"11" листопада 2010 р. м. Київ К-21824/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Бим М.Є., Конюшка К.В., Гончар Л.Я.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику війни, -
У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області з позовом, в якому просила стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області недоотримані суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2007 роки в сумі 3456 грн. 64 коп. відповідно до ст. 14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2007 року вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області недоплачену разову щорічну грошову допомогу як учаснику війни за 2004-2007 роки в сумі 3456 грн. 64 коп. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області на користь позивачки ОСОБА_1 100 грн. в рахунок відшкодування понесених нею витрат по оплаті за надану юридичну допомогу.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2009 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2007 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику війни -задоволено частково.
Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2007 року -скасовано. Постановлено нове рішення, яким вимоги позивачки ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області на користь ОСОБА_1 1175,18 грн. (одна тисяча сто сімдесят п'ять гривень вісімнадцять копійок) недоплаченої разової щорічної грошової допомоги за 2007 рік. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 100,00 грн. (сто гривень нуль копійок).
Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області звернулось з касаційною скаргою, у якій просить ці рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
При цьому касатор посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач ОСОБА_1 є учасником війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 19.02.2002 року Управлінням праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області та довідкою № Т-247/07-08 від 15.08.2007 року.
Відповідно до ч.5 ст. 14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»позивачу щорічно до 5 травня повинна надаватись трьох мінімальних пенсії за віком, як учаснику війни.
ЗУ «Про Державний бюджет України на 2004 рік»від 27 листопада 2003 року установлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" для учасників війни здійснюється у розмірі 65 гривень. Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону України «Про Державний бюджет на 2004 рік», у тому числі, і положення пунктів, якими зупинено дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги. Проте, колегія суддів вважає помилковим посилання на Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, оскільки це рішення було прийняті після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 05 травня), відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.
ЗУ «Про Державний бюджет України на 2005 рік»від 23 грудня 2004 року та ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20 грудня 2005 року, учасникам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ. Зазначені закони України про Державний бюджет України на відповідні роки не були визнаними неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції зважаючи на наступне. Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізій норм законів, що мають однакову юридичну силу. Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив : «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше». Відповідно до ч.3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених вище положень, пріоритетними в даному випадку є положення Законів України про Державний бюджет України на 2005, 2006 роки.
Статтею 99 КАС України встановлений річний строк звернення до адміністративного суду.
Згідно з ч.1 зазначеної статті, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 зазначеної норми встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з пропуском строку, встановленого ст. 99 КАС України, не зазначив причини пропуску нею строків звернення до суду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки позивач не надав будь-яких доказів про те, що строк звернення до адміністративного суду пропущений з поважної причини, а судом їх не встановлено, позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення щорічної разової допомоги до 5 травня за 2004-2005 р. р.
Посилання суду апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року у справі №1-29/2007, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», у тому числі, і положення пунктів, якими зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги, колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги.
Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 05 травня), відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.
Таким чином, у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ.
Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з зазначених вище законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у правовідносинах, що виникли.
Як було зазначено вище, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах, суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
З огляду на викладене вище, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов'язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2007 рік є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Керуючись ст. ст. 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області задовольнити.
Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2009 року скасувати.
Прийняти по справі нову постанову.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику війни - відмовити.
Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та порядку, які встановлені ст. ст. 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: