26 листопада 2024 року м. Рівне №460/12667/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 всіх належних видів грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.06.2024 року по 08.08.2024 року; 2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 всіх належних видів грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.06.2024 року по 08.08.2024 року; 3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29.10.2023 року по 20.08.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; 4) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 29.10.2023 року по 31.12.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум; 5) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 року по 08.08.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024р. за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум; 6) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2023 року по 08.08.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; 7) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2023 року по 08.08.2024 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; 8) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення; 9) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення за період затримки їх виплати на один і більше календарних місяців, по дату фактичної виплати. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивач проходив військову службу у відповідача з 29.10.2023 по 20.08.2024. Під час виконання військових обов'язків по захисту Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі та стримуванні збройної агресії з боку збройних сил російської федерації, 03.12.2023, внаслідок ворожого обстрілу в районі бойових дій, отримав мінно-вибухову травму, закрито черепно-мозкову травму, струс головного мозку, поранення. Починаючи з 03.12.2023 по 08.08.2024 проходив лікування у різних закладах охорони здоров'я. Згідно відпускного квитка № 327 від 10.05.2024 позивач перебував у відпустці за станом здоров'я терміном 30 днів з 10.05.2024 по 08.06.2024. Згідно Виписки-епікриз із медичної картки стаціонарного хворого № 18881(24) позивач перебував у стаціонарі КП «РОКЛ ім. Ю Семенюка» РОР з 06.06.2024 по 18.06.2024. Відповідно до довідки ВЛК від 18.06.2024 року № 575 позивач на підставі статті: 81 графи ІІ Розкладу хвороб: Потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 календарних днів. Згідно виписного епікризу із медично карти стаціонарного хворого № 2311/140 позивач знаходився на медичній реабілітації у відділені для реабілітаційної допомоги дорослим та дітям КП «КОБЛ імені М. Вервеги» РОР з 17.07.2024 по 06.08.2024. Проте, незважаючи на проходження лікування відповідачем було припинено виплату грошового забезпечення позивачу з 01.06.2024 та відновлено лише 08.08.2024 після повернення до військової частини, що на думку позивача, є протиправним. Крім того, позивач стверджує, що відповідач здійснював нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у період з 29.10.2023 року по 08.08.2024 неправильно. Також відповідачем занижений розмір грошового забезпечення за період з 29.10.2023 по 20.08.2024, оскільки неврахований прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» та Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік» Такі дії відповідача позивач теж уважає протиправними та просить позов задовольнити повністю з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період затримки їх виплати.
Відповідач подав відзив на позов в якому заперечує проти позовних вимог. Свої заперечення аргументує тим, що під час проходження служби позивачу за спірні періоди виплачувалось належне грошове забезпечення та індексація грошового забезпечення у повному обсязі згідно чинного законодавства. За спірний період з 01.06.2024 по 07.08.2024 грошове забезпечення не виплачувалось з огляду на положення ч. 11 ст. 10-1 Закону № 2011, п. 9 розділу І Порядку № 260 (перебування на лікарняному більше 4 місяців поспіль). Підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів відсутні. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
22.10.2024 ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши позовну заяву, відзив на неї, з'ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 29.10.2023 по 20.08.2024.
03.12.2023, під час виконання військових обов'язків по захисту Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі та стримуванні збройної агресії з боку збройних сил російської федерації, внаслідок ворожого обстрілу в районі бойових дій, отримав мінно-вибухову травму, закрито черепно-мозкову травму, струс головного мозку, поранення.
З 03.12.2023 по 08.08.2024 проходив лікування у різних закладах охорони здоров'я.
Згідно відпускного квитка № 327 від 10.05.2024 позивач перебував у відпустці за станом здоров'я терміном 30 днів з 10.05.2024 по 08.06.2024.
Згідно Виписки-епікриз із медичної картки стаціонарного хворого № 18881(24) позивач перебував у стаціонарі КП «РОКЛ ім. Ю Семенюка» РОР з 06.06.2024 по 18.06.2024.
Відповідно до довідки ВЛК від 18.06.2024 року № 575 позивач на підставі статті: 81 графи ІІ Розкладу хвороб: Потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 календарних днів.
Згідно виписного епікризу із медично карти стаціонарного хворого № 2311/140 позивач знаходився на медичній реабілітації у відділені для реабілітаційної допомоги дорослим та дітям КП «КОБЛ імені М. Вервеги» РОР з 17.07.2024 по 06.08.2024.
21.08.2024 позивач звернувся до відповідача із зверненням щодо надання інформації про виплату грошового забезпечення з грудня 2023 року по липень 2024 року.
