"11" листопада 2010 р. м. Київ К-8573/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Сороки М.О.,
Гашицького О.В.,
Розваляєвої Т.С.,
Рецебуринського Ю.Й.,
Черпака Ю.К.,
провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шахтарської районної державної адміністрації (далі - УПСЗН) про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення,-
У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він є інвалідом війни 1 групи, а тому відповідно до ст. 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(далі -Закон від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ) щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.
Однак відповідач у 2007 році виплатив грошову допомогу в розмірі, нижчому, ніж встановлено законом, а саме в сумі 450 грн.
Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач просив стягнути на його користь з відповідача недоплачену щорічну грошову допомогу в сумі 3610 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2008 року, позов задоволено. Визнано відмову УПСЗН неправомірною. Стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_1 недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік у розмірі 3650,60 грн.
У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів скасувати та ухвалити нове рішення.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що позивач є інвалідом війни І групи та має право на щорічну одноразову допомогу до 5 травня.
Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»передбачено, що інвалідам війни І групи виплачується щорічна разова грошова допомога до 5 травня в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.
При цьому відповідач у 2007 році виплатив позивачу зазначену допомогу згідно із Законами України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік.
Задовольняючи позовні вимоги щодо виплати позивачу недоплаченої грошової допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були наявні правові підстави для здійснення такої виплати у 2007 році розмірі 10 мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з чим погодився і суд апеляційної інстанції.
Проте з таким висновком погодитись неможливо, оскільки він не відповідає нормам матеріального права з огляду на наступне.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року інвалідам війни була передбачена виплата щорічної разової грошової допомоги у 2007 році в розмірі 450 грн. і зупинена дія статті 13 вищенаведеного Закону України.
Таким чином, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.
Враховуючи, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»у 2007 році фактично змінені положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік.
Отже, у спірний період позивачу була проведена виплата щорічної допомоги до 5 травня, відповідно до закону, який діяв на час призначення та виплати вищезазначеної щорічної разової допомоги, і тому висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог за вказаний період був помилковим.
При цьому, посилання суду на пункт 1 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі № 1-29/2007, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», у тому числі і положення п. 13 ст. 71, якою зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги, колегія суддів вважає помилковим, оскільки зазначене рішення було прийнято після проведення виплати цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня 2007 року) відповідач діяв відповідно до чинного законодавства.
Таким чином, суди при розгляді справи дійшли помилкового висновку, про те, що у 2007 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснювалась відповідачем із порушенням спеціального законодавства, оскільки правові підстави для здійснення такої виплати у вказаному періоді відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»були відсутні.
Колегія суддів також звертає увагу на положення статті 171 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якими передбачено право осіб, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Із системного аналізу зазначених нормативних актів випливає, що право на отримання щорічної одноразової допомоги до 5 травня у розмірах, установлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», мають особи, які взагалі не отримали її з різних причин до 5 травня, у разі їх звернення за отриманням такої допомоги після поновлення дії норм цих законів у зв'язку з визнанням неконституційними змін до них, у строк до 30 вересня відповідного року.
За таких обставин суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідачем виплачено грошову допомогу у відповідності із вимогами діючого на час здійснення виплати законодавства, мали б зробити висновок про необґрунтованість вимог позивача, а не ухвалювати рішення про задоволення позову.
Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що у судів першої та апеляційної інстанцій не було законних підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до статті 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішень суди допустили порушення норм матеріального права, які призвели до постановлення незаконних судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, то оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 229, 230 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Шахтарської районної державної адміністрації задовольнити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2008 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2008 року -скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шахтарської районної державної адміністрації про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2007 рік - відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України.