"25" жовтня 2010 р. м. Київ К-46950/09
25 жовтня 2010 року Справа №8/23 (22-а-22683/08)
К/с № К-45472/09
К/с № К-46950/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашко О.І.,
за участю секретаряАльошиної Г.А.,
за участю представників сторін
позивача:не з'явився
відповідача:Ясніцької Т.Р.
прокурора:Турлової Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скаргиСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
таЗаступника прокурора міста Києва
на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва
від18.02.2008 р.
та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду
від15.09.2009 р.
у справі№22-а-22683/08 (8/23 -номер справи у суді першої інстанції)
за позовомВідкритого акціонерного товариства «Мостобуд»
доСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків,
за участюПрокурора міста Києва,
проскасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя -О.Є.Пилипенко, судді -П.В.Вовк, О.В.Кротюк), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя -О.О.Шостак, судді -Т.Л.Ізмайлова, О.В.Умнова), повністю задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Мостобуд»(далі -позивач, ВАТ «Мостобуд») до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі -відповідач, СДПІ у м. Києві по РВПП). Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.07.2007 р. №0000694230/0 в частині нарахування позивачу 13.584.065,15 грн. та №0000684230/0в частині нарахування позивачу 156.501,25 грн..
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з неправомірності нарахування позивачу податковим органом податкових зобов'язань, зважаючи на те, що підприємством правильно включено до складу валових витрат вартість придбаних послуг з розроблення документації із землеустрою. Крім того, висновки судових інстанцій про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень мотивовані відсутністю правового зв'язку між правом позивача на включення сплаченої у зв'язку з придбанням товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту та виконанням обов'язку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку його постачальниками в ланцюгу поставок товару. Також обґрунтованим визнано віднесення платником у 3-ому кварталі 2006 року до складу валових витрат вартості отриманих у 2004 році юридичних послуг, у зв'язку з відсутністю у позивача права на їх включення у 4-ому кварталі 2004 року з підстав втрати первинних документів.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, СДПІ у м. Києві по РВПП та Заступник прокурора міста Києва звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, у яких з підстав порушення судами норм матеріального права просять рішення судів попередніх інстанцій скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивачем надано письмові заперечення на касаційні скарги відповідача та прокурора за змістом яких останній просить суд касаційної інстанції повністю відмовити у задоволенні касаційних скарг.
Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини справи.
Представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 31.03.2007 р. за результатами якої 11.07.2007 р. складено акт №602/42-30/01386326. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 23.07.2007 р. було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000684230/0, яким донараховано позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 473.097,73 грн., в т.ч. 330.347,01 грн. -основного платежу та 142.750,72 грн. -штрафних (фінансових) санкцій (оскаржується в частині донарахування податкових зобов'язань у сумі 156.501,25 грн.) та №0000694230/0, яким донараховано позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 13.650.219,62 грн., в т.ч. 9.100.146,41 грн. -основного платежу та 4.550.073,21 грн. -штрафних (фінансових) санкцій (оскаржується в частині донарахування податкових зобов'язань у сумі 13.584.065,15 грн.).
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між позивачем та його контрагентами -ТОВ «Інт-Агро», ТОВ «Полісервіс»та ПП «Альтернатива-С»було укладено договори купівлі-продажу товарів (ячменю, пшениці, меляси бурякової, шкіряного напівфабрикату). Згідно умов зазначених договорів позивачу було поставлено товари, що підтверджено відповідними податковими накладними. Підприємством на виконання вказаних договорів на користь постачальників було перераховано грошові кошти у визначених розмірах, що сторонами не заперечується. У ціні придбаного товару підприємством було сплачено суму податку на додану вартість, яку у подальшому включено до складу податкового кредиту.
Судами також встановлено, що сплата контрагентами підприємства сум податку на додану вартість у ціні реалізованого позивачу товару постачальникам - не підтверджена.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову у цій частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виникнення права позивача, як платника податку на додану вартість, на податковий кредит є наслідком фактичного здійснення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування, за умови сплати такого податку у ціні придбаного товару та наявності податкових накладних, виписаних його контрагентами, які у свою чергу були включені до відповідного державного реєстру та мали свідоцтва платників податку на додану вартість.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).
Встановлення судовими інстанціями факту несплати постачальниками позивача податку на додану вартість до бюджету у ланцюгу поставок товару саме по собі не позбавило правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних, що виключає відповідальність підприємства за несплату податків контрагентами.
В той же час, відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У даній справі суди дійшли висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому постачальниками товару, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, та сплата податку на додану вартість у ціні придбаного товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з вказаного податку.
Проте, такі висновки є передчасними, так докази, на які посилалися судові інстанції в ухвалених рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки одним з предметів доказування у даній справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення суми податкового кредиту за господарськими операціями, які на думку контролюючого органу були фіктивними.
Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у податкового органу докази, які підтверджували його доводи, що наведені у податкових накладних відомості не відповідали дійсності. Якщо контролюючий орган таких доказів не надав або останні не були достатніми, суд керуючись приписами ч.4, 5 ст.11 КАС України зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують такі обставини.
Судами першої та апеляційної інстанції не було враховано, що у разі підтвердження доводів відповідача про фіктивність зазначених господарських операцій, визначення позивачем податкового кредиту було б безпідставним, незважаючи на наявність у податкових накладних, які за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати постачальникам податку на додану вартість у ціні придбаного товару.
Зазначене виключає встановлення судами усіх фактичних у справі, а відтак і правильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Крім того, судами не досліджено наведені відповідачем доводи щодо безпідставності віднесення платником податку до складу валових витрат вартості придбаних послуг з розроблення документації із землеустрою, а лише констатовано, що такі витрати є пов'язаними з господарською діяльністю підприємства, а відтак відповідно до положень п.5.1 та 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР підлягають включенню до складу валових витрат. Судовими інстанціями не взято до уваги посилання податкового органу на зафіксовані у акті перевірки порушення, а саме -факти відсутності у позивача як правовстановлюючих документів на користування земельними ділянками так і дозволів на проведення будівництва об'єктів нерухомості, договорів із замовниками на проведення такого будівництва.
Також, задовольняючи позовні вимоги в частині скасування донарахованих позивачу податкових зобов'язань у зв'язку із віднесенням ним у 3-ому кварталі 2006 року до складу валових витрат вартості отриманих у 2004 році юридичних послуг, суди виходили з відсутності у позивача права на їх включення у 4-ому кварталі 2004 року з підстав втрати платником податку первинних документів.
Відповідно до пп.5.2.6 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 вказаної статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 рази.
Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.
Зміст зазначених правових норм передбачає право платника податку на включення до складу валових витрат суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді за умови сплати пені, розмір якої встановлено пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону.
В той же час, факт виконання позивачем вимог зазначеної законодавчої норми ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції досліджено не було, з огляду на що, висновки судів щодо визнання протиправним донарахування податкових зобов'язань в цій частині є передчасними.
Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані судами попередніх інстанцій, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2009 р. у справі №22-а-22683/08 (8/23 -номер справи у суді першої інстанції) скасувати.
Справу №22-а-22683/08 (8/23 -номер справи у суді першої інстанції) направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашко О.І.