Листом від 14.09.2024 № 2878 відповідач повідомив, що за період з 03.12.2023 по 03.04.2024 (перебування на стаціонарному лікуванні, відпустці) було нараховано та виплачено позивачу додаткової винагороди всього у сумі 390645,15грн, в тому числі:
- за грудень 2023 року в розмірі 87096,77грн;
- за січень 2024 року в розмірі 93548,38грн;
- за лютий 2024 року в розмірі 100000,00грн;
- за березень 2024 року в розмірі 100000,00грн;
- за квітень 2024 року в розмірі 10000,00грн.
Також, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.06.2024 року № 176 у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні у лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини старшому солдату ОСОБА_1 призупинено виплату грошового забезпечення з 01.06.2024 року.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
Згідно зі статтею 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до абзацу 1 пункту 11 частини 10-1 Закону № 2011 (в редакції Законів № 3379-IX від 06.09.2023, № 3621-IX від 21.03.2024; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3633-IX від 11.04.2024, чинного на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров'я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.
За змістом п. 9 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відрядження, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток. Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні). Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Положенням п. 15 розділу І цього ж Порядку встановлено, що грошове забезпечення не виплачується:
за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати;
якщо виплачуються академічні стипендії;
за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;
за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки;
за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату);
за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом;
за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Як встановлено судом, та стверджується матеріалами справи, 03.12.2023, позивач під час виконання військових обов'язків по захисту Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі та стримуванні збройної агресії з боку збройних сил російської федерації, внаслідок ворожого обстрілу в районі бойових дій, отримав мінно-вибухову травму, закрито черепно-мозкову травму, струс головного мозку, поранення.
З 03.12.2023 по 08.08.2024 проходив лікування у різних закладах охорони здоров'я.
Згідно відпускного квитка № 327 від 10.05.2024 позивач перебував у відпустці за станом здоров'я терміном 30 днів з 10.05.2024 по 08.06.2024.
Згідно Виписки-епікриз із медичної картки стаціонарного хворого № 18881(24) позивач перебував у стаціонарі КП «РОКЛ ім. Ю Семенюка» РОР з 06.06.2024 по 18.06.2024.
Відповідно до довідки ВЛК від 18.06.2024 року № 575 позивач на підставі статті: 81 графи ІІ Розкладу хвороб: Потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 календарних днів.
Згідно виписного епікризу із медично карти стаціонарного хворого № 2311/140 позивач знаходився на медичній реабілітації у відділені для реабілітаційної допомоги дорослим та дітям КП «КОБЛ імені М. Вервеги» РОР з 17.07.2024 по 06.08.2024.
Із викладеного слідує, що у періоді з 01.06.2024 по 06.08.2024 позивач перебував у відпустці за станом здоров'я терміном 30 днів з 10.05.2024 по 08.06.2024, з 06.06.2024 по 18.06.2024 та з 17.07.2024 по 06.08.2024 позивач проходив лікування у закладах охорони здоров'я.
Відповідно, в силу абзацу 1 пункту 11 частини 10-1 Закону № 2011, позивач має право на належну грошову винагороду.
До такого висновку суд прийшов з огляду на наступне.
Так, відповідач аргументує свою правомірність у невиплаті позивачу грошового забезпечення за спірний період тим, що нормами Закону № 2011 та Порядку № 260 чітко зазначено, що військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) становить не менше тижня та не може перевищувати в цілому чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні). У разі направлення військовослужбовця на лікування за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, загальний час його перебування на лікуванні за кордоном, включаючи час переміщення з одного іноземного закладу охорони здоров'я до іншого та час очікування.
Тобто, як вказує відповідач, після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні, для подальшого отримання грошового забезпечення та у відповідності до пункту 9 розділу І наказу Порядку № 260 у позивача виникла необхідність в наданні відповідачу висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) про продовження перебування в лікарняних закладах відповідно до вимог чинного законодавства.
Проте, як стверджує відповідач, позивачем до позовної заяви підтверджуючих документів щодо подання до Військової частини висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) про продовження перебування в лікарняних закладах не надано. Також вказаний висновок під час проходження служби від позивача до відповідача для подальшого розгляду не надавався.
Отже, відповідно до наказу командира частини від 24.06.2024 № 176, у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини, згідно п. 9 розділу І Порядку № 260 позивачу призупинено виплати грошового забезпечення з 01.06.2024.
В подальшому відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2024 № 221, у зв'язку поверненням до військової частини позивачу з 08.08.2024 поновлено виплати грошового забезпечення у відповідності до вимог діючого законодавства.
Насамперед суд зауважує, що відповідач посилається на положення абзацу 1 частини 11 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ, яке не є актуальним станом на 01.06.2024, позаяк до вказаного абзацу внесені зміни, зокрема, Законом № 3621-IX від 21.03.2024, яким вказаний абзац викладений у іншій редакції. У цій редакції змінилися строки загального часу безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення з «…не менше тижня та не може перевищувати в цілому чотирьох місяців підряд» на «…не може перевищувати 12 місяців поспіль».
Закон № 3621-IX від 21.03.2024 набрав чинності 04.05.2024 і саме з цієї дати, в редакції вказаного закону, відповідачу слід застосовувати вимоги абзацу 1 частини 11 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ.
Щодо посилань відповідача на Порядок № 260 в частині зазначення загального часу безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення, який не може перевищувати в цілому чотирьох місяців підряд, то суд зазначає таке.
Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону № 2011, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно ст. 2 Закону № 2011, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Суд констатує, що Закон № 2011, має вищу юридичну силу над підзаконними актами, зокрема і над Порядком № 260.
Отже, застосуванню підлягає саме Закон, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 наголосила, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011, а не Порядку № 260, у даному випадку в частині встановленого загального часу безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення.
Щодо тверджень відповідача про те, що позивачем до позовної заяви підтверджуючих документів щодо подання до Військової частини висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) про продовження перебування в лікарняних закладах не надано. Також вказаний висновок під час проходження служби від позивача до відповідача для подальшого розгляду не надавався.
Відповідно до статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (стаття 261 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули (стаття 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
В особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров'я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов'язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров'я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Порядок направлення медичних та інших документів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовець, який отримав поранення, за можливості має самостійно повідомити свого безпосереднього командира про своє місце перебування (місце свого лікування, переведення між медичними закладами, виписку тощо). Якщо є змога - шляхом надсилання документа, який підтверджує лікування (наприклад, виписка з медичної картки) Укрпоштою рекомендованим листом з описом додатків, якщо такої можливості немає - повідомити безпосереднього командира у месенджері, надіслати фото відповідного документа задля уникнення оголошення у СЗЧ (самовільне залишення військової частини).
Якщо військовослужбовець проходив лікування у військово-медичній установі, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули.
В особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров'я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов'язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров'я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Порядок направлення медичних та інших документів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Якщо військовослужбовець проходив лікування у цивільному або приватному медичному закладі, тоді військовослужбовець має повідомити свого безпосереднього командира про дату вибуття з медичного закладу.
У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
Із викладеного слідує, що направлення медичних та інших документів здійснюється в електронному вигляді до військової частини і обов'язок такого направлення покладено на заклади охорони здоров'я, а не позивача.
Окрім того, суд також звертає, що з 08.08.2024, після прибуття позивача до місця служби, йому поновлено нарахування та виплату грошового забезпечення. Доказів про те, що після прибуття на службу позивачем до медичного пункту військової частини не здані медичні документи, відповідачем суду не надано і судом не встановлено. Суд також враховує, що відповідачем не надано доказів того, що ним вживалися заходи щодо розшуку позивача у разі самовільного залишення місця служби, що свідчить про обізнаність відповідача про знаходження позивача на лікуванні.
За наведених обставин, суд уважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання останнього нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 01.06.2024 по 08.08.2024 належать до часткового задоволення, позаяк відновлення виплати відбулося з 08.08.2024.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання останнього нарахувати і виплатити грошове забезпечення за період з 29.10.2023 по 20.08.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році.
Постановою від 12 травня 2023 р. № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704" (далі - постанова від 12.05.2023 № 481) затверджено:
1.Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»;
2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" виклавши абзац перший в такій редакції:"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Таким чином, з 20.05.2023 у зв'язку із внесенням постановою від 12.05.2023 № 481 змін до постанови Кабінету “Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 та 01.01.2024, як вказує позивач.
Відтак, суд дійшов висновку, про необґрунтованість заявлених позовних вимог у цій частині позову, як наслідок, наявність правових підстав для відмови у їх задоволенні.
Щодо індексації грошового забезпечення за період з 29.10.2023 по 08.08.2024.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).
За визначенням, наведеним в статті 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
Стаття 4 Закону № 1282-XII визначає підстави для проведення індексації. Згідно з частиною першою статті 4, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини друга четверта статті 4 Закону № 1282-XII).
Частиною другою статті 5 Закону № 1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (частина перша статті 9 Закону №1282-XII).
Відповідно до норм статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 Порядок № 1078, який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Так, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, Індекси споживчих цін опубліковані Держстатом в газеті «Урядовий кур'єр» за: січень - 100,4 %; лютий - 100,3 %; березень - 100,5 %; квітень - 100,2 %; травень - 100,6 %; червень - 102,2 %.
