"25" жовтня 2010 р. м. Київ К-4773/08
25 жовтня 2010 року Справа № АС-53/56-07 (22-а-108/8)
К/с № К-4773/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашко О.І.,
за участю секретаряАльошиної Г.А.,
за участю представників
позивача:не з'явився
відповідача:Шилова А.К.
Казимир Ю.М.
прокурора:Чубенка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова
на постановуХарківського апеляційного адміністративного суду
від05.03.2008 р.
у справі№АС-53/56-07 (22-а-108/8 -номер справи у суді апеляційної інстанції)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Юридичної фірми «Контракт-92»
доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова,
за участю третьої особи -Управління Державного казначейства України у Ленінському районі м. Харкова,
за участюПрокурора Ленінського району м. Харкова,
провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
Постановою Господарського суду Харківської області від 20.06.2007 р. (суддя -С.А.Прохоров) повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичної фірми «Контракт-92» (далі -позивач, ТОВ ЮФ «Контракт-92») до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (далі -відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова).
Висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог обґрунтовано правомірністю донарахування позивачу податкових зобов'язань з огляду на те, що суми податку на додану вартість, заявлені позивачем до відшкодування з бюджету, були включені до складу податкового кредиту за господарськими операціями, які мають ознаки фіктивності.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя -О.І.Сіренко, судді -А.М.Григоров, Л.В.Мельнікова) рішення суду першої інстанції скасовано частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 28.02.2007 р. №0000402310/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.. В частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ДПІ у Ленінському районі м. Харкова та Управління Державного казначейства України у Ленінському районі м. Харкова (далі -третя особа, УДК України у Ленінському районі м. Харкова) вчинити всі, передбачені діючим законодавством дії, спрямовані на сплату бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 3.438.966,21 грн. та сплати на користь позивача бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 3.438.966,21грн. рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності правового зв'язку між правом позивача бюджетне відшкодування податку на додану вартість та правом на включення сплаченої у зв'язку з придбанням товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту та виконанням обов'язку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку його постачальниками в ланцюгу поставок товару.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права просить скасувати зазначене рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Позивачем письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надано.
Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини справи.
Представниками податкового органу було проведено позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та її перерахуванням на рахунок в установі банку за квітень 2004 року, якою встановлено порушення підприємством п.1.8 ст.1, пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі -Закон України №168/97-ВР), а саме -встановлено завищення суми заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 4.000.000,00 грн..
За результатами зазначеної перевірки відповідачем 23.02.2007 р. було складено акт №530/16-204/19473847, на підставі якого 28.02.2007 р. прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000402310/0, яким зменшено підприємству суму бюджетного відшкодування на 4.000.000,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 306.270,00 грн..
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між позивачем та його контрагентом -ПП «Сатурн», 15.04.2004 р. було укладено договір купівлі-продажу №СК/5-ГК. Згідно умов зазначеного договору позивачу було поставлено системи автоматизованого контролю технологічних об'єктів гірничодобувної промисловості «АКТО-ГП-256»у кількості 5 шт., що підтверджено відповідною податковою накладною від 15.04.2004 р. №11. Підприємством на виконання вказаного договору на користь постачальника було перераховано грошові кошти у сумі 24.675.000,00 грн., що сторонами не заперечується. У ціні придбаного товару підприємством було сплачено суму податку на додану вартість у розмірі 4.112.500,00 грн., яку у подальшому включено до складу податкового кредиту.
Судами також встановлено, що сплата контрагентом підприємства (ПП «Сатурн») сум податку на додану вартість, у ціні реалізованого позивачу товару, постачальнику (ТОВ «Інтеропт») -не підтверджена.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову у цій частині, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виникнення права позивача, як платника податку на додану вартість, на податковий кредит та бюджетне відшкодування є наслідком фактичного здійснення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування, за умови сплати такого податку у ціні придбаного товару та наявності податкових накладних, виписаних контрагентом, який у свою чергу був включений до відповідного державного реєстру та мав свідоцтво платника податку на додану вартість.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Встановлення судовими інстанціями факту несплати постачальником позивача податку на додану вартість до бюджету у ланцюгу поставок товару саме по собі не позбавило правового значення виданих за такою господарською операцією податкових накладних, що виключає відповідальність підприємства за несплату податків контрагентом.
В той же час, відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому постачальником товару, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, та сплата податку на додану вартість у ціні придбаного товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з вказаного податку та заявлення бюджетного відшкодування.
Проте, такі висновки є передчасними, так докази, на які посилався суд попередньої інстанції в ухваленому рішенні, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення суми податкового кредиту та бюджетного відшкодування за господарською операцією, яка на думку контролюючого органу була фіктивною.
Суд повинен був з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у податкового органу докази, які підтверджували його доводи, що наведені у податкових накладних відомості не відповідали дійсності. Якщо контролюючий орган таких доказів не надав або останні не були достатніми, суд керуючись приписами ч.4, 5 ст.11 КАС України зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують такі обставини.
Судом апеляційної інстанції не було враховано, що у разі підтвердження доводів відповідача про фіктивність зазначених господарських операцій, визначення позивачем податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування було б безпідставним, незважаючи на наявність податкових накладних, які за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати постачальнику податку на додану вартість у ціні придбаного товару.
Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова задовольнити частково.
2. Постанову Господарського суду Харківської області від 20.06.2007 р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2008 р. у справі № АС-53/56-07 (22-а-108/8 -номер справи у суді апеляційної інстанції) скасувати.
Справу №АС-53/56-07 (22-а-108/8 -номер справи у суді апеляційної інстанції) направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Бившева Л.І.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашко О.І.