"02" листопада 2010 р. м. Київ К-7231/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
Ланченко Л.В.
Маринчак Н.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2008 року
у справі № 3/298/07-АП Господарського суду Запорізької області
за позовом Приватного підприємства «МТЦ-Запоріжжя» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
Приватне підприємство «МТЦ-Запоріжжя»(далі -ПП «МТЦ-Запоріжжя», позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі -ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя, відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000512301/0 від 24 квітня 2007 року та №0000522301/0 від 24 квітня 2007 року.
Постановою Господарського суду Запорізької області від 04 липня 2007 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2008 року апеляційну скаргу ПП «МТЦ-Запоріжжя»задоволено. Постанову Господарського суду Запорізької області від 04 липня 2007 року скасовано. Позов ПП «МТЦ-Запоріжжя»задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0000512301/0 від 24 квітня 2007 року та №0000522301/0 від 24 квітня 2007 року.
Рішення суду апеляційної інстанції вмотивоване тим, що, оскільки перевірка була здійснена з перевищенням посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя повноважень, наданих Законом України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні»(далі -Закон № 509-XII) та з порушенням норм Закону № 509-XII, то такий доказ порушення позивачем податкового законодавства, як акт № 32/23-1/22119477 від 12 квітня 2007 року, не може бути прийнятий судом до уваги, а винесені на підставі такого акту спірні податкові повідомлення-рішення є нечинними.
Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2008 року, ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя оскаржила її в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне дослідження судом апеляційної інстанції доказів і встановлених обставин у справі та неправильне і неповне застосування норм права при вирішенні спору по суті, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2008 року, а постанову Господарського суду Запорізької області від 04 липня 2007 року залишити без змін.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя було проведено виїзну планову перевірку ПП «МТЦ-Запоріжжя»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року, за результатами якої складено акт № 32/23-1/22119477 від 12 квітня 2007 року.
На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000512301/0 від 24 квітня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 38 676,20 грн. (28 629,00 грн. - основний платіж; 10 047,20 грн.- штрафні (фінансові) санкції) та №0000522301/0 від 24 квітня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 51 091,50 грн. (34 061,00 грн. -основний платіж; 17 030,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення ПП «МТЦ-Запоріжжя»підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат витрат на придбання послуг з аналізу діяльності підприємства, аналізу продажу, розробки та впровадження комплексної системи продажу, аналізу кредиторсько-дебіторської заборгованості, аналізу діяльності бізнес-одиниць, що не використовувалися в межах господарської діяльності позивача.
Також перевіркою встановлено порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі -Закон № 168/97-ВР) в результаті неправомірного віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум ПДВ згідно податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю Сервіс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акцепт».
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до положень статті 11-2 Закону № 509-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:
1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;
2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та тривалість.
Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених цією статтею, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової перевірки.
З аналізу положень Закону № 509-XII вбачається, що у позивача були підстави для недопущення працівників податкового органу Крутєльової О.А. та Логвиненко І.А. до проведення перевірки. Однак платник податків не скористався таким правом та допустив посадових осіб відповідача до проведення перевірки. В свою чергу, недотримання податковим органом під час здійснення перевірки вимог Закону № 509-XII не звільняє суб'єкта підприємницької діяльності від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, виявлені під час проведення перевірки.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ Сервіс» фактично послуги позивачу не надавало, податкові зобов'язання в декларації з податку на додану вартість за травень 2006 року задекларувало в сумі 104,00 грн., а в декларації з податку на додану вартість за липень 2006 року - в сумі 63,00 грн.
ТОВ «Акцепт»податкові зобов'язання в декларації з податку на додану вартість за липень 2004 року вказало в сумі 240,00 грн.
В той же час, позивачем віднесено до податкового кредиту відповідного періоду суми ПДВ згідно податкових накладних, отриманих від ТОВ Сервіс» та ТОВ «Акцепт»в загальній сумі 10 399,87 грн. (травень 2006 року), 12 500,00 грн. (липень 2006 року), 11 568,44 грн. (липень 2004 року).
Крім того, як встановлено судом першої інстанції, позивачем не було надано доказів оплати наданих йому ТОВ Сервіс»та ТОВ «Акцепт»товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пунктом 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Отже, з аналізу положень Закону № 334/94-ВР вбачається, що основною умовою для віднесення витрат до складу валових є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.
Однак, як встановлено судом першої інстанції, позивач не надав доказів щодо використання наданих ТОВ -Сервіс»послуг в межах власної господарської діяльності.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що позивач не має права на віднесення суми у розмірі 34 061,00 грн. до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки це суперечить вимогам підпункту 7.4.1 пункту 7.4 та
підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, а також суми у розмірі 114 517,00 грн. до складу валових витрат, оскільки це суперечить вимогам підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР.
Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.
Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя задовольнити.
Скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2008 року, а постанову Господарського суду Запорізької області від 04 липня 2007 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.
Ланченко Л.В.
Маринчак Н.Є.