреність від 30.03.10
від відповідача: Марків Н.В. -довіреність у справі,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Козачанське" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Золочівське хлібоприймальне підприємство" і просило суд стягнути з останнього 1 010 743,75 грн. боргу, 180 077,42 грн. пені, 25 794,59 грн. 3% річних та 19 274,88 грн. інфляційних втрат, а всього 1 235 890,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором поставки №11 від 30.04.2009р. щодо оплати поставленого позивачем згідно специфікацій №1 від 30.04.2009р. та №2 від 26.05.2009р. товару.
У своєму відзиві на позов відповідач визнав у повному обсязі існування зазначеної у позові заборгованості та вказав, що вона буде у найкоротший термін погашена у повному обсязі, у зв'язку з чим просив не застосовувати до нього штрафні санкції (а.с.28).
Рішенням господарського Харківського області від 16.04.2010р. (Швидкін А.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.06.2010р. (головуючий, суддя Фоміна В.О., судді Гончар Т.В., Кравець Т.В.), позов задоволено: присуджено до стягнення з відповідача 1 236 890,64 грн., що складається з суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1 030 018,63 грн., 180 077,42 грн. пені, 25 794,59 грн. 3% річних.
Вказані рішення та постанова мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором №11 від 30.04.2009р. щодо оплати отриманого товару.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненням до неї, в яких просить суд змінити оскаржувані судові акти та стягнути з відповідача 608 743,70 грн. основного боргу, зменшити розмір пені до 20 000,0 грн., у стягненні інфляційних втрат та 3% річних відмовити.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та доповнення до неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Встановлено, що між сторонами укладено договір поставки №11 від 30.04.2009р. за умовами якого, позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність відповідача товар, визначений у п.1.2. договору, а відповідач -прийняти та оплатити визначений товар. Найменування, одиниці виміру, загальна кількість товару, його ціна, визначаються специфікаціями, що є додатками до цього договору.
Розділом 3 договору встановлено, що відповідач оплачує поставлений позивачем товар за ціною, передбаченою у специфікації; оплата товарів відповідачем здійснюється не пізніше 10 календарних днів з дати поставки шляхом перерахування грошей на поточний рахунок позивача; підтвердженням поставки є належним чином оформлена видаткова накладна.
Пунктом 4.3. договору сторони передбачили відповідальність відповідача за прострочення платежу у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Судами з'ясовано, що згідно накладної №70 від 04.05.2009р. відповідач отримав від позивача визначений специфікацією №1 від 30.04.2009р. товар на загальну суму 315 786,10 грн. Згідно накладної №71 від 28.05.2009р. відповідач отримав визначений специфікацією №2 від 26.05.2009р. товар на загальну суму 694 957,65 грн.
Отже, з огляду на умови п.3.3. договору та положення ст.530 ЦК України, відповідач зобов'язаний оплатити отриманий за накладною №70 товар у строк з 04.05.2009р. по 14.05.2009р., а за накладною №71 - з 28.05.2009р. по 07.06.2009р.
Відповідно до ст.4-7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В силу ст.38 ГПК України, у редакції, чинній на момент розгляду даного спору, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суди двох інстанцій виходили з встановленого факту того, що жодних оплат за договором поставки №11 від відповідача на користь позивача не надходило.
Між тим, судами не зазначено, на підставі яких саме доказів встановлений цей факт. Матеріали справи не містять, зокрема, банківських виписок позивача за період з 04.05.2009р. по 16.04.2010р. (день ухвалення рішення судом першої інстанції), які підтверджували б викладені у позові доводи позивача про те, що на день подання позову жодних оплат за договором від відповідача не надходило. Не витребувано цих документів і судами.
Суд першої інстанції своєю ухвалою від 07.04.2010р. зобов'язав сторони подати акт звірки взаєморозрахунків. Проте не з'ясувавши причини невиконання сторонами цієї вимоги суду, суд першої інстанції у першому ж судовому засіданні ухвалив рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі з посиланням на доведеність факту невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати товару.
Наведені порушення норм процесуального права призвели до неповноти встановлення обставин справи, що підтверджується, зокрема, доданими відповідачем до касаційної скарги платіжними дорученнями та листом №29 від 09.03.2010р., адресованим позивачу, з яких, за твердженням скаржника, вбачається, що до подання позивачем позову та ухвалення рішення по суті заявлених вимог відповідачем було перераховано позивачу вартість отриманого ним згідно накладної №71 від 28.05.2009р. товару на загальну суму 402 000,0 грн.
Тому висновок судів щодо наявності у відповідача заборгованості з оплати отриманого ним товару саме у розмірі, заявленому позивачем до стягнення - 1 010 743,75 грн., при неповному з'ясуванні господарськими судами обставин, що мають значення для справи, є передчасним.
Окрім того, оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, відповідач у своїй апеляційній скарзі фактично заперечував дійсність договору поставки №11, який є підставою позову. Проте ці доводи були помилково відхилені судом апеляційної інстанції з посиланням на те, що вказаний договір не визнано недійсним, не розірвано, а тому він має юридичну силу.
З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на таке.
В силу ст.174 ГК України, ч.2 ст.11 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Вирішуючи переданий на розгляд суду спір, який ґрунтується на договорі, суд має насамперед дати йому юридичну оцінку на предмет відповідності його вимогам чинного законодавства, оскільки недійсний правочин не є юридичним фактом цивільного права, він не породжує будь-яких прав та обов'язків. Для того, щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати певним вимогам, які іменуються умовами дійсності правочину. Недійсний правочин породжує не ті права та обов'язки, яких бажали його учасники, а правові наслідки, установлені законом.
Частина 1 ст.83 ГПК України наділяє господарський суд правом визнати договір, пов'язаний з предметом спору, недійсним.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки доводам відповідача щодо дійсності договору, на якому ґрунтується даний позов, і безпідставно ухилився від з'ясування обставин недійсності договору поставки №11 від 30.04.2009р.
Також, визнаючи правомірним нарахування позивачем передбаченої договором пені у сумі 180 077,42 грн. за період з 15.05.2009р. по 06.04.2010р. (на суму боргу 315 786,10 грн.) та за період з 08.06.2009р. по 06.04.2010р. (на суму боргу 694 957,65 грн.), судами безпідставно не застосовані положення ч.6 ст.232 ГК України, відповідно до якої, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на викладене, ухвалені у справі рішення та постанову не можна вважати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити факти, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, а саме дати належну правову оцінку запереченням відповідача щодо дійсності договору поставки №11, пов'язаного з предметом позову у даній справі, правильно застосувати матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини сторін і ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Що ж до доводів скаржника про відсутність правових підстав для застосування ч.2 ст.625 ЦК України під час визначення розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язань, то колегія суддів їх відхиляє як помилкові з огляду на таке.
Частиною 2 ст.20 ГК України встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.
Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3% процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже правова природа передбачених ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, тобто вони не є штрафними санкціями, у розумінні ст.230 ГК України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Золочівське хлібоприймальне підприємство" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від 16.04.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.06.2010р. у справі №39/32-10 скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий, суддя В.М.Палій
Суддя І.М.Васищак
Суддя Б.М.Грек