"25" жовтня 2010 р. м. Київ К-22938/09
25 жовтня 2010 року Справа №2-26/15349-07А/5002
к/с № К-22938/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашко О.І.,
за участю секретаря:Альошиної Г.А.,
за участю представників сторін
позивача:Бруль А.С.
відповідача:не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуКрасноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим
на постановуГосподарського суду Автономної Республіки Крим
від10.12.2008 р.
та ухвалуСевастопольського апеляційного адміністративного суду
від08.05.2009 р.
у справі№2-26/15349-07А/5002
за позовомВідкритого акціонерного товариства «Кримський содовий завод»
доКрасноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим
провизнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2010 р. (суддя -О.Л.Медведчук), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя - Г.М.Іщенко, судді -Г.П.Ілюхіна, О.В.Кучерук), задоволено позов Відкритого акціонерного товариства «Кримський содовий завод»(далі -позивач, ВАТ «Кримський содовий завод») до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (далі -відповідач, Красноперекопська ОДПІ АР Крим). Скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.10.2007 р. №0000172304/0, №0009462301/0 та №0009571701/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.
Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано тим, що контролюючим органом, в порушення ч.2 ст.71 КАС України, не доведено правомірності прийняття оскаржуваних у даній справі податкових повідомлень-рішень.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові рішення -без змін.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.03.2007 р., якою, крім інших, встановлено порушення позивачем норм Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок з доходів фізичних осіб»та «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 407.384,00 грн., з податку з доходів фізичних осіб -на 620,61 грн., з податку на додану вартість -на 254.062,00 грн..
За результатами зазначеної перевірки відповідачем 03.10.2007 р. складено акт №726/23-0/05444546, на підставі якого 12.10.2007 р. прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000172304/0, яким донараховано позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 258.465,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 124.557,50 грн., №0009462301/0, яким визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 585.972,30 грн. (в т.ч. 407.384,00 грн. -основного платежу та 178.588,30 грн. -штрафних (фінансових) санкцій), та №0009571701/0, яким визначено позивачу податкові зобов'язання по податку з доходів найманих працівників у сумі 1.861,83 грн. (в т.ч. 620,61 грн. -основного платежу та 1.241,22 грн. -штрафних (фінансових) санкцій).
Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення підприємству контролюючим органом податкових зобов'язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій стало неправомірне, на думку відповідача, віднесення позивачем витрат на рекламу за період з 01.04.2006 р. по 31.12.2006 р. до складу валових та неправомірне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість зазначених витрат на рекламу, зважаючи на те, що надані підприємству рекламні послуги не використовувалися у його господарській діяльності. Відносно висновків акту перевірки про порушення позивачем Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», то їх обґрунтовано тим, що надані приватними підприємцями працівникам позивача послуги підтверджено лише квитанціями та товарними чеками, в той час як податковий орган прийшов до висновку про необхідність наявності ще й касових документів, складених із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій.
Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності здійснених відповідачем донарахувань позивачу податкових зобов'язань зважаючи на наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про рекламу»від 03.07.1996 р. №270/96-ВР з наступними змінами та доповненнями, рекламою є інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Згідно ст. 9 цього ж Закону реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.
З огляду на приписи зазначених правових норм, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що зображення торгової марки (логотипу) підприємства, в тому числі на сувенірній продукції, на анонсах, на спортивному одязі при проведенні футбольних матчів, дає можливість виділити товар (послуги), які рекламуються, та не порушує вимоги ст.9 вказаного Закону. Матеріалами справи підтверджено, що в рекламних послугах, які надавалися позивачу, розміщувався логотип і торгова марка підприємства. А отже, визнання судовими інстанціями правомірним віднесення позивачем до складу валових витрат вартості витрат на проведення зазначених рекламних заходів стосовно товарів, що продаються підприємством, у відповідності до пп.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є цілком обґрунтованим.
Відносно визначення контролюючим органом позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, слід зазначити наступне.
Податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з Законом України «Про податок на додану вартість»(п.1.7 ст.1).
Положеннями пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).
Вказаними законодавчими нормами обов'язковими умовами для включення сум податків, сплачених платником у ціні придбаних товарів (послуг), до складу податкового кредиту визначено використання таких товарів (послуг) у межах господарської діяльності та підтвердження їх придбання відповідними податковими накладними чи митними деклараціями, іншими документами, перелік яких встановлено пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
У відповідності з пп.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», витрати на рекламні заходи стосовно товарів, що продаються платником податку, відносяться до складу валових, а отже, виходячи з визначення поняття валових витрат, наведеного у п.5.1 ст.5 цього ж Закону, рекламні послуги, що надавалися підприємству є такими, що використовувалися у його власній господарській діяльності.
Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, надання позивачу рекламних послуг було належним чином підтверджено податковими накладними та зважаючи на те, що такі послуги використовувались у його власній господарській діяльності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків відносно правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум податків, сплачених у ціні придбаних рекламних послуг.
Судова колегія Вищого адміністративного суду України також погоджується з доводами судів першої та апеляційної інстанцій відносно необґрунтованості донарахування підприємству контролюючим органом податку з доходів фізичних осіб, так як неприйняття у якості розрахункових документів товарних чеків та квитанцій, виданих приватними підприємцями є безпідставним, оскільки ст.9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»не передбачено обов'язкового ведення касових документів та застосування реєстраторів розрахункових операцій приватними підприємцями.
Оскільки, донарахування відповідачем позивачу податкових зобов'язань за основними платежами визнано судами необґрунтованим, відповідно скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-III від 21.12.2000 р., також здійснено судами правомірно.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2009 р. у справі №2-26/15349-07А/5002 залишити без задоволення.
2. Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2009 р. у справі №2-26/15349-07А/5002 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашко О.І.