Провадження № 22-ц/803/10372/24 Справа № 212/7628/24 Суддя у 1-й інстанції - Чорний І.Я. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
26 листопада 2024 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/7628/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство «РВС БАНК»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «РВС БАНК» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року, яке ухвалено суддею Чорним І.Я. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 12 вересня 2024 року, -
У липні 2024 року Акціонерне товариство «РВС БАНК» (надалі - АТ «РВС БАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_1 та АТ «РВС БАНК» була укладена Заява-Договір № 0039330 про надання банківської послуги (платіжної картки Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ« РВС БАНК» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.
Відповідно до Договору про комплексне обслуговування фізичних осіб, сума кредиту становить 25641,033 грн, строком на 12 місяців. Процентна ставка за користування кредитом становить 18% річних, тип процентної ставки - фіксована, разова комісія при видачі кредиту 2,5% від суми наданого кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту 3 % від суми наданого кредиту.
Заборгованість за Договором погашається позичальником щомісячно, до 06 числа, у вигляді обов'язкового платежу в розмірі 2049,34 грн., шляхом зарахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 , проте ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором не виконує, у зв'язку із чим у неї, станом на 26.06.2024 року, наявна прострочена заборгованість у розмірі 20 598,16 грн, яка складається з наступного: 10 926,41 грн. - сума основної заборгованості за кредитом; 2 133,28 грн - сума заборгованості за процентами; 7 538,47 грн - сума заборгованості за комісією.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 20 598,16 грн. та судові витрати по справі.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «РВС БАНК» заборгованість за Заявою-Договором № 0039330 від 06.12.2019 у розмірі 2 136,64 грн , яка складається з: основної заборгованості за кредитом - 3,36 грн, заборгованості за процентами - 2133,28 грн.
В іншій частині позову -відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «РВС БАНК» судовий збір у розмірі 251,25 грн.
В апеляційній скарзі позивач АТ «РВС БАНК» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності у договорі конкретної ціни кожної послуги та встановлення банком плати за надання інформації, яка, згідно Закону, надається безоплатно. Даний висновок необґрунтований, матеріали справи не містять жодної вказівки про сплату комісії, як плату про надання інформації. Жодної додаткової комісії за надання інформації, не містить ані Заява-договір, ані паспорт кредиту, ані публічна пропозиція (які складають відповідний договір про надання кредиту). Договір між сторонами був укладений у формі Заяви-договору. При укладенні кредитного договору сторони дійшли згоди щодо умов кредитування, в тому числі процентної ставки за користування кредитними коштами. Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідачка, як позичальниця, тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені. Позивач зазначає, що на офіційному веб-сайті Банку: https://rwsbank.com.ua/obanke/arhiv-dokumentov розміщений архів документів де наведений весь перелік Публічних пропозицій Банку на укладення Договору про комплексне обслуговування фізичних осіб у редакції на дату їх затвердження. Таким чином, окрім того, що позивачем були надані належним чином завірені копії відповідної Публічної пропозиції, як споживач так і будь-яка інша особа має постійний доступ в режимі реального часу до всіх редакцій Публічної пропозиції Банку на укладення Договору про комплексне обслуговування фізичних осіб. Проте, судом першої інстанції не було досліджено вищевказану Публічну пропозицію, яка є частиною кредитного договору, а отже судом першої інстанції не було досліджено договір про надання кредиту взагалі. Зокрема, п. 6.8.1.Публічної пропозиції передбачена комісія за ведення карткового рахунку. Заяви-договори є змішаними договорами про комплексне банківське обслуговування, та передбачають умови розрахунково-касове обслуговування карткового рахунку на який перераховуються кредитні кошти (прямо вказано у відповідних заявах та публічній пропозиції). Всі інші комісії та їх розміри, наприклад, комісія за видачу готівки з карткового рахунку, прямо відображені у відповідних виписках по рахунках позичальниці (наявні в матеріалах справи), згідно з правилами відповідної Публічної пропозиції. При цьому, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідачка ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 06 вересня 2019 року між АТ «РВС-БАНК» та ОСОБА_1 укладено Заяву-договір №0039330 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладення Договору про комплексе банківське обслуговування фізичних осіб.
Відповідно до Заяви ОСОБА_1 просить АТ «РВС-БАНК» надати їй споживчий кредит, шляхом перерахунку на картковий рахунок на наступних умовах: тип кредиту споживчий кредит, сума кредиту 25 641,03 грн, строк дії кредиту 24 місяці, процентна ставка, % річних - 18,00, тип ставки фіксована. Разова комісія 2,5% від суми виданого кредиту.
ОСОБА_1 , підписанням цієї Заяви-Договору про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб на приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб акцептує укладання Договору, який розміщений на сайті Банку і беззастережно приєднується до умов Договору. З умовами Договору ознайомлена та зобов'язується самостійно відстежувати усі зміни, які будуть вноситись до Договору.
ОСОБА_1 отримала від АТ «РВС БАНК» свій примірник Заяви та ознайомлена з Публічною пропозицією АТ «РВС БАНК» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.
З підписаного сторонами Паспорту споживчого кредиту від 06.09.2019 року вбачається, що АТ «РВС БАНК» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 25 641,03 грн, строком на 24 місяці, на споживчі потреби, процентна ставка 18% річних на залишок за кредитом, тип процентної ставки - фіксована, разова комісія при видачі кредиту 641,03 грн, щомісячна комісія за супроводження кредиту у сумі 769,23 грн. Графік платежів до 06 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 2049,34 грн, загальна кількість платежів - 24. Наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит: процентна ставка, яка застосовується при невиконанн зобов'язання щодо повернення кредиту 18%; пеня - згідно законодавством та умовами договору; штрафи за виникнення простроченого платежу 10,00 грн за кожен день прострочення щомісячного платежу. ОСОБА_1 , як зазначено у Паспорті споживчого кредиту, укладанням Договору та підписанням Заяви-Договору підтвердила: отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи з обраних нею умов кредитування; отримання нею всіх пояснень необхідних для забезпечення можливості оцінити чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для неї, в тому числі в разі невиконання нею зобов'язань за таким договором.