Відповідно до пункту 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Ураховуючи те, що індекс споживчих цін за червень опублікований в газеті Урядовий кур'єр 12.07.2024, і наростаючим підсумком з січня по червень перевищив 103 % (103,8 % - за посадами працівників, у яких посадові оклади підвищення з 1 січня 2024 року ((100,0% (місць підвищення приймається 100%) х 100,3% х 100,5% х 100,2% х 100,6% х 102,2%) і 104,3% - за посадами, працівників і військовослужбовців, у яких не відбулося підвищення посадових окладів, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України 2024 рік» обчислення індексу споживчих цін провадиться з 1 січня 2024 року (100,4% х 100,3% х 100,5% х 100,2% х 100,6% х 102,2%)) - індексація нараховується в серпні.
Отже, індексації в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 грн) підлягають грошові доходи (заробітна плата, грошове забезпечення) починаючи з серпня 2024 року.
Разом з тим, у контексті спірних правовідносин, необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано пунктом 5 Порядку №1078.
Згідно вимог п. 5 постанови КМУ № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Якщо підвищення грошового доходу відбулося не з 1 числа місяця, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу/кількості календарних днів у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому/службовому часу з урахуванням положень цього Порядку.
У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв'язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.
Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.
У разі коли індекс споживчих цін для проведення індексації, розрахований наростаючим підсумком, перевищив 10 відсотків, Кабінет Міністрів України приймає рішення про підвищення тарифних ставок (посадових окладів) працівникам бюджетної сфери, органам державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів з урахуванням суми індексації, яка складається на момент підвищення.
Працівникам підприємств i організацій, які перебувають на госпрозрахунку, підвищення заробітної плати у зв'язку із зростанням рівня інфляції провадиться у порядку, визначеному у колективних договорах, але не нижче норм, визначених Законом України “Про індексацію грошових доходів населення» та положень цього Порядку.
Аналізуючи вищевказані положення спеціального підзаконного нормативно-правового акта, суд вважає за необхідне зазначити, що підвищення посадового окладу у певному місяці не тягне за собою безумовне припинення виплати індексації у подальших періодах.
У даному випадку, суб'єкту владних повноважень необхідно вираховувати розмір підвищення доходу і визначати різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідної особи.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078.
В контексті спірних правовідносин стосовно виплати індексації у спірному періоді слід зазначити також, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» на 2023 рік зупинено.
Тобто, у 2023 році не проводиться нарахування сум індексації, які визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (зі змінами).
Отже, вимоги позову про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період часу з 29.10.2023 по 31.12.2023 є безпідставними і до задоволення не належать.
Разом з тим, суд вважає, що при здійсненні розрахунку розміру індексації грошового забезпечення позивача з 01.01.2024 по 08.08.2024, відповідачем безпідставно не враховано вищевказаних приписів п. 5 постанови КМУ № 1078. Доказів зворотного суду не надано і судом не встановлено.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078, обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
В даному випадку, індексація належним чином позивачеві не нарахована та не виплачена у повному обсязі, і доказів зворотного суду не надано і судом не встановлено, а тому суб'єкт владних повноважень у межах наданих йому повноважень має виконати свій обов'язок по нарахуванню та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2024 по 08.08.2024.
Щодо компенсації втрати частини доходів.
За змістом абзацу 7 пункту 4 Порядку № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян, проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Так, стаття 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050) визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошові забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші.
У статті 3 Закону № 2050 зазначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050, Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т. ч. сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Використане у статті 3 Закону № 2050 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі №21-518а14, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Із врахуванням того, що грошове забезпечення та індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), то у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян, проводиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Зважаючи на наведене вище правове регулювання суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 01.06.2024 по 07.08.2024 та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 08.08.2024, а тому позовні вимоги позивача у частині позову зобов'язального характеру є обґрунтованими.
Щодо визнання бездіяльності відповідача протиправною у зв'язку із не нарахуванням та невиплатою компенсації втрати частини доходів, то така вимога є безпідставною з огляду на те, що грошове забезпечення не було нарахованим та виплаченим на час подання позову, тому у відповідача не було правових підстав для її виплати. Отже в цій частині позову вимоги не належать до задоволення.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене в його сукупності, доводи позивача частково відповідають обставинам справи, тому позовні вимоги належать до часткового задоволення.
Підстави для відшкодування судових витрат у порядку ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 всіх належних видів грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 червня 2024 року по 07 серпня 2024 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 всіх належних видів грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 червня 2024 року по 07 серпня 2024 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 08 серпня 2024 року із застосуванням пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 08 серпня 2024 року із застосуванням пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення за період затримки їх виплати, по дату фактичної виплати.
В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 26 листопада 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Суддя Т.О. Комшелюк