Грошові кошти у сумі 25 641,03 грн були зараховані АТ «РВС БАНК» 06.09.2019 року на картковий рахунок Клієнта - ОСОБА_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованості боржниці ОСОБА_1 перед АТ «РВС БАНК» за договором №0039330 від 06.09.2019 року, наданого позивачем, станом на 26.06.2024 року, заборгованість за кредитом становить: заборгованість по кредиту - 10 926,41 грн; сума заборгованості за процентами - 2 133,28 грн; сума заборгованості по комісії - 7 538,47 грн, а всього 20 598,16 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальницею ОСОБА_1 кредитних коштів за Кредитним договором №0039330 від 06 вересня 2019 року та неналежного виконання зобов'язання за укладеним кредитним договором позичальницею в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування й права позивача, у зв'язку з цим, вимагати від відповідачки повернення заборгованості за кредитним договором.
Разом з тим, суд встановив, що встановлення щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 3% від суми наданого кредиту, а також разової комісії при видачі кредиту в розмірі 2,5% від суми наданого кредиту є нікчемною, а тому їх нарахування в загальному розмірі 7 538,47 грн. не підлягає задоволенню.
Позичальниця за час дії кредитних правовідносин сплатила кредитору 25 637,67 грн, з яких 14 714,62 грн грн. зараховано до тіла кредиту, 10 923,05 грн - до комісії, 4 701,67 грн - до відсотків.
З урахуванням того, що позивачем доведено загальний розмір заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10 926,41 грн, а також розмір сплаченої відповідачем комісії за супроводження кредиту у розмірі 10 923,05 грн, умова договору про яку є нікчемною, судом ця сума зарахована в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача АТ «РВС БАНК» підлягає сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3,36 грн та розмір заборгованості за процентами у сумі 2 133,28 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку, Акціонерне товариство «РВС Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування кредитними коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Публічна пропозиція Акціонерного товариства «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог визначені, в тому числі, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цією публічною пропозицією Акціонерного товариства «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб ознайомилася відповідачка і з ними погодилася, підписуючи заяву-договір, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування пені у зазначеному в цих документах, що додані до позовної заяви розмірі і порядку нарахування.
Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки кредитор мав можливість додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила надання банківських послуг банку, відсутні підстави для врахування наведених сум при визначенні розміру заборгованості та її подальшого стягнення.
Надані позивачем Умови з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальницею, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві-договорі позичальника, яка безпосередньо підписана нею і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Зазначений висновок узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти, користувалася ними та протягом тривалого періоду часу частково виконувала зобов'язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунками заборгованості, які було надано до суду першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідачка отримала кредит за договором №0039330 від 06 вересня 2019 року, протее, не виконала взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернула, тому наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заборгованість за кредитом.
Що стосується нарахування комісії, колегія суддів виходить з наступного.
Так, у підписаній позичальницею Заяві-договорі №0039330 від 06 вересня 2019 року про надання банківської послуги (платіжна картка «Простір»), що є договором про приєднання до публічної пропозиції Акціонерного товариства «РВС БАНК» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, встановлено разову комісію при видачі кредиту в розмірі 2,5% від суми наданого кредиту та щомісячну комісію за супроводження кредиту в розмірі 3% від суми наданого кредиту.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх ( erga omnes ). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20).
Як вбачається з абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України«Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
У зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно частини другої статті 215ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що встановлення щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 3% від суми наданого кредиту, а також разової комісії при видачі кредиту в розмірі 2,5% від суми наданого кредиту є нікчемною, а тому їх нарахування не підлягає задоволенню.
Виходячи з наведеного вимоги позивача щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією в загальному розмірі 7 538,47 грн. задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги про те, що уклавши кредитний договір позичальниця (відповідачка) погодилася на всі його умови, зокрема, щодо сплати щомісячної комісії, є безпідставними, оскільки, умови угод, їх укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх невчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов'язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості. Тому боржник може вимагати належного розрахунку заборгованості, а кредитор повинен виконати такий обов'язок (пункт 5 частини першої статті 16 ЦК України) задля задоволення інтересу боржника у юридичній визначеності.
З огляду на встановлені у справі, що переглядається обставини, враховуючи нікчемність положень укладеного між сторонами кредитного договору щодо необхідності сплати позичальником комісії за супроводження кредиту, з метою захисту майнових прав позичальника (відповідача), а також його інтересу у правовій визначеності, колегія суддів вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зарахувати сплачену відповідачем комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 14873.09 грн в рахунок сплати заборгованості за тілом кредиту, і на цю суму зменшити розмір заборгованості такої.
Відтак, з урахуванням того, що позивачем доведено загальний розмір заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10 926,41 грн., а також розмір сплаченої відповідачкою комісії за супроводження кредиту в сумі 10 923,05 грн., умова договору про яку є нікчемною, судом першої інстанції ця сума вірно зарахована в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, та, відтак, до стягнення з відповідачки на користь позивача підлягає сума заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3,36 грн (10 926,41 - 10 923,05) та розмір заборгованості за процентами, який складає 2 133,28 грн.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «РВС БАНК» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 26 листопада 2024 року.
Головуючий:
Судді: